10.Політичні погляди в Україні в XVI-XVIII ст.

Геріод від середини XIV ст. до Люблінської унії (1569) в історії України був періодом литовсько-білорусько-українського співжиття. З початку цього століттяЛитва виступає збирачем розрізнених білоруських таукраїнськихземель. Політичний устрій Литовської держави був подібнимдоКиївської. Великі князі Литви на українських землях діяли запринципом: «Старовину не рушити, нового не вводити», сприяючи тимсамим реставрації деяких форм державно-політичного устроюКиївської Русі та певній автономії земель. Правові відносини тутрегулював Литовський статут, складений на основі «Руської правди» Ярослава Мудрого. Українська аристократія інтегрувалася до правлячоїверхівки, брала активну участь у діяльностівеликокнязівської влади нарівних правах з етнічними литовцями.Інша ситуація склалася на тих українських землях, які післяпадіння Галицько-Волинського князівства опинилися під владоюПольщі. Нова влада тут намагалася обмежити права української шляхти, керуючись релігійними відмінностями і всіляко сприяючи окатоличен-ню нащадків давніх князівських родів. Замість удільних князівстввводились воєводства як територіально-адміністративні одиниці.Православній шляхті заборонялось обіймати адміністративніпосади.Люблінська унія політичне об'єднала Литву й Польщу в одну федеративну державу — Річ Посполиту. З укладенням уніїосновначастина українських земель опинилася під польсько-шляхетськимпануванням. З унією завершується литовсько-руський період в історії України, який є перехідним між княжою і польсько-козацькою добою.Приєднання частини українських земель до Польського королів-ства мало й певні позитивні наслідки. Польща стала своєріднимкоридором для проникнення на українські землі культурних впливівЗахідної Європи та зв'язків цих земель із країнами Заходу. Сотнімолодих нащадків давніх князівських та боярських родів почализдобувати освіту в європейських університетах, використовувати тапоширювати набуті знання в Укра'їні.Станіслав

Оріховський-Роксолан

Одним із найвизначніших українських мислителів цього періоду був СтаніславОріховський-Роксолан (1513—1566). Докладніше проблеми організації державної владиС. Оріховський-Роксолан розглядає у праці «Напученняпольському королю Сигизмунду Августу» (1543). Праця,написана у формі звернення підданого до свого правителя, складається з двох книг. У першій з них ідеться про ті вимоги, яким має відповідати особа короля. Це — прагнення до правди і справедливості, оволодіння знаннями, наукою управління державою.

Особливу увагу С. Оріховський-Роксолан приділяє про- блемі формування королівського оточення. Король має обирати собі в спільники найкращих із громадян і за допомоги їхнього авторитету й порад оберігати державу у мирний і воєнний час. У другій книзі «Напучення...» автор дає Сигизмунду- Августу низку конкретних порад щодо тих його дій, які забезпечуватимуть міцність держави й добробут підданих. Насамперед король має дбати про власний авторитет, зокрема переконувати підданих, що він мудріший, справедливіший, сильніший і кращий за них. Мудрість короля проявляється в тому, кого він обирає собі в порадники. Найкращих порад- ників у давнину називали філософами, бо вони давали правителям знання, які потрібні були їм в управлінні держа- вою.

Христофор Філалет Однією з перших у полемічній літе- ратурі була книга «Апокрисис» (бл. 1598),

автор якої відомий під псевдонімом Христофор Філалет. Це Дрібний шляхтич, який проживав на Волині. Його праця

«Апокрисис» була відповіддю на твір білоруського єзуїта Петра Скарги «Синод брестський» (1597), спрямований проти православних на захист Брестської унії.

На противагу П. Скарзі Христофор Філалет у релігійній формі обстоював ідею рівності людей, незалежно від ста- новища у суспільстві та віросповідання. За своїм соціально- політичним характером книга була спрямована проти того- часних польських порядків, які надавали необмежені права можновладцям і прирікали трудящих на цілковите безправ'я. Обґрунтовуючи свої погляди, Філалет виходив з ідей сус- пільного договору і природного права, обмеження влади монарха законом. Він обстоював вимогу створення справед- ливого закону і його суворого дотримання як підданими, так і королем.

Відповідно до традицій суспільно-політичної думки того часу Христофор Філалет значну увагу приділяє проблемі

співвідношення світської і духовної влади, держави і церкви. Грунтуючись на ідеях суспільного договору і природного права, він заперечував абсолютизм не тільки світського монарха, а й римського папи. В дусі протестантизму Філалет вважав незаконними втручання папи у світські справи, його намагання підпорядкувати собі світську владу й водночас обґрунтовував право простих віруючих брати участь у вирішенні церковних справ. Ідеї Христофора Філалета, спрямовані проти релігійного і соціального гноблення, мали велике значення для розвитку української суспільно- політичної думки, зародження її ліберального напряму.

Іван Вишенський Одним із найвідоміших письменників- полемістів був Іван Вишенський (між 1545/1550—1620). Іван Вишенський є автором багатьох трактатів, спрямованих проти унії. Найвідомішим серед них є «Писання до єпископів, які втекли від православної віри», написане у відповідь на книгу П. Скарги. Основна ідея полемічної творчості Івана Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла скла- даються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він різко осуджував різні форми феодального гніту, винуватцями соціального зла вважав світських і духовних панів. «Антихристовим законом» називав освячену церквою залежність селянина від пана.

Однак Іван Вишенський не закликав до соціальної боротьби. Перемогти світ зла, на його думку, можна каяттям у гріхах, молитвами, зреченням життєвих благ, очищенням від скверни тощо