5. Строки в сімейному праві.

Строком є певний відрізок часу, з настанням якого виникають, змінюються, припиняються права та обов’язки. Поряд із загальними для права способами визначення початку перебігу строку в сімейному праві широко використовуються відсилочні норми до будь-якої обставини чи дії, яка визначається законодавством. Зокрема, такими обставинами є розірвання шлюбу, народження дитини, подання заяви в певний орган та ін.

Сімейні правовідносини можуть бути безстроковими (наприклад, подружні відносини) і строковими (наприклад, правовідносини по вихованню дітей, які обмежуються досягненням дитиною 18-річного віку).Значення строків у сімейному праві визначається і тим, що їх вплив не обмежується тільки безпосередньо сферою сімейних правовідносин, вони поширюються також на інші правовідносини (цивільні, трудові, інші). Так, відмова від реєстрації народження дитини від даної особи означає не тільки відсутність сімейно-правових зв’язків між ними, а й відсутність у дитини права на спадщину після смерті даної особи.У сімейних відносинах строки можуть бути визначені законом або договором.

У Сімейному кодексі України встановлені строки різної тривалості, наприклад:

1) 7 днів (протягом цього терміну має бути подана інформація про дитину, яка може бути усиновлена — ч. 1 ст. 214 СК України);

2) 1 місяць (через один місяць після подання заяви реєструється шлюб — ч. 1 ст. 32 СК України; через один місяць з моменту подання заяви про розірвання шлюбу суд виносить рішення про розірвання шлюбу — ч. 4 ст. 109 СК України);

3) 2 місяці (мінімальний вік дитини, яка може бути усиновлена — ч. 1 ст. 209 СК України; мінімальний строк, який має пройти з моменту знайдення (виявлення) дитини до її усиновлення — ч. 2 ст. 209 СК України);

5) 1 рік (право на аліменти після розірвання шлюбу виникає у того, хто став непрацездатним протягом цього строку — ч. 2 ст. 76 СК України; можливий строк стягнення аліментів одному із подружжя за час, що передував зверненню з позовом до суду — ст. 79 СК України);

6) 3 роки (позовна давність до вимог про поділ майна, яке належить особам, шлюб між якими розірвано — ч. 2 ст. 72 СК України; максимальний строк присудження судом аліментів на дитину за минулий час — ч. 2 ст. 191 СК України)

11) 18 років (припинення правового статусу дитини — ч. 1 ст. 6 СК України; шлюбний вік для чоловіка — ст. 22 СК України);

12) 23 роки (максимальний строк стягнення аліментів дочці, синові, які навчаються — ч. 1 ст. 199 СК України).

Також у сімейному праві строк може встановлюватися судом:

1) суд у разі спору визначає строк, за який особа, яка виїжджає на постійне місце проживання за кордон, повинна сплатити аліменти своїй дружині, чоловікові, дітям, батькам (ч. 4 ст. 77 СК України);2) суд має право встановити строк існування права на аліменти одного із подружжя (ч. 1 ст. 83 СК України). орядок обчислення строків визначений у Цивільному кодексі України. Якщо строк визначений роками, то він закінчиться в той же місяць і число відповідного року. Особливе місце належить позовній давності — строк, протягом якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про захист.

Особливістю сімейних правовідносин, на відміну від більшості цивільних, є те, що за загальним правилом на них не поширюється позовна давність. Це обумовлюється, по-перше, тим, що в сімейному праві переважають особисті немайнові права, по-друге, сімейні правовідносини є тривалими, тому не втрачають властивість до позовного захисту поки не припиняться зі смертю особи, досягненням особою повноліття. Позовна давність може застосовуватись судом згідно з цивільним законодавством, якщо інше не встановлено законом.Не поширюється позовна давність на вимоги про розірвання шлюбу, визнання його недійсним, про стягнення аліментів, на вимоги про відібрання дитини, скасування усиновлення тощо.Сімейно-правовими нормами передбачено: трирічний строк позовної давності — для вимог про поділ майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними розірвано (ст. 72 СК України); річний строк — на вимогу про визнання батьківства того, хто вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка перебуває у шлюбі (ст. 129 СК України)