Закони обігу вільних грошей

Тепер давайте розглянемо Вільні гроші більш детально. Що саме може робити з ними їх власник? 1-го січня ціна 100-доларової купюри на ринках, в магазинах, в казначействах і судах, і взагалі – скрізь, складає саме 100 доларів, а от 31 грудня – лише 95. Іншими словами, якщо власник цієї купюри захоче щось придбати за допомогою цієї купюри за ціною 100 доларів наприкінці року, то він змушений буде додати до неї ще 5 доларів.

А що власне трапилося? Та нічого особливого; трапилося те, що відбувається з кожним товаром. Так само, як одне конкретне і визначене куряче яйце перестає бути неіснуючою концепцією «яйця», а зовсім конкретно згниває за цілий рік, точно так і папірець під назвою «долар» відходить від концепції з назвою «долар» і стає реальністю. Нині долар, як валютна одиниця, незмінний і постійний; він є основою для усіх розрахунків; але долар у вигляді монети є лише точкою відліку, в якій обидва «долари» (одиниця і монета) поєднуються разом. Нічого не трапилося особливого, просто щось відбулося з нами усіма. От дивіться, концепція – незмінна; тоді як людина, представник життя на Землі – смертний, все його життя є рухом до згасання і наступного зникнення (після перетворення в повний прах!).

Ось що трапляється, коли концепція засобу обміну (концепція грошей) і реальні гроші (монети і купюри), якщо порівняти їх з реальним життям і смертною людиною – не підлягають закону народження і смерті.

А власник «зникаючих» з часом грошей буде чітко знати, що трапиться з грошима, які він спробує зберегти. Так само, як знає про це продавець курячих яєць. Обидва більше не будуть зберігати їх вічно, Власник грошей, які «псуються», обов’язково буде змушений використати їх – для того щоб ту втрату, яка полягає в них, перенести на інших.

Але як власник грошей зможе їх використати? Продавши свої товари, він отримає за них гроші. Він змушений буде брати ці гроші, навіть не дивлячись на те, що знає: в грошах міститься його майбутня можлива втрата. Його товар був призначений для ринку; він був змушений обміняти свій товар, а в обмін він отримав лише те, що і міг отримати, тобто гроші; а власне гроші, які він отримав, мають лише єдину форму, яку ми описали тільки що, і гроші ці – державні. Виходить, що йому і діватися нікуди, він просто змушений брати ці ненависні гроші в обмін на свої товари, тому що тільки таким чином він зможе позбутися товарів і отримати те, що ми назвали результатом своєї праці. (Гезель розрізняє поняття: продукт праці – це те що утворилося після застосування праці; результат праці – гроші, які отримали в результаті продажу продукту; кінцевий підсумок праці – те що робітник купить на зароблені гроші. – авт..) Можливо ця людина може притримати продаж своїх товарів, рівно до тих пір, доки йому не будуть потрібні якісь інші товари, але ж його власні товари (якщо він їх не продасть) можуть і зіпсуватися і стати дешевшими; в результаті призупинення продажу своїх товарів, він стане втрачати, можливо навіть більше, чим дадуть йому гроші, які також псуються – тобто, людина завжди буде порівнювати вартість псування грошей і зниження вартості товарів, якщо він їх не продасть (не забудемо плату за зберігання товарів, це також збитки). Людина, виходить змушена приймати нові гроші, але це примушення викликане лише природою товарів, які не вічні. Або товари, які псуються, або – гроші… які також втрачають вартість. Ось тому людина буде змушена шукати на свої гроші покупця, тобто продавця товарів, на кого він зможе покласти майбутню втрату в грошах. Чи знайде він такого дурня? Єдиним, хто в свою чергу візьме у нього гроші, буде точно така ж людина, також під тиском таких самих обставин. Тобто та людина, в якої є товар, котра бажає продати його по-швидше, доки він не зіпсувався.

І ось саме на цьому місці ми можемо помітити один досить цікавий факт, а саме: те що у продавця, як тільки він став власником грошей, теж виникає негайне бажання швидше з ними розпрощатися, передати їх іншому власнику товарів і це бажання майже повністю співпадає з бажанням власника товарів, розпрощатися вже з ними і отримати гроші. Вигода однакова для обох сторін, тому що під час того, як вони домовляються про ціну, покупець (власник грошей) не зможе більше апелювати до незмінності золота (старих грошей), не зможе більше погрожувати продавцю, мовляв, задереш ціну, то і не куплю твій товар зовсім, не зможе змушувати продавця товарів до прийняття його умов, умов власника грошей. Обоє – і покупець, і продавець знаходяться в однакових, несприятливих умовах; у обох є потреба в тому, щоб позбутися того, що вони мають і отримати те, що є у іншого! При таких умовах, і це очевидно, сам акт купівлі-продажу відбувається чесно і швидко.

А тепер уявімо, що купюра Вільних грошей, які ми розглядаємо і аналізуємо, попала в руки… скажімо, банкіра. Що буде робити з цією купюрою банкір? Із рук банкіра гроші тікають точно так, як і з будь-яких інших рук. Але як це відбувається? Вони стають власниками Вільних грошей в результаті обміну золота яке в них було на нові гроші. Причому закон не забороняє їм зберігати золото, будь ласка, роби що хочеш; просто держава каже, що після певного часу, коли можна спокійно міняти золото на нові гроші, вона перестане робити такі обміни. Якщо банкір не поміняє своє золото в цей період і залишиться з ним, то що він потім буде з ним робити? Так, він може продати золото ювелірам. Але по якій ціні це золото ювеліри куплять? Та і чим ювеліри заплатять? Та лише тими ж Вільними грошима!

Тому банкір добре подумає над першою ситуацією і порівняє її з другою. І ось так чи інакше банкір став власником нових грошей. Марність золота, що перетворилося із золота-грошей у просто золото, змусила його обміняти золото на Вільні гроші, а майбутня втрата вже нових грошей (якщо він не використає їх) змушує його шукати шляхи, як їх краще використати.

Оскільки банкір і капіталіст (крупний власник золотих грошей) не потребують великих кількостей товарів, вони починають шукати той ринок, де є люди, які хотіли б щось купити, але в них на це немає грошей. Тобто вони починають цим людям пропонувати взяти гроші в борг, в кредит – точно так, як вони це робили з золотими грошима. Але ситуація вже інша, є різниця між старими грошима і новими. Раніше вони могли або дати гроші в борг, або – не дати, тому що вони були господарями ситуації, давали гроші в борг лише тоді, коли умови кредиту їх влаштовували. А тепер вони змушені просто заставляти людей брати в них кредит, навіть не дивлячись на погані для себе умови кредитної угоди. Тепер їх заставляє крутитися саме життя. Природа того товару, яким вони володіли (золота) змусила прийняти їх Вільні гроші, а природа Вільних грошей змушує тепер їх давати гроші в кредит швидко… якомога швидше! Якщо процент їх не влаштовує, нехай і залишаються зі своїми грошима, купують на них золото, товари, дороге вино, яке ніби з плином часу стає смачнішим і дорожчим, нехай купують державні облігації, нехай переходять у виробництво, купують фабрики, виробляють щось, будують будинки… взагалі, нехай роблять, що хочуть, щоб врятувати свої гроші від «старіння». Єдине, що вони більше не зможуть робити, – це диктувати свої умови.

Наприклад, чи задовольняє їх процент, який пропонує позичальник, або процент від експлуатації нового будинку; чи є надія на те, що купивши сьогодні цінні папери, завтра вони зростатимуть в ціні; чи зростають, або чи є передумови, що так буде, ціни на вино, або дорогоцінне каміння, які вони хочуть придбати, бо багато людей думають так само; чи покриє вартість перепродажу пляшок рідкісного вина витрати на зберігання – це не має значення, оскільки вони змушені і тому бажають позбутися грошей. І так сьогодні, завтра, завжди. Тобто, чим частіше вони зупиняються, щоб замислитися, що робити з грошима, тим більші втрати. Припустимо все ж, що вони знайдуть кого-небудь, хто погодиться взяти їхні гроші в борг. Що буде тоді? У того хто бере в борг є лише один намір: він збирається купити на ці гроші товари, придбати бізнес, взагалі купити щось, окрім грошей. Тому що ніхто ніколи не бере гроші в борг, щоб просто покласти їх в тумбочку, де вони благополучно втратять вартість при амортизації з часом. Тобто, логічно, що взявши гроші в борг, людина вкладе їх негайно в товари, тобто, постарається якнайшвидше позбутися грошей.

Але тут ось що важливо: куди б не вкладалися гроші, вони негайно створюють при цьому попит. Або прямо, через купування, або опосередковано, через позичання, власник грошей все одно створює попит на товари, причому прямо пропорційно тій кількості грошей, яка в нього на руках.

З цього випливає, що попит більше не буде залежати від волі власників грошей; а співвідношення попиту і пропозиції більше не буде залежати від бажання власників грошей отримати прибуток; попит буде повністю незалежним від бізнесів і їх перспектив, а також від очікувань того, що впадуть чи виростуть ціни; незалежним також від політичних подій, врожаїв або неврожаїв; від здібностей керівників держави керувати погано чи добре.

Пропозицію грошей, так само, як і постачання картоплі, сіна, лимонів, вугілля і так далі, можна буде в будь-який момент часу порахувати, оцінити, зважити, при цьому не потрібно нікого ні до чого спонукати. Гроші, вже з допомогою притаманним їм властивостям, самі досягнуть максимальної швидкості обігу в кожний окремий момент часу, або, що більш імовірно, будуть увесь час намагатися перестрибнути досягнутий ліміт. Як місяць на небі, спокійний і на його рух по орбіті неможливо ніяк вплинути, так і Вільні гроші будуть спокійно, незалежно від бажань їх власників, розтікатися по ринку.

При будь-яких можливих ситуаціях, при сонячній погоді та дощу, попит буде все одно точно дорівнювати: кількості грошей в обігу, причому ця кількість буде чітко контролюватися державою. Саму кількість потрібно помножити на максимальну швидкість обігу грошей серед усіх учасників ринку.

Який буде економічний ефект від усього цього? Ми не будемо більше залежати від коливань ринкових цін; Національний офіс, що контролює емісію витримуючи пропорцію, потрібну для даної ситуації на ринку; ця пропозиція грошей більше не буде залежати від власників грошей, на них не буде впливати страх очікування майбутніх змін, жодні ігри спекулянтів на біржі, тому що точна кількість грошей в обігу буде повною прерогативою Національного офісу. Він, цей офіс, і буде створювати пропозицію, так само як держава друкує поштові марки, або як робітники створюють пропозицію товарів.

При падінні цін Національний офіс додає грошей в економіку. А Вільні гроші вже самі по собі є пропозицією. Саме так: матеріальна пропозиція грошей на ринку. Коли ціни піднімаються, офіс знищує частину грошей в обігу, тобто знищує підвищену пропозицію грошей.

Тим самим Національний офіс контролює весь ритм ринку, а це означає, як мінімум, позбавлення від економічних криз і безробіття. Без нашого дозволу на це, ціни не будуть ні збільшуватися, ні зменшуватися. Кожний рух цін буде маніфестацією волі Національного офісу, і саме за це офіс і буде нести відповідальність. (Тут Гезель має на увазі ціну сукупності товарів на ринку. На окремо взятих товарах коливання цін звичайно будуть присутні. Через сезонність, або неврожаї, або через перенасичення ринку окремим товаром. – авт..)

Попит, як вільна дія власника грошей, зараз в силу цього пов'язаний з виникненням коливань на ринку, пов'язаний з виникненням періодичних стагнацій, безробіття, шахрайства. А Вільні гроші встановлюють такий рівень цін, який залежить від волі Національного офісу, який застосовує владу відповідно до мети функціонування грошей, для усунення коливань цін.

Зіткнувшись з новими грошима, усі змушені будуть скоро визнати, що традицію накопичування резервів грошей потрібно повністю забути, оскільки гроші у власника будуть просто танути, амортизуючись. Тому нові гроші автоматично розчинюють на ринку усі раніше накопичені грошові запаси, причому усіх без винятку: робітників, спекулянтів, торгівців, лихварів. І молитви при цьому не допоможуть.

Що ж у подальшому принесе ця зміна в економіці? Це буде означати, що в подальшому в населення ніколи не буде на руках грошей більше, ніж це потрібно для негайного задоволення пропозиції на ринку – а буде на руках саме та кількість, яка дозволить цінам не коливатися саме від того, що є, або замало, або забагато грошей. Це також буде означати, що відтепер ніхто не зможе розхитати грошову політику держави, чи швидким затопленням ринку грошима, взятими з накопичених резервів, якраз в той час, коли Національний офіс вирішить провести «зачистку» ринку, чи швидким вилученням грошей з ринку, з переведенням грошей в накопичення, саме тоді, коли Національний офіс вирішить поповнити запас грошей на ринку. Це буде означати, що для того, щоб проводити свою політику, Національному офісу тепер не потрібно робити значних змін, оперувати офіс буде малими сумами грошей.

З введенням нових грошей в дію, нікому більше в голову не прийде думка накопичувати гроші, оскільки регулювання обігу грошей зробить накопичення безглуздим. Грошові накопичення слугували раніше резервами, цистернами, танкерами для різкого вихлинання грошей на ринок, або для різкого зливання їх в ці сховища, а тепер обіг і регулярність наявності грошей на ринку позбавлять нас від необхідності мати ці резервуари. Гроші перетворяться в постійне і незамерзаюче джерело живої «води» для ринку.

З Вільними грошима попит буде невід’ємним від власне грошей, попит перестане бути маніфестацією бажань власників грошей. Вільні гроші не є інструментом попиту, а є самим попитом, попит, матеріалізований саме в такому вигляді, в якому він повністю задовольняє зустрічну пропозицію товарів та послуг, яка завжди була, є і буде такою ж матеріалізованою. Все інше, що стосується біржових спекуляцій, панік і ринкових колапсів, не матиме більше жодного впливу на ринок. Кількість грошей в обігу, помножена на максимальну швидкість обігу з існуючими комерційними організаціями (їх рівнем роботи), лише це віднині буде цілком розумним і природнім обмеженням, тобто і максимумом і мінімумом попиту.

Гроші, анафема минулого, не будуть заборонені введенням Вільних грошей, вони просто будуть поставлені на службу реальним потребам економічного життя. Введення Вільних грошей знищить кредитний, лихварський процент – підуть у забуття натовпи бездіяльної аристократії, чванливих рантьє, позбавлені всіх накопичень пролетарії, лишаючи місце для зростання гордих, вільних, незалежних людей, нової раси.

(з книги Сильвіо Гезеля «Природний економічний порядок», 1927 р, англійська версія, Еден-Оранінбург, Німеччина)