1. Психологія як наука

Психологія як наука має особливості, що відрізняють її від інших дисциплін.

У науковому вжитку термін “психологія” вперше з'явився у XVI ст. Спочатку він належав до особливої науки, що займалася вивченням так називаних душевних, або психічних, явищ,. Пізніше, у XVII-XIX ст., сфера досліджень психологів значно розширилася, включивши неусвідомлювані психічні процеси (несвідоме) і діяльність людини.

У XX ст. психологічні дослідження вийшли за рамки тих явищ, навколо яких вони протягом сторіч концентрувалися. У зв'язку з цим термін “психологія” почасти втратив початковий, достатньо вузький, зміст.

З XIX ст. психологія стає самостійною експериментальною галуззю наукових знань.

Що ж є предметом вивчення психології? Насамперед психіка людини і тварин, пізнавальні процеси. Іпсихічними властивостями і станами особистості; до їх числа включають потреби, мотиви, цілі, інтереси, волю, почуття й емоції, схильності і здібності, знання і свідомість. Крім того, психологія вивчає людське спілкування і поведінку, їхню залежність від психічних явищ і, навпаки, залежність формування і розвитку психічних явищ від спілкування і поведінки.

Спілкування і діяльність також є предметом сучасних психологічних досліджень.

Наукові положення про психіку:

1. Психіка притаманна усім живим істотам.

2. Всі явища розлядаються як активне психічне відображення дійсності.

3. Починаючи з певного рівня розвитку тваринного світу, психіка є властивіс-тю особливим чином організованої матерії – мозку.

4. Вся психічна діяльність людини причинно зумовлена, бо викликається як впливами зовнішнього середовища, так і внутрішніми станами особистості.

5. Всі психічні явища повинні розлядатись тільки в їх розвитку, який може ві-дображати і кількісну, і якісну зміну цих явищ.

6. Психіка людини проявляється і формується в її діяльності.

Відмінність життєвої психології від наукової

Життєва психологія:

1. Життєві психологічні конкретні знання про особистість, а наукова психологія, за рахунок використання науково визначених знань, прагне до узагальнень, завдяки чому вона відкриває загальні тенденції і закономірності психічних явищ.

2. Життєві психологічні знання носять інтуїтивний та ситуативний характер, а наукові психологічні знання раціональні і цілком усвідомлені.

3. Конкретний та інтуїтивний характер життєвих психологічних знань різко обмежує можливість їх передачі. В науковій психології знання відображаються в узагальненому письмовому вигляді (поняттях і законах), що дозволяє їх надовго зберігати, поповнювати, передавати всім бажаючим та майбутнім поколінням.

4. В життєвій психології знання одержуються за допомогою спостереження та міркування. В науковій до цього додаються цілеспрямовані наукові теоретичні експериментальні методи дослідження .

5. Життєва психологія обмежується досвідом однієї або декількох людей. Наукова психологія, практично, безмежна в своєму світовому досвіді.

2. . Предмет і завдання психологічної науки

Предметом психології є психіка (від грец. psychikos - душевний) людини і тварини" тобто психічні явища, притаманні людині і тварини.

Психологія вивчає внутрішній психічний світ людини, психічні процеси, стани, властивості, закони виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності, становлення психічних властивостей людини, життєве значення психіки. Психологічна наука вивчає такі психічні явища:

- психічні процеси, до яких входять відчуття, сприймання, запам'ятовування, мислення, уява, почуття і т.д.;

- психічні стани - уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;

- психічні властивості - спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо. Структура психіка має три рівні: свідомий, підсвідомий, несвідомий.

У кожної людини питома вага цих рівнів різна. Психіку розглядають як динамічну систему, яка постійно змінюється під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників.

Отже, психологія - це наука про закономірності формування і розвитку психіки як особливої форми життєдіяльності. Вона вивчає психічне життя людини в його суб'єктивних та об'єктивних вимірах.

Психологічна наука розв'язує три групи завдань: науково-дослідні, діагностичні, корекційні.

1. Науково-дослідні завдання передбачають вивчення об'єкта науки на різних рівнях. Наприклад, на рівні загальних закономірностей і чинників розвитку розв'язують такі завдання: а) дослідження вікової динаміки окремих психофізіологічних функцій, процесів, властивостей; 6) виявлення окремих взаємозв'язків психіки впродовж усього життєвого циклу людини з урахуванням її діяльності.

2. Діагностичні завдання мають на меті: 1) розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступеня зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах; 2) оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом; 3) визначити потенційні можливості психічного розвитку; 4) здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.

Для виконання діагностичних завдань психолог визначає конкретне завдання, підбирає відповідні методи збору даних, аналізує ці дані, інтерпретує, встановлює діагноз, здійснює психологічний прогноз.

3. Корекційні (психокорекційні) завдання спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку; усунення причин, що призводять до таких дефектів; спеціальну організацію навчального експерименту та психологічного тренінгу; розроблення рекомендацій щодо способу життя з урахуванням віку та індивідуальності людини. Психологи, зокрема, консультують, допомагають людині обрати спеціальність, роботу, яка відповідала б її інтересам та здібностям, надають допомогу, пов'язану з процесами адаптації.

3 Людина завжди прагнула відшукати причини виникнення та прояву тих чи інших процесів, що відбувалися в оточуючому середовищі і особливо тих, які привертали її увагу. Але недостатній розвиток знань про природу та суспільство не давав їй змоги пояснити багато феноменів, і насамперед психічних. Тому у міфах, віруваннях, створених людством на зорі його виникнення, психічні явища об'єднувалися в одному понятті "душа" - найбільш незрозуміле явище природи для первісних людей. Німецький психолог В. Вундт (1832-1920) всі форми вірування в "душу" звів до трьох основних стадій:

1) примітивний анімізм (час панування чародійства і фетишизму);

2) тотемізм і манізм (культ предків);

3) віра у світ демонів (тих, що захищають, насилають хвороби тощо). Філософія раннього періоду донесла до наших днів міфологічний образ чарівної дівчини Психеї, яка уособлювала в собі уявлення про матеріальний образ "душі". Та з часом виникли нові погляди на природу психіки. До пояснення її звернулися мислителі-філософи. На їх думку (Фалес, VII-VI ст. до н.е., Анаксімен, VI ст. до н.е., Геракліт, VI-V ст. до н.е.), душа одухотворює людей і тварин, оскільки вона залишає форму елемента, що утворює першооснову світу (повітря, вода, вогонь). Так, на думку Геракліта, в основі будови Всесвіту лежить вогонь. Вогняною основою в організмі є душа.

Демокріт (V-ІV ст. до н.е.), Епікур (IV-ІІІ ст. до н.е.) і Лукрецій (І ст. до н.е.) вважали, що душа складається з дрібних кулястих атомів, які завдяки своїй формі легко проникають у різні тіла і приводять їх у рух. Вона є матеріальним органом, що оживляє тіло. У вченні Демокріта рух виступає як найважливіший пояснювальний психологічний принцип. Різні стани тіла, в тому числі й хворобливі, він пояснював розташуванням атомів і величиною проміжків між ними.

Філософи-ідеалісти, зокрема Платон V-ІV ст. до н.е.), ділили душу на три частини: розум, мужність, хтивість.

XVI сторіччя ознаменувалося бурхливим розквітом природничих наук, що створило передумови для вивчення психіки на підставі спостережень і дослідів. Так, можна припустити, що ідеї англійського філософа Ф. Бекона (1561-1626) підштовхнули розвиток наукових уявлень про вищу нервову діяльність як матеріальний субстрат психіки.

Англійський філософ XVII століття Т. Гоббс (1588-1679) теж вважав, що носієм мислення є організована певним чином матерія.. Етапи історичного розвитку психології

Міфологічний етап: Фетишизм - культ неживих предметів - фетишів, які наділяються надприродними властивостями.

Анімізм - світогляд первісної людини, згідно з яким душа існує в усіх природних тілах і явищах.

Фаталізм - усвідомлення власної безпорадності.

Магія - сукупність ритуалів, спрямованих на отримання бажаного

результату.

Тотемізм - уявлення про певну рослину чи тварину як праматір людського роду

Філософський етап: Демокріт стверджував, що душа є різновидом речовин, які утворюються з атомів вогню та підпорядковуються загальним законам. Це мікрокосмос, що складається з тих самих елементів -атомів, що й макрокосмос, але вони тонші, невидимі. Платон, засновник філософського ідеалізму, увів в обіг поняття про складові душі - розум, мужність, пристрасть, які розташовані в різних частинах тіла. Він вважав, що матеріальне і духовне, тілесне та психічне є двома самостійними та антагоністичними началами. Аристотель стверджував, що душа не може існувати без тіла, проте вона не вичерпується ним. Вона є формою і способом організації тіла.

Розвиток психології у ХУІІ-ХУШ ст.

Декарт увів у науковий обіг поняття рефлексу як закономірної

відповіді організму на зовнішній подразник. Людина мислиться і

як машина, і як одухотворена істота. Утверджується дуалізм душі і

тіла - їх рівноправне і паралельне існування.

Спіноза вважав, що свідомість - таке ж реальне явище, як і матерія.

Він був радикальним представником детермінізму, тобто вчення

про об'єктивний закономірний взаємозв'язок та взаємозумовленість

речей, процесів і явищ реального світу.Лейбніц вперше висунув поняття несвідомої психіки.

Джон Локк фундатором емпіричної (дослідної) психології.

НАУКОВИЙ ПЕРІОД

Рефлекторне вчення 1. М. Сєченова

Вчення про вищу нервову діяльність І. П. Павлова

Структуральний підхід В. Вундта, Е. Тітченера

Функціональний підхід У. Джемса

Напрями психології XX ст.