4. Розвиток особистості старшокласників

У старшому шкільному віці інтенсивно розвивається моральна сфера особистості. Оскільки старшокласники більш глибоко усвідомлюють моральні поняття, у них формуються більш чіткі моральні уявлення і переконання. У період ранньої юності старшокласники значно більше ніж підлітки у своїй поведінці та діяльності орієнтуються на сформовані у них моральні уявлення та переконання.

Емоційно-вольова сфера продовжує інтенсивно розвиватися. Старшокласники здатні до більш глибокого усвідомлення власних власних почуттів і переживань, а також інших людей. У зв’язку з цим юнаки мають більшу здатність до емпатії ніж підлітки. Продовжують розвиватися вищі почуття: моральні, інтелектуальні, естетичні. Серед моральних почуттів важливого значення має почуття дружби.

Дружба у старшому шкільному віці має специфічні відмінності у порівнянні з підлітковим віком. Мотиви дружби старшокласників більш глибокі, а вимоги до друга і дружби більш високі і складні. Це почуття є більш багатогранним, охоплює широке коло інтересів старшокласників. В цей період вперше виникає нове моральне почуття – почуття юнацького кохання, яке відрізняється мрійливістю, чистотою, ніжністю і свіжістю почуттів.

Більш диференційованими і глибокими стають інтелектуальні і естетичні почуття. Інтелектуальні почуття тісно пов’язані з виникненням глибоких теоретичних інтересів. Естетичні почуття формуються тісній єдності з розвитком загальної культури особистості.

У цей період особливо інтенсивно розвиваються такі вольові якості як цілеспрямованість, організованість, наполегливість, самостійність, організованість.

У старшому шкільному віці почуття дорослості не зникає, а трансформується у почуття самоствердження, самовираження. Старшокласники ще менше ніж підлітки схильні миритися з обмеженням їх дорослості, самостійності, із ставленням до них як до маленьких. Проте на відміну від підліткового віку, старшокласники мають об’єктивні показники власної дорослості (у 16 років отримують паспорт), а тому конфлікт між дорослими та школярами через реальне або уявне неврахування дорослими самостійності школярів, на відміну від підліткового віку, втрачає свою гостроту (якщо підліток хотів бути дорослим і намагався показати себе точнісінько таким самим як дорослий, то юнаки намагаються показати свою неповторність, оригінальність).

5. Розвиток психічних пізнавальних процесів у старшому шкільному віці

У ранньому юнацькому віці закріплюються і вдосконалюються психічні властивості, набуті раніше. Водночас, відбуваються подальші зміни сіх сторін психічної діяльності, які і є основою становлення особистості на цьому етапі розвитку.

Розвиток сприймання в період ранньої юності виявляється передусім у довільних його формах, в перцептивних діях, актах планомірного спостереження за певними об’єктами. Сприймання стає складним інтелектуальним процесом, опосередкованим попереднім досвідом, наявними знаннями та інтелектуальним потенціалом.

Розвиток уваги в цьому віці дуже суперечливий. Зростає обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність та переключати з одного об’єкта на інший, зростає і вибірковість уваги та її залежність від спрямованості інтересів, що зумовлює характерну для юнаків неспроможність сконцентруватися на чомусь одному.

Удосконалюється спроможність переключати увагу у зв’язку з переходами від одних навчальних і практичних завдань до інших, а також через необхідність підпорядковувати близькі цілі віддаленим. Розвивається також здатність розподіляти увагу, що робить можливим одночасне виконання різних дій.

У навчальній і практичній діяльності зростає роль післядовільної уваги. Це спостерігається за умов, коли діяльність мотивується спеціальними інтересами. Відповідно і тривалість післядовільної уваги зумовлена стійкістю останніх.

Основна тенденція в розвитку пам’яті на цьому етапі полягає у пдальшому зростанні та зміцненні її довільності. Зокрема, довільне запам’ятовування стає значно продуктивнішим за мимовільне, окреслюється спеціалізація пам’яті, зумовлена провідними інтересами. Удосконалюються способи запам’ятовування за рахунок свідомого використання раціональних прийомів.

Мислення стає системнішим, тобто знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнітивну модель світу, що лугує основою формування світогляду. Розвивається потреба в теоретичному обгрунтуванні явищ дійсності, виведенні часткових зв’язків із загального закону або підведення його під певну закономірність.