2. Особливості мовлення дитини раннього віку.

Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння мовлення, у цей час воно відбувається особливо легко і вно­сить принципові зміни у поведінку дитини, психічні проце­си (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлен­ня відбуватиметься зі значними труднощами. Відхилення у психічному розвитку, які виникають через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації (надолу­ження). До такого висновку можна дійти, спостерігаючи за глухонімими дітьми, яких починають навчати мовлен­ню після 3-х років. Здебільшого вони відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей: серед них не виникає сюжетно-рольової гри, відсутнє пред­метне малювання, уповільнений розвиток сприймання і мислення. Для подолання цього потрібні значні педагогіч­ні зусилля, спрямовані не лише на навчання мовленню, а й на інші сторони розвитку.

Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю дитини. На 2-му році життя у неї зростає інтерес до всього, що її оточує: вона хо­че все побачити, пізнати, взяти в руки. Це бажання пере­вищує можливості дитини, і вона вимушена звертатися за допомогою до дорослого. Однак засобів спілкування, яки­ми вона володіє (жести, міміка, окремі слова), вже недос­татньо, щоб бути зрозумілою, задовольнити свою потребу в спілкуванні. Ця суперечність розв'язується завдяки ви­никненню нової форми спілкування — активного самос­тійного мовлення, яка знаменує важливий етап у психіч­ному розвитку дитини, перехід від немовлячого до ранньо­го віку.

А) Розуміння мовлення дорослих у ранньому дитинстві

Розвиток мовлення у ранньому дитинстві відбувається завдяки вдосконаленню розуміння мовлення дорослих і формуванню активного мовлення дитини.

Мовний зв'язок малої дитини з дорослими вибудовуєть­ся на емоційній основі. Починається і розвивається він з по­чатком розуміння дитиною навіть примітивної людської Мови. Розуміння мовлення дорослих — особливо важлива передумова власного мовлення, основа семантичної сторони. з його допомогою відбувається осмислення особистого мовлення.

Уже наприкінці немовлячого віку малюк починає ро­зуміти мову людей, які його оточують. Але це розуміння дуже своєрідне, стосується цілісної ситуації, а не конкрет­ного предмета чи дії. Дитина може чітко виконувати за словом певні дії під час спілкування з мамою (показати на прохання матері, де в неї носик, очі, ніжки, інші частини тіла) і зовсім не реагувати на ті самі слова, вимовлені ін­шою людиною. Це зумовлено тим, ш;о сигналом до дії слу­жить не мова, а жести, міміка, інтонація матері і ситуація спілкування. Дитина правильно реагує на слова, коли їх багаторазово повторювати в поєднанні з певними жестами. При цьому вона реагує не лише на слова, а й на ситуацію загалом. Пізніше малюк починає розуміти лексеми неза­лежно від того, хто їх вимовляє і якими жестами вони суп­роводжуються. Вони поступово набувають самостійного значення.

Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особ­ливо наприкінці його. Спочатку дитина засвоює назви ре­чей, які її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя. До 2-х років малюк ро­зуміє всі слова, якими дорослі позначають навколишні предмети. Цьому сприяє постійне, різноманітне спілку­вання дорослих з дитиною, збагачення особистого досвіду, особливо у зв'язку з умінням ходити.

На 3-му році життя збільшується кількість слів, які ро­зуміє малюк, вищою стає якість їх розуміння. Він починає прислухатися до того, про що говорять між собою дорослі, йому подобається слухати казки, вірші, розповіді, у яких по­відомляється багато інформації про предмети та явища, не­доступні безпосередньому досвіду («Курочка Ряба», «Ріпка», «Три ведмеді»). Отже, він розуміє не тільки мовлення-інс-трукцію, безпосередньо пов'язане з тим, що бачить, а й мов-лення-розповідь, яке містить повідомлення про відсутні пе­ред очима предмети і явища. Це дуже важливий момент мов­ного розвитку дитини, який засвідчує її здатність пізнавати дійсність через слово, а не лише з безпосереднього досвіду.

Розуміння дитиною дорослого досягає такого рівня, що малюк може слухати і розуміти маленькі сповнені новим для нього змістом оповідання. Слухає оповідання без ілюс­трації, наочності.

Для 2-річної дитини слово значно раніше набуває пус­кового значення, ніж гальмівного: їй значно легше за словесною вказівкою почати, а не зупинити дію. Коли, нап­риклад, малюку пропонують відчиняти і зачиняти двері, він може багаторазово повторювати це. Та вже до початку раннього дитинства настає розуміння значення слова «не можна», однак заборона ще не діє так ефективно, як цього хотілося б дорослим. їх мовні вказівки відчутно почина­ють регулювати поведінку дитини на 3-му році життя, во­ни викликають і зупиняють дії, здійснюють безпосередній і попередній впливи.

Якісно змінюється у цей період розуміння мовлення. Дитина добре розуміє окремі слова, виконує предметні дії за інструкцією дорослого.

Слухання і розуміння повідомлень, які не стосуються безпосередньої ситуації, є важливим набутком цього етапу життя. Вони створюють передумови для використання мовлення як основного засобу пізнання недоступної безпо­середньому досвіду дитини дійсності. Враховуючи це, ви­хователь повинен цілеспрямовано керувати розвитком здатності дитини слухати і розуміти мовлення, яке не сто­сується конкретної ситуації.