7.7. Вільні економічні зони

У документах Кіотської конвенції (про спрощення і гармонізацію митних процедур) від 1973 р. під вільною економіч­ною зоною (або «зоною франко») розуміється частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що перебувають за межами національної митної території. Іншими словами, територія, де дотриму­ється принцип «митної екстериторіальності».

Розвиток сучасних вільних економічних зон в країнах з розвинутою ринковою економікою почався у США в 1934 р. шляхом створення зона зовнішньої торгівлі (foreign trade zone) для активізації зовнішньоторговельної діяльності на основі використання ефективних механізмів зниження митних витрат для виробництва автомобілів.

Однією з перших у світовій практиці зон, що спеціалізуються на випуску експортної продукції є експортно-виробнича зона Шеннон в Ірландії, яка була створена в 1959 р.

Основними завданнями ВЕЗ є:

• залучення інвестицій і нових технологій;

• створення нових робочих місць;

• збільшення валютних надходжень до країни;

• розвиток інфраструктури тощо.

За характером діяльності та функціональним призначенням у міжнародній практиці виділяють такі основні типи зон (рис. 7.5):

1. Зони вільної торгівлі – переважно це території великих морських портів та аеропортів що були виділені із митної території країни для вільного і безмитного ввезення-вивезення капіталу. Основними видами зон вільної торгівлі є вільні порти (порто-франко), митні склади, зони «дьюті-фрі» та ін.

2. Експортно-виробничі зони – призначені для виробництва товарів для експорту. Вони мають право на безмитну торгівлю у митному і торгівельному режимі країни і надають інвесторам податкові і фінансові пільги. Мета їх створення – насичення країни сучасними товарами і технологіями, об’єднання підприємств для виробництва експортнопривабливої продукції.

3. Науково-промислові зони (технопарки, технополіси).

4. Сервісні зони включають вільні банківські та страхові зони (особливий правовий режим регулювання фінансової діяльності), туристично-рекреаційні зони, офшорні зони. При створенні офшорних банків не пред`являються значні вимоги щодо бездоганної ділової репутації керівників, фінансових резервів тощо (такі умови створені в таких офшорних центрах як Антілья, Гренада, Монтсеррат і Сент-Вінсент). Перший банківський офшор з'явився на Багамських островах у 1965 р., що знаходилися під юрисдикцією Британської корони, для яких Банк Англії розробив спеціальне законодавство, що дозволило багамським банкам обслуговувати нерезидентів в іноземних валютах. 

5. Комплексні (підприємницькі) зони – поєднують у собі риси промислово-виробничих зон, вільних митних зон і зон технологічного розвитку. Наприклад, в Польщі вони створюються для розвитку окремих галузей виробництва.

Згідно Господарського кодексу на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо.

В Україні діяльність ВЕЗ регулюється ЗУ „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.1992 р. № 2673-XII.

Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Крім того, в Україні запроваджені спеціальні режими інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку.

Територія пріоритетного розвитку – територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови та на якій запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності – режим, який передбачає введення податкових, митних та інших пільг для суб'єктів підприємницької діяльності, що реалізують інвестиційні проекти, схвалені Комітетом з питань територій пріоритетного розвитку.

На даний час в Україні функціонують 11 СЕЗ: Інтерпорт Ковель, Славутич, Яворів, Курортополіс Трускавець, Закарпаття, Миколаїв, Донецьк, Азов, Порто-Франко, Рені, Порт Крим, а також 9 ТПР: Волинська обл., Житомирська обл., Закарпатська обл., Чернігівська обл., Сумська обл., м. Харків, Луганська обл., Донецька обл., АР Крим.

Пільги для СЕЗ і ТПР ЗУ Про внесення змін до ЗУ «Про Державний бюджет України на 2005 та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 р. № 2505-IV скасовані.

На сучасному етапі значного розвитку в міжнародній економічній сфері набули офшорні зони. Офшорні зони (від англ. offshore — «поза берегом») або «податкові гавані» (tax haven) – це країна або окремі території країни, де на державному рівні для певних типів компаній, власниками яких є іноземці, встановлені значні пільги з оподаткування, частково або повністю зняті митні і торгові обмеження, знижені або відсутні вимоги до бухгалтерського обліку і аудиту. Офшорна компанія може отримати пільги лише у разі володіння компанією іноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикції, де вона зареєстрована. Цій компанії заборонено вести підприємницьку діяльність у країні реєстрації, тому що в іншому випадку держава поставила би в нерівні умови місцеві фірми порівняно з офшорними, які мають податкові пільги. Офшорний бізнес застосовується у таких сферах діяльності як банківська справа, страхування, торгівля, будівництво, інвестиційна діяльність, лізинг, транспортні послуги (Коморські острови, Британські Віргінські острови, Науру, Маврикій, Гібралтар, Панама та ін.).

МВФ вважає, що для офшорному фінансовому центру притаманні такі характеристики:

- юрисдикція, яка має відносно велике число фінансових інститутів, що спеціалізуються на обслуговуванні ділових зв'язків нерезидентів;

- фінансова система із зовнішніми активами і зобов'язаннями непорівнянними з внутрішніми;

- центри, які забезпечують деякі або всі наступне послуги: низький рівень або нульове оподаткування; м'яке фінансове регулювання; банківську секретність та анонімність.