2.1. Нематеріальні багатства.

У сучасних умовах переходу української економіки на інноваційний шлях розвитку важливо враховувати нематеріальне багатство нації (людський капітал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, духовна спадщина нації), яке є одночасно результатом попереднього розвитку країни і джерелом подальшого зростання. Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили — науково-технічний, освітній, культурний потенціал [4].

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни. Нематеріальним капіталом нації вважається накопичене духовне, інтелектуальне, культурне багатство, яке формує та реалізує через суспільну свідомість. На процес формування суспільної свідомості впливає ступінь розвиненості засобів масової інформації, соціально-економічна політика держави, відтворення національних ідей. У цьому зв'язку необхідно перейти від теорії чинників економічного зростання до теорії сталого розвитку людини та її потенціалу.

У системі національних рахунків (СНР) національне багатство визначається як сукупність накопичених матеріальних і нематеріальних активів, створених працею всіх попередніх поколінь, що належать країні або її резидентам і знаходяться на економічній території даної країни і за її межами, а також розвіданих і залучених в економічний оборот природних та інших ресурсів. Під нематеріальними активами в СНР розуміють права, які дозволяють їх власникам займатися певними видами діяльності, зокрема розробкою родовищ, тиражуванням виробів і т.п. Формально ці права приймають форму патентів, торговельних марок, авторських прав, книг, музичних творів і т.д. Основний елемент нематеріальних активів - фінансові, тобто ті об'єкти, які приносять прибуток. Тут можуть бути виділені золото, цінні папери, позики, готівкові гроші, депозити і т.д. [19, c.158].

Досить специфічним елементом національного багатства, вагомість якого в сучасному житті суспільства постійно зростає, є інформаційний потенціал країни. Це проявляється, по-перше, збільшенням частки вартості інформаційного компонента в загальному обсязі засобів виробництва і предметів споживання і, по-друге, підвищенням ролі функцій, які виконує інформація в економічній системі. Загалом інформаційний потенціал по відношенню до елементів національного багатства може розглядатися як 1) якісний показник розвитку людини; 2) нематеріальні активи в складі основного капіталу у вигляді об’єктів правового та рекламного значення, інтелектуальної власності тощо. У рамках першого напряму ступінь інформатизації нації повинен характеризуватися рівнем освіченості та кваліфікованості населення; рівнем доступу до глобальних інформаційних ресурсів; забезпеченістю сучасною технікою, зокрема комп’ютерною, та програмними технологіями, оскільки вони є інструментом підвищення продуктивності, економічного зростання, розширення можливостей працевлаштування і підвищення рівня життя людей. Як складова основного капіталу (другий напрям) інформаційний потенціал являє собою нематеріальні активи підприємств і організацій – об’єкти правового та рекламного значення, інтелектуальної власності. До них відносяться права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, ноу-хау, торгові марки, фірмові знаки, репутація (імідж) фірми та ін.

Водночас треба мати на увазі, що у СНР витрати на проведення певних типів досліджень визнаються повноправними активами (наприклад витрати на геологорозвідувальні роботи). І окремими активами є нематеріальні активи, що є результатами цих досліджень. Тому необхідно уникати подвійного рахунку при визначенні цінності нематеріальних активів на основі витрат на їхнє створення [12].