1.Досократівський період античної філософії

2.Філософські погляди Сократа

3.Вчення Платона

4.Філософські погляди Арістотеля

5.Філ. пізньоантичного періоду(Епікур)

6.Філософія Середньовіччя

7.Філософія епохи відродження

8.Філософія Нового часу

9.Філософія нового часу

10.Філософські погляди Канта

11.Філос.погляди Гегеля

12.Філос. погляди Фейєрбаха

13. Марксизм

14.Філос.України: Чижевський

15.Філос.України: Юркевич

16.Сковорода

17.Філософія життя: Ніцше

18.Філософія екзистенціалізму

19.Філософська герменевтика

20.Філософія позитивізму та постпозитивізму

1. Досократівський період античної філософії:

а) погляди різних шкіл досократівського періоду на першооснову світу: Досократівська філософія включає:

– іонійську філософію – Мілетська школа, Геракліт; – італійську – піфагорійці, елеати, Емпедокл; – філософію давньогрецьких атомістів – Левкіпп, Демокрит. Учень Фалеса (засновника Мілетської школи) Анаксимандр (біля 610-540 до н.е.) в якості начала і основи усього вважав – апейрон – невизначене, необмежене. Анаксимен (біля 588-525 до н.е.) – учень і послідовник Анаксимандра – першоосновою вважав повітря, оскільки воно найбільш безякісне, усепроникливе. Таким чином він у своїх поглядах знову перейшов до конкретно-наочних уявлень про першооснову, не змігши втриматись на висоті абстрактного мислення вчителя. Геракліт з Ефесу (біля 544-483 до н.е.) основою космосу вважав вогонь і першим в античній філософії висунув і обґрунтував ідею про розвиток світу, вказуючи на причину його вічного відновлення, становлення, розвитку - боротьбу протилежних начал. Світові процеси Геракліт пояснював ритмічною пульсацією вічно живого вогню, його розміреним розгоранням і згасанням. Піфагорійці в якості основи світу висунули кількісні співвідношення: підґрунтям всього є число, числові співвідношення складають саму сутність природи. Таким чином, вчення піфагорійців про першооснову було більш абстрактним, ніж у філософів Мілетської школи й у Геракліта. Головні представники школи елеатів - Парменід і Зенон. Парменід уперше розробив філософське поняття «буття». У центрі його уваги – проблеми співвідношення буття і небуття. Давньогрецькими атомістами були Левкіпп і Демокрит. Основні положення їхнього вчення: матеріальний світ складається з атомів – найдрібніших неподільних пероцеглин усього сущого – і порожнечі; всі речі, в тому числі й душа – лише тимчасові комбінації атомів; атоми знаходяться у вічному русі у нескінченному просторі, утворюючи нескінченну безліч світів.

б) евдемоністична етика Демокрита: Демокриту належить розробка концепції евдемоністичної етики, згідно з якою єдиним або вищим людським благом є щастя. Для людини природно прагнути до щастя - безтурботного, спокійного, радісного стану духу. Щастя, за Демокритом, доступне лише доброчинній людині. Умова щастя – виховання таких чеснот як мудрість і почуття міри. Тільки завдяки мудрості, що дозволяє добре мислити, добре говорити і добре вчиняти, людина може звільнитися від усього випадкового, минущого і марного. Прагнення до суєтних і уявних благ - багатства, слави, почестей, влади - позбавляють людину справжнього спокою. Вона стає жадібною, боязливою, заздрісною, перебуває в постійній тривозі за себе і за своє майно, втрачає почуття міри. “Не тілесні сили і не гроші роблять людей щасливими, але правота і всебічна мудрість». Моральний ідеал Демокрита - мудрець, який нехтує суєтністю життя, відрізняється помірністю, адже для підтримки здорового стану тіла і духу він потребує небагато. Ідеї Демокрита відіграли видатну роль в подальшому розвитку філософії, етики та природознавства.