Сильвіо гезель та його праця

С ильвіо Гезель німецький підприємець економіст. Народився 17 березня 1862 року в м. Сант Віт округ Еупен-Мальмедю в багатодітній сім’ї.

П

Сильвіо Гезель (1862-1930)

ісля навчання в Берліні на роботі своїх братів і, попрацювавши деякий час в Іспанії та Німеччині, їде в Аргентину відкривати власну справу. І тамтешня економічна криза змусила його задуматися про причини інфляції та дефляції, про несправедливий перерозподіл і безробіття. Отож у 1891 році Гезель публікує свою першу працю «Реформування грошей, як шлях до соціальної держави». В ній він вперше розповідає про свій винахід – «іржавіючі» гроші. Потім він пише ряд інших публікацій іспанською та німецькою мовами, виступає з доповідями. Йому довелося побувати в багатьох країнах, де він працював, вивчав твори економістів. Розробляв свої ідеї стосовно вільних грошей, націоналізації землі та надр, механізму міжнародних обмінів. В 1916 році в Швейцарії публікує основну працю свого життя «Природний економічний порядок».

В ній Гезель пропонує дві принципові реформи – це вільна земля і вільні гроші. Тобто суспільна власність на землю та гроші. Саме це на його думку знищить такі явища, як рента і кредитний відсоток. І тоді економічний порядок стане вільним, без привілеїв, без криз, з рівними можливостями для усіх. Він пише про: вплив різних факторів на величину земельної ренти та на оплату праці, звертається до сутності питання націоналізації землі. Детально пояснює природу грошей критикує золотий стандарт, біметалізм та підтвердження золотом паперових грошей, пропонує механізм міжнародних обмінів, торкається питань теорії відсотка. Ну і звичайно розповідає про головний свій винахід – вільні гроші. Книга за його життя мала декілька видань, в тому числі й англійською мовою.

В 1930 році Гезель помер внаслідок запалення легень 11 березня в Едені-Ораніенбурзі. (Більш детальну біографію Сильвіо Гезеля можна прочитати в додатку А)

В нашій книзі ми приділяємо найбільшу увагу темі вільних грошей. І щоб точніше передати думку Гезеля, наводимо далі уривок з його книги «Природний економічний порядок» (англійська версія 1927 рік).

Вільні гроші

Гроші являють собою лише засіб обміну і більш ніщо. Їх функція – сприяти обміну товарами, уникаючи незручностей бартеру. Тому що бартер був ненадійним, дорогим, пов’язаним з труднощами і дуже часто взагалі припинявся. Гроші, які замінюють бартер, надають надійність, збільшують і здешевлюють обмін товарами.

Ось, в принципі, і все, що нам потрібно від грошей. Певний рівень надійності, швидкість і дешевизна, з якою товар обмінюється – все це є перевіркою корисності грошей.

Якщо, на додачу до перерахованого вище, ми забажаємо від грошей, щоб вони ще надавали нам і мінімум проблем, пов’язаних зі своїми фізичними властивостями, то ми таким чином, вимагаємо нереального.

Якщо надійність, швидкість і дешевизна обміну продуктами може бути досягнута за допомогою таких форм грошей, які не підлягають старінню, ржавінню і гниттю і тому можуть зручно накопичуватися, то давайте користуватися такими грошима. Але якщо така форма грошей знижує надійність, зменшує швидкість і стає дорожчою, чим могло бути, то ми кажемо: «До біса такі гроші!».

Знаючи, що розподіл праці, іншими словами – базис існування нинішньої цивілізації, опиняється під загрозою, то нам потрібно обрати таку форму грошей, яка найкраще призначена саме для підтримки існування цивілізації, а не для задоволення бажань чи переконань окремих людей.

Для того щоб перевірити якості грошей, ми не будемо використовувати ваги, кислоти або тиглі; не будемо розглядати монети під мікроскопом і не будемо читати праці певних теоретиків. Замість усього цього ми просто подивимося, а як власне працюють гроші, що вони роблять. Якщо ми побачимо, що певні гроші «знаходять» товари і доставляють їх найкоротшим шляхом від місця виробництва до споживача; якщо ми помітимо, що товари припинили переповнювати ринки і склади, а кількість торговців знижується, комерційні прибутки падають, але при цьому НЕ відбувається падіння обмінів-продаж, а виробники впевнені в тому, що їх повноцінна і насичена труднощів робота не залишається в тіні (поза увагою. – авт..), що все вироблене буде спожито, то ми скажемо собі: «Ось – ця форма грошей, що нам потрібна!». І будемо дотримуватися цієї точки зору навіть тоді, коли при подальшому аналізі, ми побачимо, що гроші, перевагу яким ми надали, будуть не дуже привабливими з точки зору естетики. Ми будемо сприймати гроші так, як сприймаємо, скажімо, машини, а оцінка роботи грошей буде відбуватися з точки зору їх корисності і функціональності, а не з точки зору краси, як вони виглядають, або в який колір пофарбовані.

Критерії вдалих грошей, як ефективного засобу обміну:

Здатність грошей забезпечувати надійний обмін товарів – це проявляється відсутністю депресій, криз, безробіття та ін..

Здатність грошей пришвидшувати обмін – це проявляється тим, що запаси товарів на складах зменшуються, товари не накопичуються в безкорисні купи, кількість торговців і магазинів зменшується, але проблем у споживачів через це не виникає.

Здатність грошей здешевлювати процес обміну – це виявляється тією малою різницею між ціною виробника і ціною для споживача. (До виробників ми також включимо і тих, хто постачає товари, тобто перевізників).

Ті форми грошей, які ми маємо зараз працюють неефективно. Бо нинішні гроші роблять усе навпаки: коли виникає велика потреба в них, вони стрімко тікають з ринка, а коли ними ринок і так вже наповнений, їх стає ще більше. Тобто нинішні гроші, по суті, можуть служити лише зручним інструментом для ШАХРАЇВ, ЛИХВАРІВ, а тому мають вважатися неприйнятними, незалежно від того, скільки приємних на дотик, на погляд, на слух властивостей вони мають!

Керуючись цими критеріями, ви тільки уявіть собі, скільки нещастя принесло введення золотого стандарту в Німеччині!

Золотий стандарт був введений тому, що очікувалося, це принесе всім певний добробут. А який-такий добробут, великі переваги можна очікувати від зміни грошової системи, як не більш високу безпеку, здешевлення і пришвидшення обміну товарами?

Але, якби це було нашою метою, то яка ж була мета при введенні золотого стандарту? (Грошова реформа в Німеччині, срібні монети замінили на золоті – авт..) Чого взагалі ми хотіли досягнути? Золоті монети, кругленькі, приємні на дотик і погляд іграшки… від них очікувалося, що вони будуть пришвидшувати і здешевлювати процеси обміну соломою, залізом, вапном, шкурами, нафтою, зерном, вугіллям і так далі, а от як саме це буде здійснюватися – ніхто не подумав і не пояснив; усі просто тупо повірили, що саме так і буде. Усі – включно з канцлером Бісмарком – поклалися на думку так званих «експертів».

Після введення золотого стандарту, так само, як і до введення його, обмін товарами поглинав 30%, 40%, а інколи і усі 50% готівкової монети. Кризи, які були ДО введення золотого стандарту, так само траплялися і ПІСЛЯ його введення, і усі вони були такими ж спустошливими: як в часи срібного талера і флорина, так і пізніше; а кількість торговців і комерсантів, яка збільшилась, показує, наскільки слабкою силою володіють нинішні гроші. Силою – в значенні розкручування економіки.

Причина, через яку сила грошей, сила, що сприяє обміну товарами і продуктами, настільки мала, така: гроші (матеріальні предмети, а не функція) стали кращими, гарнішими і взагалі приємнішими з точки зору людини. Тобто золотий стандарт, напевно був введений лише для того, щоб людям було приємно тримати в руках золото, і все. А стосовно товарів, постачань, виробників товарів і продуктів, то їхні інтереси не були зовсім дотримані. Проігноровані. Тому що для матеріального предмету грошей був обраний найдорогоцінніший метал – всього на всього тому, що він був найбільш зручний людині, що тримає гроші в руках. Наші експерти ні на секунду не замислились про те, що продавцю товарів при продажі потрібно буде платити за цю зручність. Вибором золота в якості матеріалу покупцю було дозволено самому обирати час і найсприятливіші для нього умови для акту купівлі, і надаючи покупцю таку преференцію, винахідники золотого стандарту зовсім забули про продавця, який змушений чекати, чекати, чекати, коли ринок, в особі покупця, таки надумає до нього прийти і купити що не будь. Через вибір цього матеріалу для грошей попит на товари був поставлений в повну залежність від власників грошей, який на шляху до ринку, до обміну товарами, проходить по складному шляху капризів, жадоби, спекуляції і просто випадку. Ніхто так і не побачив, що постачання продукції, пропозиція товарів, через те що всі товари – це матеріальні речі і псуються з часом, були з волі авторів цього стандарту поставлені на милість покупця. Ось таким чином і виникла нинішня сила грошей, яка перетворилася у фінансову силу, і саме вона відповідальна за усі біди, які трапляються в часи криз усіх виробників.

А якщо коротко, то наші «розумні експерти», при розгляді питань монетарної політики, просто забули про виробників товарів – заради обміну вироблених ними товарів гроші власне й існують. Вони покращили гроші лише з одного боку, з точки зору власника грошей, в результаті чого гроші стали бути ніякими з точки зору їх функції, як засобу обміну. Функція грошей – і це очевидно! – не хвилювала їх в жодній мірі, і саме тому, як казав ще Прудон, вони так і залишили гроші «болтом, що зачиняє ворота на ринок». Існуюча нині форма грошей просто відкидає своєю сутністю товари вбік. А повинна приваблювати їх. Люди, звичайно, купують товари, але тільки тоді, коли вони або голодні, або їм це вигідно. Як споживач, людина купує собі потрібне по мінімуму. Ніхто не бажає мати у себе вдома купи товарів, а архітектори, плануючи житлові будинки, взагалі не вводять в плани додаткові площі під складування товарів. Якщо ж яка-небудь людина набиває товарами кімнату свого житла, то завтра – напевно ці товари він понесе на ринок, на продаж.

А гроші це така штука, яку людина хоче мати завжди, хоча вона знає, що це її бажання недосяжне, бо гроші це самознищувач (гроші дають можливість купувати товари, тому зберігати їх вічно це просто тупо!). А от володіння золотими монетами, зрозуміло, є більш прийнятним варіантом, чим володіння простими товарами. Нехай «інші», тримають товари у себе, а я якось обійдуся. Але хто ж такі оці «інші», маючи на увазі економіку? Так ми і є оці «інші»; ті з нас, хто займається виробництвом товарів. Тому, якщо в якості покупців ми не купуємо товари «інших», то ми в дійсності не купуємо і те, що ми самі виробляємо. Якщо ми надаємо перевагу мати не гроші, а товари, які продають «інші», якщо замість бажаних, але недосяжних з якоїсь причини, грошей ми будемо змушені мати кімнати заповнені товарами, то нам не потрібно буде надто часто звертатися на ринок і продавати там те, що ми виробляємо, бо те що попадає на ринок, зразу ж обкладається податком комерції. Тому все що нам потрібно, це мати можливість швидко і дешево обмінюватися товарами. А не грошима.

Золото ж не гармонізує цей бік наших відносин з товарами і продуктами. Ну самі подумайте: золото і сіно, золото і нафта, золото і залізо, золото і… шкури! Лише дика фантазія, марксівський монстр під іменем «цінність», галюцинація у чистому вигляді, могла навести мости між тим і тим. Товари взагалі, такі як сіно, нафта, залізо на інші можуть безпечно обмінятися лише тоді, коли кожній людині абсолютно все одно, що в нього на руках: гроші чи якийсь товар, а це в свою чергу можливо лише у тому випадку, якщо надати грошам ті недоліки, які містяться лише в товарах. Це очевидно. Товари псуються з плином часу, стають непридатними: іржавіють, гниють, ламаються та інше, тому якщо гроші матимуть такі ж недоліки, як і товари, то і мінятися вони будуть, міняючи в процесі товари, швидше і дешевше. Причина проста: гроші ніколи не будуть поціновуватися більше чим товари.

Лише такі гроші, які стають непридатними, як вчорашні газети, як торішня картопля, як залізяка, що пролежала сто років, і можуть бути справжніми грошима, тобто, інструментом для обміну тих самих газет, картоплі, заліза та іншого. Тому що такі гроші ніхто не буде відрізняти від власне товарів, які споживає людина, ніхто їх не буде вирізняти, як щось краще. Ніхто: ні покупець, ні продавець. І тоді, і лише тоді гроші стануть тим, що в них є в самому чистому вигляді: засобом обміну, помічником при обміні товарами. І тоді ніхто не буде почувати себе ВОЛОДАРЕМ лише тому, що він володіє грошима.

Отже, якщо ми хочемо зробити гроші в якості засобу обміну більш функціональними, то наше завдання зробити їх такими ж недовговічними, як і товари.

Ця стодоларова банкнота показана таким чином, як вона буде виглядати на тижні з 4 по 11 серпня, на банкноту приклеєна тридцять одна марка, кожна по 10 центів (загальна сума $3,10). Ці марки були наклеєні на банкноту різними її власниками точно в ті дати, які вказані для цього, одна марка на кожний тиждень, починаючи з початку року. За весь рік на 100-доларову банкноту, таким чином, мають бути наклеєні 52 марки ціною в 10 центів кожна (всього $5,20), або, іншими словами, ця 100-доларова банкнота втратить за рік 5,2% своєї номінальної вартості. За кошт тих власників цієї банкноти, які нею будуть користуватися цей рік. (Далі ми побачимо, що купування і наклеювання марок – це не єдиний спосіб здійснення демереджу. І можливо не найкращий. Але важливим є не спосіб, а суть, номінальне знецінення банкноти. – авт..)

Оскільки продавці товарів завжди зацікавлені лише в одному: як би по швидше збути свої товари, то буде чесним і справедливим встановити такі ж умови і для власників грошей, щоб вони також поспішали збути свій «товар» – тобто гроші. Пропозиція товарів поставлена в такі умови, що вона зацікавлена в швидкому розпродажу, тому і попит повинен бути поставлений в такі ж умови.

Пропозиція товарів являє собою дещо незалежне від волі власників товарів, тому і попит має являти собою те ж саме. Власники грошей повинні поспішати, щоб позбавитися від них.

Якщо ми вирішимо відмінити усі привілеї власників грошей і обернемо дію грошей саме на те, для чого вони власне і призначені, а саме, на створення постійного попиту, ми тим самим приберемо з природи грошей аномалію, яка присутня в традиційних видах існуючих валют, обертаючи попит цілком і повністю на ринок товарів. Це буде діяти незалежно від політичних, економічних чи природних умов. Крім того, всі підрахунки спекулянтів, капризи та думки капіталістів і банкірів більше не будуть впливати на попит. А те що ми зараз називаємо «биттям серця біржі» – помре, стане минулим. Так само, як закон земного тяжіння не знає настроїв, так і закон попиту, не буде слухатись емоцій. Ані страх втратити прибуток, ані радість очікуваних доходів, не будуть більше впливати на попит. Ніяк. Ні позитивно, ні негативно. Попит буде постійним.

При будь-яких умовах попит буде складатися лише із кількості грошей, які емітує держава. А швидкість обігу грошей буде такою, якою вона може бути за існуючого об’єму грошової маси і здатності комерційних організацій пускати їх в обіг.

Усі резерви грошей, сховані людьми в панчохи, автоматично будуть вийняті з них і пущені в обіг. Діяти – тобто перебувати в обігу – будуть УСІ гроші. Ніхто більше не зможе хоч якось вплинути на попит тим, що сховає частину грошей, вивівши їх з обігу, або миттєво викине на ринок частину грошей, яку приховав раніше. В держави залишиться постійний обов’язок: суворо слідкувати за співвідношенням попиту і пропозиції – при цьому очевидно, що цей обов’язок буде дріб’язковим, він буде стосуватися або введення, або виведення незначних сум грошей відносно загального об’єму.

Більш нічого державі робити і не лишиться, обмін товарами буде відбуватися і без держави, але не буде ніяких стрибків попиту і жодних затоварювань, а значить, не буде криз, безробіття, і прибутки комерсантів знизяться саме до того рівня, який отримують виробники, а процент на використаний капітал швидко впаде настільки низько, що повністю розчиниться в океані надлишкового капіталу.

Які ж переваги описаної вище грошової системи допоможуть виробникам, які і створюють гроші через розподіл праці? Жодні, окрім однієї: власник грошей буде позбавлений права вибірково і за власним бажанням або витрачати гроші, або їх притримувати. Зникне база для жадібності, страху, надії, паніки, пов’язані нині з грошима. Нам потрібно лише розпрощатися з ілюзією, що в нас обов’язково куплять наш товар без реального покупця. Нам потрібно пообіцяти собі, що ми усі зобов’язуємося купувати рівно стільки і завжди, скільки ми продаємо. При будь-яких обставинах. А от для того, щоб наша обіцянка один одному мала форму невідчутної, але сильної дії на нас усіх, ми повинні надати грошам такі властивості, які змусять нас усіх, якнайшвидше розлучатися з грошима, а це, до речі, і є мрія кожного продавця; в цілому, кожен, хто володіє грошима, повинен відчувати такий тиск з боку грошей, який неминуче підштовхне його розлучитися з грошима. А робити це можна лише купуючи товар. І так має відбуватися завжди.

І запитаємо себе: чи бажаємо ми скинути кайдани грошового рабства з наших рук, рук продавців товарів, які ми ж і виробляємо? Скинути кайдани, позбавляючи деспотичних привілеїв грошей і нас самих, але вже як покупців? Якщо так, бажаємо, то давайте дослідимо нашу безпрецедентну пропозицію ще глибше і переконаємося, наскільки вона революційна. Давайте дослідимо таку форму грошей, яка містить сама в собі заклик до обміну грошей на товари.