- •1.Сутність, структура, види та характерні риси політики.
- •2. Предмет, структура та функції політології.
- •1. Політичні відносини та політична діяльність (відображають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади).
- •3. Місце політології в системі суспільних наук. Закономірності та категорії політології.
- •4. Методи вивчення політичних процесів і явищ.
- •5. Політичні вчення Стародавнього Світу.
- •6. Розвиток політичної думки в епоху Середньовіччя.
- •7. Політичні вчення Нового часу.
- •8. Політичні погляди представників утопічного соціалізму.
- •9. Політичні ідеї Київської Русі.
- •10.Політичні погляди в Україні в XVI-XVIII ст.
- •11. Розвиток політичної думки в Україні в XIX ст.
- •12. Політична думка України XX – початку ххІст.
- •13. Консерватизм і неоконсерватизм.
- •14. Лібералізм і неолібералізм.
- •15. Політичний екстремізм та його різновиди
- •16. Клерикалізм і радикалізм
- •17. Ліві та лівоцентристські течії (соціалізм, комунізм, соціал-демократія).
- •18. Політична влада: сутність, теорії, форми прояву та ресурси
- •19. Сутність та концепції політичної влади
- •20. Типологія влади
- •21. Поняття політичної системи
- •22.Типи політичних систем
- •23.Політична система однієї із зарубіжних країн (за вибором студента).
- •24.Політична система сучасної України.
- •25.Сутність держави та її функції.
- •26.Концепції походження держави.
- •27.Форми державного правління.
- •28.Форми державного устрою.
- •29.Політичний режим та його різновиди.
- •31.Громадянське суспільство: сутність, його співвідношення та взаємодія з державою.
- •32.Принципи виборчого права.
- •33.Сутність мажоритарної виборчої системи.
- •34.Пропорційна та змішана система виборів.
- •35.Референдум та плебісцит.
- •36.Загальні положення, порядок призначення та проведення Всеукраїнського референдуму.
- •37.Політичні партії: поняття, історичні форми, ознаки та функції.
- •38.Типологія політичних партій.
- •39.Партійні системи та їх типологія.
- •40.Партійна система України.
- •41.Сутність, типи та роль громадських об”єднань в політичному житті суспільства.
- •42.Масові демократичні рухи сучасності: соціальний склад, ознаки, типологія та функції.
- •43.Громадські організації і органи та їх роль в житті суспільства.
- •44.Сутність політичного лідерства, теорії його походження та функції.
- •47. Механізми формування політичного лідерства.
- •48. Зміст та функції політичної культури.
- •49.Політична свідомість: сутність та структура.
- •50.Сутність політичної ідеології та її функції.
- •51.Демократія: поняття, еволюція та форми прояву.
- •53.Проблеми становлення та розвитку демократії в Україні.
- •54. Політичний плюралізм і гласність як принципи демократії.
- •55. Проблеми прав і свобод людини в сучасному світі.
- •56.Зміст і структура національних відносин, їх місце і роль в політичному житті суспільства
- •57. Національні відносини як об”єкт політики.
- •58.Національні проблеми сучасного розвитку України.
- •59.Міжнародні відносини: суть, класифікація, закономірності розвитку.
- •60.Зміст та типологія зовнішньої політики держави.
- •61.Принципи сучасної міжнародної політики.
- •62.Зовнішня політика сучасної України.
- •64.Міжурядові міжнародні організації. Оон: структура, принципи і характер діяльності.
- •66.Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
14. Лібералізм і неолібералізм.
Поняття “лібералізму” потрапило до політичного словника в ЗО—40-х роках XIX ст. Але його ідейно-теоретичне коріння і перші спроби практичного втілення (в Англії, І США) сягають XVII—XVIII ст.
Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об´єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.
Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:
- абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей;
- автономія індивідуальної свободи;
- раціоналізація й доброчинність діяльності людини;
- визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;
- існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини;
- договірний характер відносин між державою та індивідом;
- обмеження обсягу і сфер діяльності держави;
- захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя;
- утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією.
Історично виникнення класичного лібералізму пов´язане з появою нового для феодального суспільства класу — буржуазії.
В останній третині XIX ст. почав складатися новий тип лібералізму — неолібералізм, або “соціальний” лібералізм (Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Джеліотті, Дис. Дьюї та ін.).
Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberals — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя.
Під назвою “кейнсіанство” (від імені англ. економіста Дж. Кейнса) поступово утвердилася відповідна система економічних поглядів, яка передбачала посилення економічної та соціальної ролі держави. Архаїчні принципи вільного ринку і вільної конкуренції, на думку прихильників цієї системи, обертаються злиднями та безправ´ям одних задля процвітання та панування інших. Реалізація кейнсіанських принципів покликана пом´якшити, попередити економічні кризи або навіть усунути їх, а отже, зміцнити капіталізм. Відповідно без держави взагалі неможливо забезпечити мінімум політичних прав для громадян. Звідси вимога збереження за нею значних регулюючих функцій, визнання закономірності існування профспілок. Концепція “держави добробуту” обґрунтовувала необхідність і можливість подолання соціальних конфліктів. У політичній сфері проголошувалась ідея “плюралістичної демократії”, згідно з неою політична система — механічний процес урівноваження конкуруючих групових інтересів. Неолібералізм виходить із необхідності партнерства між урядом, бізнесом і працею на всіх рівнях господарького механізму. У XX ст. він виявив себе у “новому курсі” Ф. Рузвельта (США).
У 50-ті роки XX ст. вирізнилася соціально-охоронна функція доктрини сучасного лібералізму, спрямована на збереження капіталізму, реформування його окремих ланок та інститутів. Проте наприкінці 60-х — на початку 70-х років він утратив динамізм і здатність оперативно відгукуватися на проблеми суспільства. Його витіснив неоконсерватизм.
Нині ліберальний рух налічує до 110 партій; 60 із них об´єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений 1947 р. В Україні лібералізм як політична доктрина представлений групою різноманітних ліберальних партій і рухів. Його прихильники виступають за формування вільного ринку, забезпечення умов для різних форм економічної діяльності, розвиток конкуренції.