Введення державою Вільних грошей в обіг

Грошова реформа позбавляє права банк-емітент випускати гроші. Замість цього гроші випускає Національний офіс з регулювання валюти, на якого покладений обов’язок слідкувати за щоденним попитом на гроші.

Національний офіс не веде жодної банківської діяльності. Він не купує і не продає векселі, він не поділяє бізнес на перший, другий і третій класи. У нього жодних зв’язків з приватними особами. Національний офіс випускає гроші тоді, коли країні вони потрібні та знищує гроші – коли відчувається їх надлишок. Все. Більше жодних функцій.

При введенні Вільних грошей усім казначействам дається команда обмінювати, але лише з особистих запитів, старі гроші на Вільні гроші; один долар (франк, шилінг) Вільних грошей в обмін на один долар (франк, шилінг) старих.

Кожний, хто не забажає міняти свої золоті монети, може їх зберігати в себе. Ніхто не буде примушувати їх обмінювати старі гроші на нові в обов’язковому порядку; жодного юридичного тиску; жодних грубих силових дій. Всіх просто попередять, що після закінчення певного терміну, скажімо 1, 2 або 3 місяці, всі металеві гроші стануть просто шматочками металу, а не грошима. Якщо і після вказаного терміну хтось буде володіти старими металевими грошима, він цілком може продати їх за Вільні гроші спеціальним дилерам, які скуповують цінні метали, але от на рахунок ціни він буде змушений домовлятися з цим дилером сам.

Єдина форма грошей, яка визнається державою, стає форма Вільних грошей. Золото, для держави, стає таким самим товаром, як і дерево, бавовна, срібло, сіно, папір або риб'ячий жир. І так само, як сьогодні не можливо сплатити податки деревом, сріблом або сіном, так не можна буде сплатити податки і золотом (після призначеного для обміну терміну).

Держава знає, що більше жодних грошей не буде, окрім Вільних, тому робити якісь ще зусилля з надання статусу грошей Вільним грошам не потрібно. Оскільки гроші потрібні всім, а держава контролює емісію, то такий результат буде неминучий. Тому, якщо хтось забажає чеканити свої власні приватні гроші, то держава може спокійно ігнорувати ці спроби, не звертаючи на них жодної уваги. Для держави будь-які металеві монети більше не існують, це лише метал, тому, що там з металом роблять люди – їхня справа. Держава просто позбавляє права усім монетам, навіть тим, які колись сама чеканила, бути грошима. Вся техніка, що обслуговувала випуск монет, продається будь-якому бажаючому на аукціоні, хто більше заплатить, той і отримає. Ось власне і все, що робить держава стосовно золота. Цього цілком достатньо. Золота в обігу більше не буде.

Якщо ж хтось буде противитися використанню Вільних грошей в якості платіжного засобу, приймаючи оплату за свій товар – то і в цьому випадку ніхто нікого примушувати не буде. Нехай вимагає собі золоті монети (старі гроші*) за свій товар. Але він сам буде змушений перевіряти чистоту металу, вагу монет, монету за монетою, обливаючи їх кислотою і пробуючи на зуб. Йому також доведеться потім прикласти певних зусиль, щоб знайти того, хто погодиться продати йому товар за ці монети, а тут його чекатимуть сюрпризи, як по ціні, так і стосовно процесу. Якщо після певного часу, він зрозуміє, що з золотом нині складається не так все просто, то йому завжди відчинена дорога до користування Вільними грошима. Йому доведеться лише на початку пройти той шлях опору, який до нього так само проходили німецькі землевласники при введенні золотого стандарту. Так і тут – як би не супротивились, все одно здадуться. (Німецькі землевласники після грошової реформи певний час відмовлялися користуватися золотими монетами і продовжували користуватися старими срібними. – авт..)

Що буде робити держава із золотом, отриманим в результаті обміну його на Вільні гроші? А просто розплавить його і віддасть ювелірам, щоб вони робили з нього прикраси: кільця, браслети і ланцюжки для годинників, або буде дарувати кожній новій сімейній парі країни по злитку. А що ще накажете робити з цим металом, з накопиченою за віки його кількістю?

Державі золото не потрібне. Якщо вона почне продавати золото за Вільні гроші тим, хто забажає його купити, то скоро ціни на золото настільки знизяться, що здивує усіх без винятку на Землі. Приблизно так сталося з сріблом в Німеччині, коли воно було заборонене в якості грошей. Якби в свій час при виведенні срібла з обігу Німеччина використала би все зібране срібло для таких ось весільних подарунків, або для зведення срібних скульптур навпроти кожного ломбарду чи кредитного банку (чемпіонів золотого стандарту!) – то це без сумніву було би кращим рішенням для економіки, як вдома, так і за кордоном, краще для державної фінансової системи. Ті декілька мільйонів, які держава виручила від продажу срібла, стало краплею в великім океані німецької економіки, як цілої системи, ця крапля стала всього-на-всього фактором пригнічення ціни на срібло, а також причиною виникнення проблем у німецьких землевласників, тому що, в свою чергу викликало падіння цін на зерно, торги якого традиційно велися частково і на срібло (*Лавелье, «Гроші і біметалізм»). Якби Німеччина роздала зібране срібло (талери, переплавлені в злитки) на весільні подарунки, то вона б відчула, як зібрані податки дали би їй в десять разів більше доходу, через зростання можливостей платників податків. (Ця проблема «що робити з зібраним цінним металом» на сьогоднішній день не актуальна. Бо гроші з цінних металів, давно пішли у небуття. – авт..)