5. Закономірності психічного розвитку

Виділяють такі закономірності психічного розвитку:

1. Нерівномірність психічного розвитку.

2. Інтеграція психіки.

3. Диференціація психіки.

4. Пластичність психіки і її здатність до компенсації.

Нерівномірність розвитку психіки означає, що у будь-яких, навіть найсприятливіших умовах навчання та виховання різні психічні прояви, психічні функції і психічні властивості знаходяться на різному рівні розвитку. У певні вікові періоди створюються найбільш сприятливі умови для розвитку певних психічних функцій. Ці вікові періоди вважаються сенситивними (сприятливими) для розвитку даної функції. Причинами такої сенситивності є:

1. закономірності дозрівання мозкових структур;

2. та обставина, що певні психічні функції можуть формуватися лише на основі вже сформованих інших психічних функцій (математичне мислення може формуватись лише на основі вже сформованої здатності людини до абстрактного мислення);

3. життєвий досвід людини.

Інтеграція психіки полягає в тому, що в процесі розвитку психіка набуває все більшої єдності, цілісності та стійкості. Це означає, що в процесі розвитку малосистематизоване поєднання тимчасових психічних станів характерне для маленької дитини перетворюється у єдину цілісну систему стійких рис характеру, характерну для дорослої людини.

Диференціація психіки означає, що в процесі розвитку психічні прояви урізноманітнюються, розгалужуються (наприклад, у малої дитини інтелектуальні почуття представлені у вигляді допитливості, в процесі дорослішання інтелектуальні почуття дитини стають більш багатогранними і різноманітними і включають, крім допитливості, задоволення від розв’язання інтелектуальної задачі, незадоволення при нерозв’язанні, сумніви, здивування тощо.

Пластичність психіки означає здатність швидко, адекватно пристосовуватись до постійно змінюваних умов оточуючого середовища. На основі пластичності психіки виникає її здатність до компенсації. Коли при слабкості або дефектності однієї психічної функції прискорено розвивається інша психічна функція.

6.Явище акселерації. Інфантилізм

Акселерація – це прискорення психічного і фізичного розвитку дитини. Виділяють такі причини акселерації:

І. Природні причини:

1. вплив малих доз іонізуючого випромінювання та радіохвиль;

2. застосування в сільському господарстві та медицині спеціальних активних речовин, стимуляторів росту і розвитку.

3. збільшення в раціоні харчування питомої ваги тваринно-білкової їжі.

ІІ. Соціальні причини:

1. прискорення темпів життя, що підвищують життєвий тонус людини;

2. величезний потік інформації, який впливає на дитину.

Інфантилізм – це явище, при якому у психіці дорослої людини спостерігаються риси, притаманні дитячому віку. При інфантилізмі спостерігається, насамперед, незрілість емоційно-вольової сфери особистості при нормальному фізичному та інтелектуальному розвиткові.

7. Періодизація психічного розвитку та основні її критерії

У вітчизняній психології вікова періодизація психічного розвитку дитини базується на двох основних принципах:

1. Принцип історизму.

2. Принцип розвитку психіки особистості у діяльності.

Принцип історизму був обгрунтований у працях Виготського і означає суспільно-історичну природу дитинства та його періодів. Тобто періодизація дитинства і зміст кожного його періоду обумовлюється рівнем розвитку суспільства.

Принцип розвитку психіки у діяльності був обгрунтований Леонтьєвим і означає, що особистістю не народжуються, а стають в процесі засвоєння суспільно-історичного досвіду людства у різних видах діяльності. Всі психічні процеси, функції і властивості розвиваються в різних видах діяльності.

На основі даних принципів формулюються основні поняття, на яких ґрунтується вікова періодизація психічного розвитку у вітчизняній психології.

Критерії періодизації психічного розвитку:

1. Соціальна ситуація розвитку.

2. Провідна діяльність.

3. Новоутворення.

Соціальна ситуація розвитку за Виготським – це особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке обумовлює динаміку психічного розвитку на певних вікових етапах і виникнення своєрідних якісно нових утворень у психіці наприкінці певного вікового етапу.

Провідна діяльність за Леонтьєвим – це той вид діяльності, який обумовлює головні найважливіші зміни в психічному розвитку дитини у певному віковому періоді.

Новоутворення – це ті якісно нові зміни у психічному розвитку, які виникають наприкінці певного вікового періоду і знаменують собою перехід психіки дитини від більш низького до більш високого рівня розвитку.

Вчені довели, що перехід від одного вікового періоду до іншого може здійснюватись двома основними шляхами:

1. лірично-спокійно, без криз.

2. кризово – з наявністю вікових криз.

Найбільш яскраво вираженими виступають криза новонародженості, криза трьох років, криза при переході до підліткового віку.