МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет Імені вадима гетьмана»

Фінансово-економічний факультет

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

з дисципліни: «Основи економічної науки»

на тему: «Національне багатство»

Студентки 1 курсу, 1 групи,

спеціальності 6508

Фінансово-економічного факультету

Тимошенко Д. В. Науковий керівник: професор Мельник Олексій Михайлович

Київ 2013

ПЛАН

ВСТУП

1. Сутність національного багатства та його роль у суспільному відтворювані.

2. Структура і використання національного багатства:

   1. Нематеріальні багатства.

   2. Матеріальні багатства.

   3. Природні ресурси.

3. Порівняльна характеристика національного багатства України.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Національне багатство країни формує базові умови стратегії розвитку країни та створює підґрунтя для гармонізації стратегічних пріоритетів з новими закономірностями економічного зростання та завданнями формування збалансованих соціально- та екологічно-орієнтованих господарських систем.

Дослідження та різносторонні оцінки багатства нації необхідні для пізнання причин сучасної фінансово-економічної кризи, оскільки багатство матеріалізує у собі не тільки всю картину кризи, глибину і особливість її сучасного етапу, але й розкриває потенційні можливості подолання кризової ситуації через розвиток системи відносин, які складаються у суспільстві з приводу створення, нагромадження, володіння та використання багатства та, перш за все, через формування системи відносин власності.

Дослідження особливостей формування і розподілу структури національного багатства є передумовою підвищення рівня обґрунтованості стратегій розвитку країн, оскільки дозволяють висвітлити сучасні економічні проблеми під принципово новим кутом зору порівняно з традиційними макроекономічними агрегатами – валовим внутрішнім продуктом, національним доходом, валовою доданою вартістю. Стратегії економічного розвитку дедалі більше орієнтуються на глобальні якісні характеристики природного і соціального середовища та вдосконалення природи самого "людського фактора" та суспільства в цілому.

Недостатня розвиненість методології комплексного підходу до оцінки національного багатства та надто вузьке використання цього показника у сучасних макроекономічних оцінках і стратегіях розвитку країни визначають актуальність теми дослідження за визначеною тематикою.

В умовах посилення глобалізаційних процесів змінюється роль такого макроекономічного агрегату як національне багатство, яке має постійно відтворюватись та примножуватись для задоволення потреб суспільства та розвитку національної економіки. Значимість національного багатства полягає в тому, що воно є передумовою наступних циклів розширеного відтворення національної економіки. Неправильне і безрозсудне використання багатств нації значно впливають на економічний добробут країни. І лише докладний вивчення цього поняття допоможе у майбутньому запобігти багато помилок і більше, вивести економіку України на новий рівень.

Теоретичні засади дослідження національного багатства були предметом наукових розробок багатьох видатних учених минулого та сучасності. Підґрунтя сучасного розуміння сутності та значення категорії "національне багатство" було закладене класиками політичної економії – У.Петті, А.Смітом, Д.Рікардо та К.Марксом, які вважали джерелом збільшення багатства працю в матеріаль­ній сфері виробництва. Історично ж науково досліджувати національне багатство першими почали меркантилісти (Ч.Давенант, Т.Ман, В.Стаффорд, А.Монкретьєн), розглядаючи його крізь призму сфери обігу в контексті формування активного торговельного балансу та протекціонізму, та фізіократи (Ф.Кене, В.Мірабо, А.Тюрго та ін.), які вважали багатство "чистим продуктом" сільського господарства. Питанням визначення складу і структури національного багатства присвячена низка праць закордонних вчених, для яких характерні суттєві відмінності у підходах до конкретних методологічних та методичних питань його дослідження.

У першому розділі буде висвітлено теоретичні основи проблеми, історія появи явища, проблеми, функції, що необхідні для розуміння національного багатства. Другий розділ буде присвячений структурі і використанню національного багатства. Третій розділ має практичне значення і міститиме порівняльну характеристику національного багатства України. Така структура забезпечить поступове розкриття теми, тому що спочатку нададуться теоретичні відомості основних понять, а далі ми покажемо вартісні обсяги національного багатства в різні роки та підрахунки різних вчених, що досліджували цю проблему. Курсова робота матиме практичне значення, якщо будуть надані рекомендації щодо напрямів вдосконалення Системи національного рахівництва, тому останній пункт плану міститиме таку інформацію.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження поняття національного багатства України і надання рекомендацій щодо істотних структурних змін у національному багатстві.

Досягнення поставленої мети обумовило вирішення таких завдань:

• визначити теоретико-методологічні підходи до дослідження національного багатства;

• розкрити особливості матеріальних та нематеріальних активів, а також природних ресурсів як складових національного багатства;

• оцінити вартісні обсяги національного багатства України та його елементів;

• обґрунтувати пропозиції щодо ефективнішого використання національного багатства та його елементів як потенціалу економічного розвитку.

Об’єктом дослідження є процес формування національного багатства в умовах сучасної моделі економічного розвитку України.

Предметом дослідження є особливості структури та динаміка національного багатства України як передумови наступних циклів розширеного відтворення національної економіки.

РОЗДІЛ 1. Сутність національного багатства та його роль у суспільному відтворювані

Національне багатство як економічну категорію вчені стали вивчати ще в епоху традиційних суспільств, коли основу економіки становило ручна праця. У цей період низька продуктивність ручної праці обмежувала можливості економічного зростання і збільшення національного багатства. Особливість полягала в тому, що більша частина додаткового продукту використовувалася на споживання, а не на накопичення і розширення виробництва; норма накопичення на цьому етапі не перевищувала п'яти відсотків. Зростання багатства окремих соціальних груп та індивідів відбувався не за рахунок збільшення національного багатства, а за рахунок його перерозподілу.

Одним з перших дослідників був Платон. Він вважав, що накопичення багатства є пороком, провідним до соціальних конфліктів. Засуджував накопичення багатства і Аристотель. В епоху великих географічних відкриттів меркантилісти стверджували, що багатство накопичується в результаті зовнішньої торгівлі, тому інтерес вони виявляли до сфери торгівлі, а не виробництва. Вони виходили з твердження про те, що загальне багатство є величиною постійною і що збагачення можливе тільки за рахунок перерозподілу, у результаті меркантилісти дійшли висновку про те, що збільшення багатства однієї нації можливе тільки в результаті міжнародної торгівлі і виникає воно обов'язково за рахунок іншої нації . [1, с.11]

У. Петті, родоначальник теорії трудової вартості, бачив джерело багатства не в сфері обігу, а в сфері виробництва, і основою створення багатства вважав працю. Фізіократи, досліджуючи проблему національного багатства, обґрунтували поняття «чистого продукту», визначивши його як прирощення матеріального багатства, створене працею спільно із землею. Цей надлишок продукту над використаними у виробництві ресурсами вони вважали джерелом накопичення. Саме фізіократи внесли значний внесок у розвиток наукового економічного знання в області формування національного багатства, обґрунтувавши першу модель макроекономічного обороту, викладену у відомому творі Ф. Кене «Економічна таблиця».

Однак, погляди меркантилістів, їх доктрина були переглянуті. З'явилися нові економічні ідеї. Вони підготували передумови для появи першого повномасштабного трактату з економіки, який охоплював теорію виробництва і розподілу національного багатства: «Дослідження про природу і причини багатства народів» А. Сміта. На думку А. Сміта, джерелом багатства є виробництво як сільськогосподарське, так і промислове, що два фактори відіграють вирішальну роль у цьому процесі: по-перше, поділ праці, що веде до зростання обсягів виробництва, технічного, і, по-друге, накопичення капіталу , засноване на ощадливості. Представники класичної школи, розвиваючи ідеї своїх попередників, стверджували про визначальний вплив розподілу доходів на зростання національного багатства. Практично всі економісти XIX століття трактували багатство як сукупність всіх створених на території країни товарів і пов'язували його примноження із запасами ресурсів - землі, праці і капіталу. [15, c.27]

У марксистській політичній економії національне багатство визначається як обґрунтування результатів людської праці. Найважливіша його частина - речовий багатство, що розглядається як сукупність накопичених матеріальних цінностей. Крім того, є результати праці, що не зафіксовані в речової формі, але, тим не менш, розглядаються як багатство нації, наприклад ступінь майстерності наявного населення, виробничий досвід і інше. Якщо відкинути обмежену буржуазну форму, на думку К. Маркса, чому ж іншим є багатство, що не універсальністю потреб, здібностей, засобів споживання, продуктивних сил і т.д. індивідів, створеної універсальним обміном? Чим іншим є багатство, як не повними розвитком панування людини над силами природи, тобто як над силами так званої «природи», так і над силами його власної природи? Чим іншим є багатство, що не абсолютним виявленням творчих обдарувань людини? [10, c.84]

У трактуванні відомого вченого І.Т. Посошкова, багатство суспільства втілюється не тільки в дорогоцінних металах, але і в матеріальних благах. Завданням економічної політики держави І.Т. Посошков ставив «всенародне збагачення». Він вважав: якщо у царстві люди багаті, то і царство те багате, а де будуть убогі, то й царству тому не можна славитися багатому. Зростання народного багатства вигідне і народові, і державі. Для досягнення багатства, на думку І.Т. Посошкова, необхідно: змусити всіх людей працювати, причому старанно і продуктивно, знищити неробство у всіх її видах; рішуче боротися з непродуктивними витратами, здійснювати строгу економію у всьому. У цих дослідженнях засуджувалося хижацьке ставлення до природних багатств країни, при цьому вчений пропонував найбільш доцільні принципи їх експлуатації. [3, c.57]

Проблема обмеженості ресурсів змусила економістів по-новому поглянути на питання про критерії визначення цінності благ. Поняття корисності було доповнено поняттям граничної корисності, що призвело до оцінки ресурсів з точки зору їх рідкості. У XX сторіччі значно розширив і розвинув методологічні підходи дослідження національного багатства і процесів його ефективного накопичення Дж. М. Кейнс, який вивчав поведінку економіки в цілому, використовуючи агреговані величини: сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні інвестиції та заощадження, валовий національний продукт, національний дохід і т.д.

Вчені монетаристського напряму в дослідженні процесів накопичення національного багатства спиралися на категорії грошей, фінансів. Економічна теорія пропозиції виходить з того, що головним визначальним чинником зростання національного виробництва, як в довгостроковому, так і в короткостроковому періоді є алокація та ефективне використання в економіці праці і капіталу. Неоінституціоналісти визнають вплив відносин власності, а також політичних процесів на алокацію ресурсів (система розподілу недостатніх ресурсів). [14]

Проведений аналіз показав, що економічна думка розвивалася в напрямку подолання обмеженого трактування багатства і праці та застосування більш широкого тлумачення національного багатства.

Економічний зміст категорії «національне багатство» є багатоаспектним і являє собою мету економічної діяльності будь-якої держави, сукупність матеріальних благ, сукупність накопичених матеріальних і нематеріальних активів, показник оцінки підсумкових результатів розвитку країни, сукупність ресурсів та іншого майна країни, що створює можливість виробництва товарів, надання послуг і забезпечення життя людей. [1, с. 9]

На різних етапах розвитку суспільства, із зміною економічних явищ і процесів, еволюціонує і трактування національного багатства як категорії економічної науки, при цьому на перший план висуваються ті чи інші, актуальні для даного періоду, аспекти його накопичення і використання. Це об'єктивно відображає реальний суспільний розвиток, дозволяє більш глибоко і всебічно досліджувати фактори, які впливають саме на даному відрізку часу, що й виявляється в уточненні сутнісних характеристик національного багатства, джерел його формування та напрямків ефективного використання.

Окремі вчені (Г. Лош, Дж. Стомп, А. Кімм) включали в національне багатство рівень професійної підготовки працівників, тривалість життя населення, і інші елементи, пов'язані з особою виробника, так зване живе національне багатство. Воно обчислювалося як «вартість виробництва людей», тобто витрати з виховання, освіти і підтримці здоров'я працівників. Цей аспект розглядається як «капіталізація трудових доходів» - різниця між виробленої продукції і особистим споживанням працівників (Е. Ейшталя). Відомі зіставлення "живого і речового багатства, обчислення середньої вартості людини. Національне багатство з точки зору статистики розглядається як сукупність накопичених матеріальних і нематеріальних активів, створених працею всіх попередніх поколінь, що належать країні або її резидентам і знаходяться на економічній території даної країни і за її межами (національне майно), а також розвіданих і залучених в економічний оборот природних та інших ресурсів [11].

Слід назвати вчених, які вважали непотрібним обчислення національного багатства, так як, на їхню думку, існує тільки багатство окремих осіб (А. Шторх, А. Амон, Р. Ліфман, П. Херемберг). Тут має місце явна плутанина між особистим, приватним багатством і суспільним (національним) багатством взагалі.

Має місце трактування національного багатства як того, що приносить дохід його власнику (Е. Роговецький). Як суми багатств приватних осіб, обчисленої в дійсних цінах, тобто вона не включає майно держави, церкви та об'єкти громадського користування (дороги, канали, парки тощо).

У світовій практиці під національним багатством звичайно розуміють сукупність ресурсів країни, що становлять необхідна умова виробництва товарів, надання послуг та забезпечення життя людей. У цьому сенсі національне багатство представляє собою сукупність матеріальних благ, яка накопичена в країні на певну дату. Національне багатство досліджується також як сукупність ресурсів та іншого майна країни, що створює можливість виробництва товарів, надання послуг і забезпечення життя людей.

У радянській економічній літературі під національним багатством зазвичай розуміли запас матеріальних благ, створених працею і використовуваних для виробництва та споживання, а природні багатства і робоча сила (праця) виступали в якості джерел і умов створення національного багатства. Деякі радянські економісти включали до складу національного багатства природні ресурси.

У працях учених 60-х років минулого століття (В.П.Кириченко, А.Л.Вайнштейн) до суспільного багатства відносили тільки ті споживчі вартості, які створені в матеріальному виробництві працею в певній соціально-економічній формі. Таким чином, з національного багатства автоматично виключалися всі продукти духовного виробництва.

У той же час вже в ті роки існувала також точка зору, згідно з якою поняття національного багатства має охоплювати і нематеріальні цінності - обсяг наукових знань, рівень культури населення тощо

У роботах другої половини XX ст. Національне багатство розглядалося як результат повторюваного процесу виробництва, тобто відтворення. Багатство виникає тільки в результаті перевищення виробництва над споживанням в кожному циклі, це багаторічний накопичений результат функціонування виробництва.

У сучасній економічній літературі національне багатство розглядається як показник системи національних рахунків. З переходом України на систему національних рахунків, важливим стало не тільки скільки виробили, хто виробив, і яка роль власних та іноземних факторів, але і скільки при цьому було використано ресурсів. І все ж вдалося їх добути і застосувати, яка користь для кожного громадянина і для суспільства в цілому.

Національне багатство, як правило, розглядається в широкому і вузькому сенсі. У першому випадку воно визначається як природно-майново-інтелектуальний комплекс, який передбачає не тільки реальні або відчутні активи країни (земля, будівлі, обладнання, матеріальні запаси), а й представницькі форми багатства (гроші, облігації, невловимі активи, паперові гроші).

Існують реальні можливості практичної реалізації розширеної концепції національного багатства: збільшення доходів держави від належних йому основного капіталу і фінансових активів, за допомогою передачі їх комерційної частини в тимчасове управління підприємствам і організаціям приватного сектора економіки; перемикання значної частки рентного доходу із задоволення особистих і корпоративних інтересів нових власників па громадські потреби.

При оцінці величини національного багатства економістами застосовується система групувальних ознак (табл. 1.1). [6, с. 54]

Найбільш важливою є група елементів національного багатства за ієрархічним принципом ресурсного потенціалу, під якою розуміється система ресурсів, які використовують (або можуть використовувати) їх у процесах виробництва, розподілу, обміну та споживання національного багатства.

Дана класифікація дозволяє виділити групи ресурсів і відобразити ступінь їх впливу на інші елементи національного багатства. Однак у даній класифікації слід враховувати, що однакові за кількістю і якістю ресурси можуть володіти різним потенціалом залежно від ступеня та ефективності їх використання, тобто здатності створювати корисний ефект.

Серед категорій, які характеризують процеси суспільного відтворення, національному багатству притаманне те, що з одного боку воно безпосередньо пов'язане з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Воно зростає за рахунок вказаного доходу в тому разі, коли він відтворюється на розширеній основі. З іншого боку, від його обсягів та якісного складу значною мірою залежать масштаби розширеного відтворення, рівень добробуту народу. Обсяги національного багатства є свідченням економічної потужності країни.

Отже, національне багатство — це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію, які мають ринкову цінність і можуть обмінюватися на гроші або інші блага. У широкому розумінні слова до національного багатства слід включати те, чим в тій чи іншій формі володіє нація. Це не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. До його складу зараховують усе те, що так чи інакше опосередковане працею людей і може бути відтворене. У зв'язку з цим національне багатство країни можна визначити як сукупність матеріальних і культурних благ, нагромаджених на відповідний момент у певній країні протягом її історичного розвитку.

До складу національного багатства входять:

– основні виробничі і невиробничі фонди;

– обігові виробничі фонди і матеріальні запаси та резерви;

– природні ресурси, які включені до народногосподарського обігу або розвідані й оцінені та які можуть бути включені до нього найближчим часом.

Поява сучасних інформаційних технологій дає змогу дійти висновку про те, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, почала відігравати значну роль у суспільному відтворенні. Вона стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства. Так, світовий обсяг виробництва інформаційних технологій збільшився з середини 80-х до середини 90-х років більше, ніж у 4 рази (до 1200 млрд. дол.) і становив понад 13% національного багатства, яке вироблялось у промислово розвинених країнах. Тому до складу національного багатства треба також включити інформаційні надбання.

Отже, система національних рахунків забезпечує суспільство певним набором засобів вимірювання результатів суспільного відтворення, тенденцій його функціонування і розвитку, стану економіки в цілому. Наявність такої інформації відіграє значну роль у формуванні уявлень та розумінні процесів розширеного відтворення з метою ефективного управління ними.

Таким чином, національне багатство складається як з природно-майнового комплексу (свого роду відчутні активи), так і з фінансових активів (золотовалютні резерви, акції, облігації і т.д.). Проблема національного багатства, його необхідність початку досліджуватися ще в античні часи, а суперечки з цього приводу тривають і досі.

РОЗДІЛ 2. Структура і використання національного багатства

У сучасній економічній літературі єдиний підхід до визначення структури національного багатства не склався. Одні економісти включають в нього весь запас матеріальних благ, створених працею і використовуваних для виробництва та споживання. При цьому природні багатства і праця є джерелами і умовами створення національного багатства. Інші вчені вводять в якості елемента національного багатства і природні ресурси. Треті вважають, що національне багатство може містити в собі і нематеріальні цінності - знання, інформацію, культуру і т.п.

Для підрахунку національного багатства відповідно до рекомендацій статистичної служби ООН використовуються поняття «активи» і «пасиви».

Активами є об'єкти власності, щодо яких інституційні одиниці здійснюють свої права власності та від володіння і використання яких вони отримують економічну вигоду. До активів відносяться будівлі, машини та обладнання, земля, акції, облігації, депозити та ін. Кожен з них дає власникові певний економічний ефект, вигоду. Так, будівлі та споруди створюють необхідні умови для виробничої діяльності. Застосування більш досконалих машин і устаткування дозволяє одержати економічний ефект від зростання продуктивності праці. Власники грошових депозитів, акцій і облігацій отримують дохід у вигляді дивідендів та відсотків.

Пасиви - це заборгованість або зобов'язання з погашення своїх боргів. Пасиви являють собою джерело формування активів господарюючих суб'єктів. Як правило активи і пасиви еквівалентні один одному.

Власність відбивається в активах у вартісному вираженні. Це дає можливість визначити сукупну вартість всієї власності певної інституційної одиниці. Сукупна величина активів за вирахуванням пасивів (заборгованості) утворює власний капітал. На рівні національної економіки поняттю «власний капітал» відповідають чисті активи, які характеризують величину національного багатства країни.

Що ж входить до складу чистих активів економіки? Вони формуються з матеріальних і нематеріальних ресурсів (табл. 2.1.).

Вузьке трактування національного багатства характеризує його як макроекономічний показник, який представляє в грошовому вираженні сукупність активів, створених і накопичених суспільством. Таке трактування виділяє такі елементи національного багатства: природні багатства, матеріальні і духовні цінності [2, c.237].