5. Теоретико-методологічні засади дослідження укр. Культури

Методологічні принципи полягають у тому, щоб через великий обсяг конкретного матеріалу показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть, враховуючи специфіку національних моделей цієї культури. Саме тому у програмі курсу мають бути виділені науково-методичні, світоглядні аспекти. Ознайомлення з ними дає можливість виробити певні типологічні принципи, що, в свою чергу, сприятиме формуванню у студентів навичок самостійної орієнтації в проблемах духовної культури, в тому числі і сучасної. Можуть бути використані діахронні, синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та інші методи дослідження історії української та зарубіжної культури, а також запозичені з інших наук, таких як соціологія, психологія, антропологія, біологія, кібернетика, семіотика, етнографія.

Велике значення має психологічний підхід на основі принципу історичного матеріалізму. До речі, національна психологія в офіційній політиці, ідеології раніше ігнорувалася. Проте відомо, що одним з елементів соціальної психології є проблема самосвідомості, етнічної, соціальної (класова самосвідомість трудящих навіть у підході до прекрасного), групової (самосвідомість будь-якої групи, суспільства) та індивідуальної (самосвідомість особистості).

В умовах значного зростання інтересу до проблеми розвитку культури надзвичайно важливим і конче необхідним є розкриття специфіки цих недостатньо вивчених принципів.

До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять діахронічний, що застосовується при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, наприклад билин, дум та літописів, і синхронічний, коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні. Так, можливе зіставлення Європейського Ренесансу з національним Відродженням у народів Центральної та Півден-но-Східної Європи в другій половині XVIII — середині XIX ст. та епохою так званого Східного Ренесансу XII—XIII ст. в країнах Середньої Азії та Закавказзя.

За допомогою методу структурно-функціонального аналізу можуть бути виділені як саме поняття «культури», так і різні функціональні компоненти її. Так, розглядаючи сутність культури у співвідношенні із суспільними процесами, виділяють первинні складові культури — етнічні, національні та вторинні — соціальні, класові, які в певних умовах виступають як співвідношення змісту та форм.

Методи культурологічних досліджень Своєрідність культурології як відносно самостійної галузі людських знань чималою мірою визначається не лише системою ї понять, завдяки яким здійснюється осмислення культури, але й сукупністю основних інструментів методології дослідження (ідея, підхід,  принцип, метод). Особливу роль в вивченні культурних феноменів відіграє методологія та методи дослідження. Метод) – спосіб досягнення мети, сукупність прийомів і операцій теоретичного чи практичного освоєння дійсності, а також спосіб людської діяльності, організований певним чином. Під методологією розуміють сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання. Основна функція методу – внутрішня організація і регулювання процесу пізнання того чи іншого об’єкту. Оскільки культурологія є інтегрованою галуззю знання, яка вбирає в себе результати досліджень декількох дисциплінарних галузей (соціальна і  культурна антропологія, етнографія, соціологія культури, психологія культури, історія культури та інше), то аналіз культури реалізується за допомогою великої кількості методів та підходів. Застосування методів окремих наукових дисциплін відбувається вибірково, з урахуванням мети дослідження, специфіки досліджуваного об’єкту та можливості їх поєднання з іншими методологічними засобами. Часто-густо вони певним чином трансформуються та інтегруються в певні групи.

Основні теоретичні концепції або парадигми:

1. циклічна концепція (або концепція циклічних круговоротів);

2. еволюціоністська;

3. антропологічна;

4. філософська;

5. революційно-демократична.