130. Театрознавцю-журналісту не слід пояснювати, що акторський образ створюється на основі п'єси і її тлумачення режисером:

     1. постановником спектаклю,

     2. продюсером спектаклю,

     3. акторами спектаклю.

131. Азбучною істиною для журналіста, який висвітлює проблематику театру, є те, що актор залишається самостійним художником, здатним лише йому одному доступними засобами відтворити на сцені живий людський образ, передати складність і багатство:

     1. людської фізіології,

     2. людської психології,

     3. нелюдської психології.

132. Тільки неук-журналіст не знає, що характерною особливістю театрального мистецтва є його:

     1. неповторність у часі,

     2. непотворність у часі,

     3. повторність у часі.

133. Телевізійні журналісти знають, що адекватний відеозапис театрального спектаклю в принципі:

     1. неможливий,

     2. можливий,

     3. не знаю.

134. Телевізійним журналістам слід врахувати, що при великих планах зйомки нюанси загального сценічного життя залишаються:

     1. за кадром,

     2. у кадрі,

     3. оригінальними.

135. Історики театру, які виступають на телебаченні, стверджують, що виникнення театру на всіх континентах відбувалося однаково – у зв'язку з первісними:

     1. віртуальними похованнями,

     2. ритуальними дійствами,

     3. реальними весіллями.

136. Журналісти, які пишуть про театр, знають, що для традиційного театру Сходу властива:

     1. урядова ритуальність,

     2. обрядова віртуальність,

     3. обрядова ритуальність.

137. Журналіст-театрознавець впевнений у тому, що заняття театром на Сході завжди були:

     1. нешановною й неповажною справою,

     2. шановною й неповажною справою,

     3. шановною й поважною справою.

138. Критику відомо, що сакральність театральної дії на Сході допомагала зберігати його близькість до:

     1. світських раутів,

     2. релігійних ритуалів,

     3. військових обрядів.

139. Театрознавець-журналіст пам’ятає про те, що багато в чому релігійність театру Сходу визначалася його розвитком під егідою й у рамках:

     1. буддизму,

     2. християнства,

     3. ісламізмі.

140. Журналіст, який висвітлює історію театру, знає, що театр Кабукі й театр ляльок Дзерурі бере свій початок у:

     1. Японії,

     2. Китаї,

     3. Монголії.

141. Історики театру, які виступають на телебаченні в передачах, що присвячені театру, доводять, що тибетський театр називався:

     1. Цам,

     2. Сам,

     3. Вам.

142. Історики театру, які виступають на телебаченні в передачах, що присвячені театру, доводять, що в’єтнамський театр називався:

     1. Вуонг,

     2. Туонґ,

     3. Куонг.

143. На думку журналістів, що вивчають проблематику східних театрів, індонезійського культового театру Ваянґ, або театр тіней, називався:

     1. ваянґ-куліт,

     2. сваянґ-куліт,

     3. ваянґ-купіт.

144. Театри Африки, на думку критиків, які виступають на радіо, характеризувався:

     1. баранними ритмами маримби й тамтамів,

     2. барабанними битвами маримби й тамтамів,

     3. барабанними ритмами маримби й тамтамів.

145. На думку журналістів-театрознавців, в африканських народностей, що сповідують мусульманство, широко розвинений театр:

     1. маріонеток,

     2. сванеток,

     3. маринок.

146. Критики театру стверджують у пресі, що давньогрецький театр з'явився у давньогрецьких містах-державах уже в:

     1. 4 в. до н. е.,

     2. 5 в. до н. е.,

     3. 6 в. до н. е.

147. ЗМІ повідомляють про те, що гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві завдяки комедіям:

     1. Аристофана,

     2. Аристарха,

     3. Аристотеля.

148. Історики культури, висвітлюючи проблеми театру в пресі, стверджують, що комічні сценки з життя нижчих прошарків давньогрецьких міста й села зображував мім, який виник у 5 ст. до н. е. як:

     1. народний театр імпровізації,

     2. державний театр імпровізації,

     3. комерційний театр імпровізації.

149. На думку театральних критиків-журналістів, театральні вистави в давньому Римі замінялися гладіаторськими боями, що проходили в:

     1. Колізеї,

     2. Віфлеємі,

     3. Константинополі.

150. За даними істориків-журналістів, у Давньому Римі актори представляють:

     1. вищі шари суспільства,

     2. середні шари суспільства,

     3. нижчі шари суспільства.

151. За повідомленнями театральних істориків, які публікують результати своїх досліджень на шпальтах українських видань, за часи Середньовіччя театри не мали великого успіху й тому стали закриватися, а замість них розвивалася творчість бродячих акторів – західноєвропейських гістрионів, жонглерів, та Руських блазнів і:

     1. пілігрімів,

     2. скоморохів,

     3. міністрелей.

152. За даними театральних критиків та істориків театру, які рідко друкуються в пресі, за часи Середньовіччя особливий інтерес представляли ваганти – співці-сказителі із середовища недоучених семінаристів і:

     1. розжалуваних священиків,

     2. розбещених студентів,

     3. розпустних монахинь.

153. Як повідомляють у пресі історики театру, у творчості мандрівних акторів Середньовіччя, особливо вагантів, розвивалися переважно:

     1. комічні сюжети,

     2. сатиричні лінії,

     3. драматичні події.

154. Кінокритики, які виступають у ЗМІ, вважають, що кінематограф (від греч. κινημα, κινηματος — рух і грец. γραφω — писати, зображувати) – це:

     1. галузь нелюдської діяльності, що полягає в створенні рухомих зображень;

     2. галузь людської діяльності, що полягає в створенні рухомих зображень;

     3. галузь людської діяльності, що полягає в руйнуванні рухомих зображень.

155. Журналісти вважають, що синематограф (від фр. cinematographe, устар.) кінематограф (від греч. κινημα, κινηματος — рух і грец. γραφω — писати, зображувати) – це:

     1. тотожні поняття,

     2. нетотожні поняття.

     3. неспроможні поняття.

156. На думку журналістів-кінокритиків кінематограф був винайдений у:

     1. XXI столітті,

     2. XX столітті,

     3. XIX столітті.

157. У мас-медіа розповсюджена думка про те, що кінематограф став украй популярний у:

     1. XXI столітті,

     2. XX столітті,

     3. XIX столітті.

158. Як вважають журналісти-кінокритики, у поняття кінематографа входять кіномистецтво і:

     1. кіноіндустрія (кінопромисловість),

     2. кінотехніка,

     3. кінотеатри.

159. Як вважають журналісти-кінокритики, кінематограф:

     1. це вид сучасного художнього мистецтва, твори якого створюються за допомогою нерухомих зображень,

     2. це вид сучасного монументального мистецтва, твори якого створюються не за допомогою рухомих зображень;

     3. це вид сучасного образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою рухомих зображень.

160. Як вважають журналісти-кінокритики, кіноіндустрія (кінопромисловість) – це:

     1. галузь мистецтва, що виробляє кінофільми, спецефекти для кінофільмів, мультиплікацію, і що демонструє ці твори для глядачів;

     2. галузь науки, що виробляє кінофільми, спецефекти для кінофільмів, мультиплікацію, і що демонструє ці твори для глядачів;

     3. галузь економіки, що виробляє кінофільми, спецефекти для кінофільмів, мультиплікацію, і що демонструє ці твори для глядачів.

161. Кінокритики, які дописують на сторінках друкованих ЗМІ, вважають, що твори кіномистецтва створюються за допомогою:

     1. кінотехніки,

     2. кінокритиків,

     3. кіноманів.

162. На думку журналістів, які висвітлюють проблеми кіно, вивченням кінематографа займається наука:

     1. кінознавство,

     2. кінотеатрознавство,

     3. кінотеатромузикознавство.

163. Кінокритики вважають, що у багатьох країнах кіноіндустрія є значущою галуззю:

     1. економіки,

     2. мистецтва,

     3. освіти.

164. Журналісти-критики кіно, вважають, що виробництво кінофільмів зосереджене на:

     1. студіях звукозапису,

     2. кіностудіях,

     3. сценічних підмостках.

165. Фахівці кіно, які іноді висвітлюють проблеми кінематографу, вважають, що перша гнучка світлочутлива негорюча плівка була винайдена російським фотографом:

     1. І. Ст. Станіславьским (1878—1881),

     2. І. Ст. Болдиревим (1878—1881),

     3. І. Ст. Богдановичем (1878—1881).

166. Фахівці кіно, які іноді висвітлюють проблеми кінематографу, вважають, що перші апарати хронофотографической зйомки були сконструйовані в:

     1. 70-х роках XIX століття,

     2. 80-х роках XIX століття,

     3. 90-х роках XIX століття.

167. Журналісти-кінокритики до нових кінематографічних шкіл відносять ті, що існують у країнах, у яких кіно:

     1. не існувало або не було розвинене до останнього часу,

     2. існувало або було розвинене до останнього часу,

     3. не існувало або було розвинене до останнього часу.

168. Як впевнені журналісти, один з об'єктивних показників успіху кінофільму – це:

     1. нагороди на кінофестивалях,

     2. касовий збір прокату,

     3. пам’ять серед людей.

169. Кінокритики-журналісти вважають, коли глядачі голосують покупкою квитків для перегляду кінофільму – це безумовна оцінка:

     1. якості фільму,

     2. фінансового успіху,

     3. вдалої гри акторів,

     4. все разом, про що йшлося у пп 1)-3).

170. За зізнаннями кінокритиків-журналістів, оцінки фільмів на кінофестивалях:

     1. суто об’єктивні,

     2. суто суб'єктивні.

171. Журналісти, які аналізують у пресі проблеми кіно, знають, що imDb – це:

     1. веб-сайт про кінематограф,

     2. База даних про кінематограф,

     3. База даних і веб-сайт про кінематограф.

172. Досить часто журналісти-кінокритики виступають на сторінках спеціалізованого кінематографічного журналу, який називається:

     1. «Секс»,

     2. «Сенс»,

     3. «Сеанс».

173. У ЗМІ, які розповідають про проблеми культури, стверджується, що образотворче мистецтво – це:

     1. мистецтво, що втілює художні образи на плівці (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура);

     2. мистецтво, що втілює художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура);

     3. мистецтво, що втілює художні образи на сцені (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).

174. Як впевненні журналісти, які дописують про проблеми культури, образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає:

     1. розвиток подій у часі, певну фабулу, згорнуту оповідь;

     2. розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь;

     3. завершення подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь.

175. Журналісти часто творчих працівників у царині образотворчого мистецтва узагальнено називають:

     1. графістами,

     2. скульпторами,

     3. художниками.

176. Один із недосвідчених журналістів припустився помилки і написав неправильне твердження. Знайдіть помилку: «Серед видів образотворчого мистецтва виокремлюють такі:

1. графіка,

2. живопис,

3. іконопис,

4. скульптура,

5. вітраж,

6. ювелірна справа,

7. дизайн,

8. прінт-дизайн,

9. фотографія.

176. Журналісти-критики образотворчого мистецтва вважають, що класицизм – це:

     1. мистецька течія,

     2. літературний напрямок,

     3. вид спорту.

177. На переконання журналістів, які досліджують проблеми літературознавства, література як галузь мистецтва має такі функції (знайдіть помилку):

     1. естетична,

     2. пізнавальна,

     3. ігрова,

     4. карна,

     5. виховна.

178. Журналісти вважають, що текст літературного твору є посланням автора своєму потенційному:

     1. читачеві,

     2. покупцеві,

     3. літературному агентові.

179. Журналісти в мас-медіа вирішують проблему лінгвістичної прагматики, зокрема теорії мовної комунікації, і роблять висновки про те, що у згаданій теорії художній текст розглядається як:

     1. акт комунікації,

     2. психологічний процес,

     3. семіотичний чинник.

180. На думку журналістів, багато важить та обставина, що художній текст як витвір мистецтва поліфонічний, містить фактуальну, концептуальну та підтекстову інформації, на них ґрунтується інтелектуальний контакт між:

     1. автором і редактором,

     2. автором і читачем,

     3. редактором і видавцем.

181. Журналісти-літературознавці пишуть про те, що коли складається уявлення про проблематику твору, систему образів, форму оповіді, особливості мистецтва творення, відкриваються широкі можливості інтерпретації суті й причин:

     1. конфліктів,

     2. фабули,

     3. сюжету.

182. Досвідчені журналісти знають, що розуміння художнього твору є надзвичайно важливою:

     1. антеною,

     2. проблемою,

     3. дилемою.

183. Для професіонального журналіста важливим є те, що критерієм оцінки будь-яких ідей має бути насамперед їхня відповідність меті виховання високої:

     1. читацької культури,

     2. глядацької симпатії,

     3. інтелектуального рівня.

184. Сучасна літературна освіта, на думку журналістів, ставить за мету формування гармонійного типу мислення особистості, що своєю чергою впливає на створення цілісної, а не:

     1. конкретної картини світу,

     2. дискретної картини світу,

     3. транспарентної картини світу.

185. Навіть журналіст-першокурсник знає, що словесне мистецтво створює картину природного, соціального і психологічного світу, яка виконує надзвичайно важливу:

     1. психорегулятивну функцію,

     2. психофізіологічну функцію,

     3. психокорелятивну функцію.

186. Поняття «соціальна норма» і «престиж преси» є:

     1. тотожними,

     2. нетотожними.

187. Для журналіста поняття «соціальна норма» (лат. norma – керівне начало, правило, зразок) – це засіб соціальної регуляції поведінки індивідів і груп, загальноприйняте правило поведінки, за яким неодмінно стоїть санкція: нагорода або покарання:

     1. схвалення або осуд,

     2. прийняття опозиційної думки,

     3. провокація.

188. Працівникам мас-медіа варто пам’ятати про те, що престиж преси – це:

     1. зневага до преси, гідність і честь преси;

     2. повага до преси, гідність і честь преси;

     3. повага до преси, негідність і честь преси.

189. Розгляд єдності двох понять «соціальна норма» і «престиж преси» дає можливість розуміти, що повага до преси детермінується (зумовлюється) тим, що вона виступає у суспільстві як соціальний регулятор поведінки індивідів, загальноприйняте правило поведінки, за яким стоять:

     1. санкції,

     2. санації,

     3. санаторії.

190. Відомо, що престиж преси визначається низкою актуальних тем, які вона порушує, висвітлює і дає напрямок активності у спрямуванні:

     1. санкцій в суспільстві,

     2. оцінки суспільства,

     3. симпатій суспільства.

191. Фахівці-журналісти з музичною освітою у залежності від ґенези музичного стилю, розрізняють історичний, національний та:

     1. плагіаторський стиль,

     2. авторський стиль,

     3. аматорський стиль.

192. Кожний спортивний журналіст знає, що на сайті www.london2012.org  розташована інформація про:

     1. XXX Універсіаду 2012 року в Лондоні,

     2. XXX Олімпійські ігри 2012 року в Лондоні,

     3. XXX Параолімпійські ігри 2012 року в Лондоні.

193. Мас-медіа знає, що найважливіший художній засіб, який театр бере від драми – це:

     1. слово,

     2. діло,

     3. музика.

194. Театральний критик-журналіст враховує те, що в основі спектаклю лежить режисерська інтерпретація:

     1. життя,

     2. п'єси,

     3. тексту.

195. Журналісти-кінокритики до нових кінематографічних шкіл відносять ті, що існують у країнах, у яких кіно:

     1. не існувало або не було розвинене до останнього часу,

     2. існувало або було розвинене до останнього часу,

     3. не існувало або було розвинене до останнього часу.

196. Мас-медіа, висвітлюючи проблематику музики, об'єктивною передумовою для розрізнення як музичних жанрів, так і музичних стилів вважає комплекс суто:

     1. музичних тембрів,

     2. музичних характеристик,

     3. цифрових характеристик.

197. Журналісти, що вивчають проблематику музики, стверджують, що до російської музичної культури слід відносити творчість:

     1. Е. Гріга,

     2. Ф. Листа,

     3. П. Чайковського.

198. Журналіст, який працює над проблематикою театру, враховує те, що простором у виставі називають:

     1. розробку сценічного майданчику, принцип її використання, мізансцени, декорації, рух тощо;

     2. розробку знімального майданчику, принцип її використання, мізансцени, декорації, рух тощо;

     3. розробку сценічного майданчику, принцип згортання, мізансцени, декорації, рух тощо.

199. В Україні пропагування Олімпійського руху через ЗМІ здійснюється за рахунок висвітлення зустрічей відомих українських спортсменів з:

1. ветеранами Другої світової війни,

2. ветеранами спорту,

3. учнями шкіл, гімназій і ліцеїв.

200. ЗМІ, що висвітлюють проблематику музики, стверджують, що з середини 19 століття виникає жанр:

     1. оперети,

     2. опери,

     3. балету.

201. Нині, попри значні економічні, соціальні, екологічні, демографічні та інші проблеми України, найголовнішим завданням слід вважати консолідацію суспільства, повернення до:

     1. світських цінностей та одуховлення народу,

     2. християнських цінностей та одуховлення народу,

     3. наукових цінностей та одуховлення народу.

202. Допомогти церкві у справі духовного виховання та єднання українського народу можуть і повинні провідні вітчизняні:

     1. засоби масової інформації,

     2. політики,

     3. бізнесові кола.

203. Інформування про релігійно-церковне життя в Україні, виховання в людей віротерпимості, адекватного розуміння релігійних процесів, що відбуваються у державі, здійснює:

     1. релігійна журналістика,

     2. економічна журналістика,

     3. спортивна журналістика.

204. Релігійна журналістика – галузь журналістики, покликана висвітлювати різні аспекти:

     1. релігійно-світського життя в країні,

     2. релігійно-церковного життя в країні,

     3. партійно-церковного життя в країні.

205. Дослідженню релігійної проблематики в ЗМІ присвятили свої праці такі журналістикознавці:

     1. А. Бойко, С. Губенко, О. Чиркова, А. Юраш;

     2. О. Коновець, К. Мелещенко, В. Різун, А. Юраш;

     3. А. Бойко, С. Горевалов, О. Холод, В. Шкляр.

206. Інформування громадськості про церковно-релігійні події як загальнодержавного характеру, що мають значення для всього суспільства, так і стосуються життєдіяльності певної релігійної громади, окремої релігійної організації – це завдання:

     1. релігійної журналістики,

     2. держави,

     3. церкви.

207. Висвітлювати діяльність церковно-релігійних організацій, давати достатній обсяг інформації, щоб читачі могли скласти уявлення про принципи та особливості функціонування тих чи інших релігійних структур – це мета:

     1. церкви,

     2. церковних організацій,

     3. журналістів, що висвітлюють релігійну проблематику.

208. Роз'яснювати читачам у максимально доступній формі особливості релігійних доктрин і вчень, їхні переваги та недоліки, еволюцію, місце в історії держави, значення для народу, що дозволить сформувати у читацької аудиторії уявлення про релігійну панораму в країні – це напрям діяльності:

     1. християнської журналістики,

     2. ісламської журналістики,

     3. буддистської журналістики,

     4. журналістики, яка висвітлює проблеми релігії.

209. Розповідати про церковні традиції, релігійні вірування українського народу з метою повернення нації до духовних джерел, передання історичного досвіду у вирішенні суспільно-політичних, культурних і моральних проблем – це те, що повинно стати основою діяльності:

     1. світських журналістів,

     2. релігійних журналістів,

     3. журналістів, які висвітлюють проблематику релігії.

210. Засоби масової інформації у своїх матеріалах на церковно-релігійну тематику мають розкривати позитивні ідеали минулого й сьогодення, боротися з поширенням зла, гріха та розпусти і в такий спосіб піклуватися про:

     1. власний моральний стан,

     2. моральний стан особи й суспільства,

     3. моральний стан служителів церкви.

211. Як показало дослідження провідних українських видань, в Україні є три форми висвітлення релігійної проблематики (знайдіть помилку):

     1. перша –у світських засобах масової інформації друкуються матеріали про релігійно-церковне життя,

     2. друга форма – регулярні релігійні сторінки у періодиці,

     3. третя форма – нерегулярні публікації в інтернеті,

     4. четверта форма у вигляді спеціалізованого додатка.

212. Як показало дослідження провідних українських видань, з названих трьох форм в Україні повноцінно функціонує лише перша – час від часу у світських засобах масової інформації друкуються матеріали про релігійно-церковне життя. Друга форма – регулярні релігійні сторінки у періодиці – трапляється вкрай рідко. Третя форма (оберіть один з поданих далі пунктів, який за змістом міг би бути записаним замість лінії) ________________________ майже не поширена.

     1. у вигляді спеціалізованого додатка,

     2. у формі окремої сторінки,

     3. у формі постеру на релігійну тематику.

213. Матеріали на релігійну тематику в друкованих ЗМІ становлять досить:

     1. вузький жанровий діапазон,

     2. широкий жанровий діапазон.

214. Хоча у всеукраїнських газетах та журналах серед публікацій на релігійну тематику можна знайти репортажі та есе, огляди та коментарі, проте переважна більшість матеріалів подана у вигляді: коротких інформаційних повідомлень, заміток, які можуть бути як регулярними, так і нерегулярними (поодинокими); аналітичних статей (як правило, це прерогатива тижневиків); інтерв'ю (трапляються вкрай рідко) та:

     1. малюнків (де зображено храми із зазначенням назви та місця розташування; будь-які коментарі чи додаткова інформація відсутні);

     2. мультиплікації (у кадрах зображено храми із зазначенням назви та місця розташування; будь-які коментарі чи додаткова інформація відсутні);

     3. фотофактів (на знімках зображено храми із зазначенням назви та місця розташування; будь-які коментарі чи додаткова інформація відсутні).

215. У публікаціях про релігійне життя України можна виділити два типи матеріалів. Перший – матеріали інформаційно-довідкового характеру, другий:

     1. нариси про релігійні події, присвячені внутрішньоцерковному життю, діяльності окремих релігійних організацій та діячів;

     2. огляди релігійних подій, аналітика, присвячена внутрішньоцерковному життю, діяльності окремих релігійних організацій та діячів;

     3. замітки про релігійні події, присвячені внутрішньоцерковному життю, діяльності окремих релігійних організацій та діячів.

216. Висвітлення в мас-медіа святкування 70-річчя предстоятеля Української православної церкви Блаженнішого Митрополита Володимира слід віднести до:

     1. події загальноцерковного масштабу, які мають важливе значення для суспільства і держави;

     2. події столичного масштабу, які мають важливе значення для суспільства і держави;

     3. події обласного масштабу, які мають важливе значення для суспільства і держави.

217. Висвітлення в мас-медіа відкриття та освячення храму при Острозькій академії за участю перших осіб державної влади Рівненської області та керівництва цього навчального закладу – це:

     1. події загальноцерковного масштабу, які мають важливе значення для суспільства і держави;

     2. події столичного масштабу, які мають важливе значення для суспільства і держави;

     3. суспільно-політичні заходи чи акції милосердя, які церкви та релігійні організації проводять спільно з громадськими та державними установами.

218. Матеріал про конференцію "На захист ненародженого життя", у якій, зокрема, брали участь і представники церков чи статті про вшанування жертв голодомору в Україні, у межах якого взяли участь голови всіх Українських церков та багатьох релігійних організацій – це публікації про:

     1. загальнодержавні та суспільно важливі події, участь у яких взяли й представники релігійних організацій;

     2. суспільно-політичні заходи чи акції милосердя, які церкви та релігійні організації проводять спільно з громадськими та державними установами;

     3. події загальноцерковного масштабу, які мають важливе значення для суспільства і держави.

219. Матеріал про відвідування Головою Верховної Ради України Рівненщини, де на фото спікер був зображений разом із настоятелькою Корецького монастиря – це матеріал про:

     1. загальнодержавні та суспільно важливі події, участь у яких взяли й представники релігійних організацій;

     2. церковних діячів чи релігійні організації згадується не у зв'язку з їхньою безпосередньою діяльністю, а стосовно державних, громадських і культурних діячів та організацій, які в цьому випадку є головними дійовими особами;

     3. суспільно-політичні заходи чи акції милосердя, які церкви та релігійні організації проводять спільно з громадськими та державними установами.

220. Нині релігійна проблематика на сторінках провідних українських друкованих засобів масової інформації відображена:

     1. непрофесійно,

     2. професійно,

     3. так собі.

221. Газета "Голос України", висвітлюючи релігійну проблематик, зазвичай обмежується лише:

     1. аналітичними матеріалами,

     2. фотофактом на останніх сторінках,

     3. інтерв’ю.

222. Щоденні газети "Урядовий кур'єр" та "Голос України", висвітлюючи проблематику релігії, дають інформацію про релігію:

     1. майже щономера,

     2. майже щомісяцю,

     3. майже щороку.

223. В окремих виданнях є релігійні оглядачі. Наприклад, у газеті "День" – це:

     1. Клара Ґудзик,

     2. Карл Гудзон,

     3. Катерина Гульчик.

224. В окремих виданнях є релігійні оглядачі. Наприклад, у газеті "Дзеркало тижня" – це:

     1. Катерина Шоркіна,

     2. Катерина Щоткіна,

     3. Катерина Чонкіна.

225. Серед журналістів, які висвітлюють проблематику релігії, людей без професійної журналістської або теологічної освіти, як правило, конфесійно заангажованих:

     1. більшість,

     2. меншість,

     3. десь половина на половину.

226. Попри надзвичайну важливість духовного чинника для формування адекватних ціннісних орієнтацій українського суспільства, українські друковані ЗМІ здебільшого не надають йому належного значення, що виявляється у відсутності на їхніх сторінках глибоких, продуманих і всебічних матеріалів на:

     1. релігійну тематику,

     2. культурну проблематику,

     3. соціальну проблематику.

227. У висвітленні релігійних подій спостерігається певна закономірність: видання, спрямовані на задоволення інформаційних потреб аудиторії (так би мовити, інтелектуальні: "Дзеркало тижня", "День", "Вечірній Київ", "Україна молода") висвітлюють їх:

     1. менш системно,

     2. більш системно і повно,

     3. ніяк.

228. Видання розважального характеру ("Сегодня", "Вечерние вести", "Киевские ведомости" тощо) питаннями релігійності та духовності суспільства:

     1. постійно переймаються,

     2. майже не переймаються,

     3. не знаю.

229. В Україні релігійну проблематику активно висвітлює веб-портал:

     1. «Релігійно-аналітична служба України» (РІСУ, Львів),

     2. «Релігійно-інформаційна служба України» (РІСУ, Львів),

     3. «Релігійно-довідкова служба України» (РІСУ, Львів).

230. Нині в Україні, попри передбачені законодавством покарання за нагнітання нетерпимості та міжрелігійної ворожнечі, чимало як церковних, так і політичних діячів відкрито розпалюють релігійні конфлікти, демонструють в ЗМІ свою прихильність до тієї чи іншої:

     1. церкви або конфесії,

     2. політичної організації або партії,

     3. держави або союзу держав.

231. Львівські дослідники пропонують ввести у програму ВНЗ, де навчаються студенти-правники і студенти-журналісти, обов'язковий курс:

     1. «Захист свободи слова»,

     2. «Захист свободи совісті»,

     3. «Захист свободи совісті в ЗМІ».

232. ЗМІ України повинні «розвернутися» в бік релігійної:

     1. толерантності,

     2. нетерпимості,

     3. байдужості.

233. Нині в Україні підвищення релігійної освіти потребують працівники:

     1. державних органів всіх рівнів,

     2. засобів масової інформації,

     3. пересічні громадяни,

     4. усі згадані.

234. Звичай багатьох наших «нових віруючих» чиновників публічно демонструвати для мас-медіа свою приналежність до тієї чи іншої церкви є:

     1. вельми не толерантним,

     2. вельми толерантним,

     3. загальноприйнятним інструментом набуття пабліситі.

235. Під час обговорення «Моніторингу» Релігійно-інформаційна служба України підняла питання про:

     1. достатню підготовку сучасних журналістів до архіважливої справи – об'єктивного і серйозного подання в ЗМІ релігійного життя країни;

     2. недостатню підготовку сучасних журналістів до неважливої справи – об'єктивного і серйозного подання в ЗМІ релігійного життя країни;

     3. недостатню підготовку сучасних журналістів до архіважливої справи – об'єктивного і серйозного подання в ЗМІ релігійного життя країни.

236. Знайдіть помилку у твердженні: «В окрему групу можна виділити ЗМІ релігійних організацій України:

     1. газети «Парафіяльна газета» (РКЦ),

     2. газети «Арка» (УГКЦ),

     3. журнал «Православний вісник» (УПЦ),

     4. журнал «Кореспондент» (УПЦ, УГКЦ, РКЦ).

237. Дослідник релігійної проблематики в ЗМІ Ігор Скленар вважає, що окремі мас-медіа конкретними матеріалами:

     1. розпалюють нетерпимість,

     2. нав’язують релігійність,

     3. є толерантними.

238. Окремі публікації, за даними Ігоря Скленара, у виданнях УПЦ (МП) демонструють певним чином не таке радикальне ставлення до діяльності:

     1. УПЦ МП,

     2. УПЦ КП,

     3. УГКЦ.

239. На офіційній веб-сторінці прес-служби УПЦ (МП) 2 січня 2007 року було представлено дуже велику за обсягом, 19 стандартних сторінок, публікацію В. Анісімова «Філарет як фальсифікація» (сайт «Україна православна», 1 січня 2007 року, у якій проаналізовано життя та діяльність Предстоятеля УПЦ КП з:

     1. з толерантністю,

     2. з різким осудом,

     3. з політичною пристрастю.

240. Коли журналісти дають відповідну оцінку діяльності окремих релігійних організацій та їхніх керівників здебільшого переважає:

     1. емоційний чинник,

     2. раціональний чинник,

     3. економічний чинник.

241. Коли журналісти дають відповідну оцінку діяльності окремих релігійних організацій та їхніх керівників:

     1. не проявляються симпатії окремих журналістів до певної конфесії;

     2. проявляються симпатії окремих журналістів до певної конфесії;

     3. проявляються симпатії всіх журналістів до певної конфесії.

242. Окремі ЗМІ, як зазначає Ігор Скленар, за допомогою своїх працівників у нетолерантний спосіб переконують свою аудиторію:

     1. у перевазі тієї чи іншої політики,

     2. у перевазі тієї чи іншої конфесії,

     3. у недоліках тієї чи іншої конфесії.

243. Нині тема "Релігія та мас-медіа" є надзвичайно:

     1. великою та глибокою,

     2. мізерною та неглибокою,

     3. не знаю.

244. "Відділення церкви від держави" – це:

     1. партикуляризм,

     2. секуляризм,

     3. сенсуалізм.

245. Журналісти вважають, що нині церква:

     1. втратила свою провідну роль,

     2. набуває провідної ролі,

     3. має провідну роль.

246. За даними Девіда Боша, відомий теолог сказав, що нині ми маємо читати Біблію та газету:

     1. одночасно,

     2. нарізне,

     3. почергово.

247. Процес приватизації засобів масової інформації пропонує специфічну модель комунікації, яка, без сумніву:

     1. торкатиметься релігійних виявів,

     2. не торкатиметься релігійних виявів,

     3. як забажає суспільство.

248. В громадському обслуговуванні головний критерій - це наявність суспільства та його інститутів, повага до:

     1. релігійних протиріч та протистоянь,

     2. релігійних та культурних традицій,

     3. релігійних війн та нетолерантності.

249. Фахівці масової комунікації вважають, що релігія та емоційність:

     1. дуже тісно пов'язані,

     2. не дуже тісно пов'язані,

     3. не пов'язані.

250. Ставлення людей релігії до засобів масової інформації сильно коливається: від некритичного сприйняття до повного заперечення існування мас-медіа:

     1. у житті людини,

     2. у житті суспільства,

     3. у діяльності релігійної організації.

КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ