13.Розкрийте проблематику повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського.

Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окрасою всієї української літератури стала повість «Тіні забутих предків» (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії життя гуцулів, шо їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто лег­ко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час по­хорону Івана Палійчука: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…» Справді, життя коротке, скільки б воно не тривало. Може, тому й на­магаються герої радіти йому, скільки можна.

Проблеми, розглянуті автором у повісті, філософського плану: справ­жня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло пи­тань окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і визначає її мистецьку етичну цінність.

14.Розкрийте в чому полягає героїзм і трагізм історичної долі українського народу в кіноповісті «Україна в огні» Олександра Довженка.

У кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії Великої Вітчизняної війни.

У центрі твору- трагічна доля хліборобської родини Лавріна Запорожця,яка уособлює долю всього укр.. народу,зганьбленого,розтоптаного окупантами.

27. Образ Марусі органічно зливається з образом України. Постать реально! дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйманням, виростає до символу, ніби уособлюючи в собі духовний потенціал Вітчизни. Образ Марусі Чурай зливається з образом України через те, що в ній втілені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети. Героїня є причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність всередині XVII століття. Квітує калиною, пломеніюче кетягами, творчість народної поетеси на запашних лугах української ліричної пісні. Маруся Чурай — це образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це лише поетична легенда. Маруся Чурай — дівчина з легенди, цікавої і захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.

28. Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної лю­бові — до людини, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця — про події сивої давнини чи ко­хання, красу навколишнього світу чи поезію, — читати однаково цікаво. Природа у поетеси — це ніби жива істота, що думає, переживає, сумує, як людина. Для кожної людини надзвичайно важливими є вміння радіти життю, його незвичайним і буденним подарункам. Ліна Костенко щедро наділена оцим даром радості, умінням відчувати неповторність кожної хвили­ни, талантом ділитися з усіма своєю трепетною лю­бов'ю, своїм щастям буття. У пейзажній ліриці Ліни Костенко часто зустрічаємо слово «люблю». Природа, ніби відчуваючи настрій люди­ни, приймає її болі і страждання, наснажує світлою ра­дістю і тихим умиротворенням, дарує відчуття скороми-нущості суєтного людського життя і вічності навколиш­нього світу, і поетеса відповідає їй любов'ю і вдячністю:

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

29. Павло Тичина. Він народився 21 січня 1891 р. в багатодітній сім'ї дя ка в Чернігівській області. навчання в Київському комерційному інституті Тичина поєднує з роботою в редакції журнала "Світло" та в театрі Миколи Садовського. Весна 1917р. була справжнім вибухом у творчості поета. Захоплений революційними подіями, проголошенням утворення Центральної Ради та автономії України Павло Тичина пише поему "Золотий гомін".Вірш "Пам'яті тридцяти", збірки "Замість сонетів і октав", "Плуг" присвячені страшним подіям громадянської війни в Україні. У цих творах поет засуджує насилля, закликає до єднання проти гнобителів.Збірки "На білих покровах" "Під осінніми зорями","Де сходяться дороги", "Гомін і відгомін""Київ" помер 16 серпня 1967

30. Роман Олеся Гончара "Собор" — роман філософський, в якому автор не просто розкриває важливі морально-філософські категорії, але й передусім ставить проблеми духовності своїх сучасників, пошуки ними сенсу буття, збереження історичної пам'яті й наступності поколінь, визначає витоки духовного нігілізму й споживацтва, байдужості у ставленні до національних святинь. Усі з героїв роману так чи інакше замислюються над сенсом буття, визначають своє місце в ньому і своє прагнення на майбутнє. І в кожного це розуміння різне. Загалом критерієм життєвих цінностей в романі виступає ставлення до собору як символу історичної та культурної пам'яті, втілення людської духовності, національної свідомості, вищості людини над матеріальними інтересами. І тому питання про зруйнування собору — це не просто питання про якусь окрему церковну будівлю, а питання про буття людини загалом, Із собором пов'язані найкращі спогади та переживання людини.

32.. Спрямований у небо силует собору видно здалеку.Герої роману, повертаючись до рідних країв, першими помічають цей витвір козацького зодчества.Таким чином, образ собору — це символ людського духу, чистоти, людяності, віри у прекрасне і неземне. Саме у ставленні до храму виявляються характери людей, їхні справжні обличчя. Собор як духовну скарбницю ми пізнаємо переважно через сприймання Миколи Баглая. Собор, на його думку, — незвичайний світ мистецтва. Собор своїм видом нагадує українцям про забуття предківщини, занехаяність нашої культури, Таким чином, Олесь Гончар у своєму романі показує собор як архітектурну споруду, як художній символ України, та головним чином, храм символізує красу людської душі, моральну чистоту. Та, на мою думку, у цієї медалі є зворотний бік, що показаний у ставленні до традицій, історії. Дехто бачить у соборі кришталеву споруду, цінність якої не замінити, інші — купу сміття. Та автор закликає нас, щоб ми берегли свою історичну спадщину, удосконалювали красу душі, намагалися відтворити дух України часів козацтва.

33. під поняттям сучасна українська література найчастіше розуміють сукупність художніх творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986) Відомі сучасні українські поети: Олег Лишега, Василь Герасим'юк, Ігор Римарук, Петро Мідянка, Юрій Покальчук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Кость Москалець, Володимир Цибулько, Ігор Павлюк, Сергій Жадан, Галина Крук, Маріанна Кіяновська,

Ю́рій І́горович Андрухо́вич (*13 березня 1960, Станіслав) — український поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент Асоціації українських письменників.1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу.З 1991 року Андрухович — співредактор літературно-мистецького журналу «Четвер», співпрацював також із журналом «Перевал», виступивши упорядником двох його чисел.У часописі «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші прозові твори письменника: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані у 1997 році окремими книгами, есей «Центрально-східна ревізія» Збірки «Небо і площі» (1985),(«Середмістя», 1989«Листи в Україну» «Індія» книга — «Лексикон інтимних міст».

34. Зображуючи у романі «Диво» різні часові площини та різні покоління, автор досліджує проблеми народу та його роль у процесі творення історії та культури, уміло поєднує конфлікти давнини та наших днів, адже протиріччя між владою й мистецтвом існували завжди. У творі письменник не просто художньо осмислює історичні події, а й намагається ґрунтовно розвинути тему мистецтва та зобразити його творців – народ.

35. Має три змістові плани:

1) Реалістичне зображення

2) Психологічні нариси ( опис незвичайних перемін душевного життя кожного в родині).

3) Духовний вибір ( на основі біблійних пророцтв, автор розкриває духовний вибір через церкву духовне життя, церква для всіх значила дуже багато.

Назва роману є символічна це словосполучення можна пов’язати з тяжкою карою і не людськими словами, жовтий колір символізує смерть. В. Барка інколи називає людей від одягу за формою утилізації. Автор з великою повагою ставиться до українських селян, він називає їх не лише по імені, а й по батькові. Партійні посіпаки мають прізвища, які нагадують собачі клички.

Тема твору – реальні події і явище Голодомору в 33р. головний конфлікт пов'язаний з боротьбою добра і зла. За жанром роман можна назвати сімейною хронікою. У творі розповідається про життя Мирона Катрана та його сім’ї від осені 32р. до жнив 33р.

36. Письменник належав до тих, хто в буремні роки революції повірив у комуністичну ідею, самовіддано та самозречно боровся за утвердження її гуманістичних принципів. Мрії про побудову нового суспільства, героїка й романтика боротьби за високі ідеали в житті і в літературі повністю захопили митця, якого називають романтиком революції і нового світлого життя.Його новели пронизані болем, завзяттям, пристрасною вірою у необхідність служіння ідеалові — побудові справедливого суспільного ладу, який обіцяли комуністичні гасла. Ліричний герой і автор — не одне і те ж. І все-таки Хвильовий, мабуть, також не міг на певній життєвій межі відповісти на ці болісні «чим», «чому», «для чого». Поки вірив, мріяв - жилося щасливо, але поступово рожеві окуляри потускніли, безжалісна державна машина проїхалася гусеницями і по ньому.Передчуття катастрофи, глибокої прірви, в яку скотилося суспільство, прийшло до Хвильового. А гірке прозріння від сну-омани стало великою внутрішньою суперечністю, трагедією.

Душа М.Хвильового теж раздвоєна, але їй не заважає сліпий фанатизм, не заважає розрізняти добро і зло. У цьому різниця між письменником та його героєм. Хвильвий розуміє, що треба розвінчати цей сліпий фанатизм, він не знаходить виправдання вчинку героя.

37.Не менш продуктивною для письменника стала тема визвольного руху, що охопив Україну на початку XX століття. Ця тема відображена в оповіданні «Салдатики!». У ньому автор яскраво змальовує тогочасні події на прикладі кривавого придушення селянського повстання. Голодні селяни вирішили забрати зароблений власними руками хліб у поміщика.Винниченко зображує до смерті наляканий, збентежений народ, що стоїть навпроти озброєного солдатського загону. Прості солдати відмовляються стріляти в людей, за що офіцер зарубує одного з повсталих: сам гине від рук селянина Миколи: «Салдати не стріляли. Мирно й сумно побалакавши з селянами, вони тихо рушили назад, несучи за собою тіло вбитого начальника».

38.Григір Тютюнник мові своїх героїв не надає величезного значення. Мова проста, жива, сповнена діалектизмами, якою розмовляють на селі.Різноманітність характерів у творах Тютюнника просто вражає. Навіть коли береться один, досить чітко окреслений, тип, усе ж нюансування поведінки кожного конкретного персонажа настільки продумане, що про подібність між ними не може бути й мови. Це стосується і симпатичних авторові персонажів, і несимпатичних.Митець для передачі внутрішнього світу героя, його емоційного стану використовує метафору типу «Рослина — людина».Іншим засобом передачі стану людської душі є використання різних атмосферних природних явищ на позначення внутрішнього світу людини. Гр. Тютюнник порівнює вітер з малою дитиною, послуговується словосполученнями з метафоричним змістом.

39. Образ ліричного героя “Contra Spem Spero” постає в певних стійких психологічних рисах, характерних для багатьох творів громадянської лірики поетеси. У цьому вірші вже оформилась та концепція життя, що принесла Лесі Укранці славу

Рух емоцій ліричного героя йде від болючих запитань (як бути в умовах гострих суперечностей життя?) через пристрасне заперечення перешкод на шляху до справжнього повноцінного життя - і до утвердження бунтарських дій, нескореності й незламності в боротьбі. Ліричний герой починає з проголошення бунтарських прагнень. Час дії - теперішній - хочу. Цє основний пафос вірша - накреслення дій ліричного героя в перспективі: як він буде жити, діяти, з якими перешкодами і як боротися, здійснюючи сво’і-прагнення.

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть - і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать. *

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей -

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей. **

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

Энциклопедия людей и идей: Contra spem spero! Без надії сподіваюсь! Леся Українка. Аналіз віршу

54. Для написання твору Коцюбинський вивчав фольклорно-етнографічні матеріали, їздив до Криворівні, спостерігав життя гуцулів. Він прагнув відтворити їхнє своєрідне міфологічне світосприйняття і світовідчуття, показати життя людей в атмосфері казки, міфу, повір'їв і забобонів. У повісті перед нами постала Гуцульщина в усій її живій красі: її прекрасні гори, зарослі густими лісами, її полонини, стрімкі гірські потоки, її прекрасні люди з по-дитячому казковою душею. Вдаючись до фольклорних джерел, письменник, Як мені здається, мав дві мети: по-перше, намагався передати красу міфосвітогляду свого рідного народу і, по-друге, прагнув вписати своїх героїв у справжнє природне тло, насичене казковими образами, які дозволяли поглибити символіку витворених в повісті образів.

Як і в будь-якому фольклорному творі, у повісті М. Коцюбинського немає точних вказівок на час, хіба що кілька дрібних дета¬лей натякають читачеві, що дія відбувається на початку XX століття. Так само імена головних героїв притаманні фольклорним творам. Вони є досить поширеними в Україні. Ще одним традиційно важливим фольклорним символом є земля — середній рівень буття, місце проходження життя людини.

№66

Визначте жанр твору «Казка про калинову сопілку» О. Забужко

Цей твір спирається на усну народну творчість. Сюжет твору перегукується з біблійною легендою про вбивство Каїном брата Авеля. Це визначило жанрову природу твору-психологічна повість.Проте, як вказує назва твору ну художню структуру вплинули жанр казки, переказу , притчі.Події у творі як і у казці розгортаються послідовно, від народження героїні до кульмінаційного моменту.Використані в оповіді трикратні повтори притаманні казкам.Героїня наділення магічними здібностями.Але сюжетно композиційні особливості вказують на приналежність твору до жанру повісті.В її основу покладено концентричний одноманітний сюжет про події з життя однієї родини. Фантастика поєднана з реальним побутом. Своєрідною є організація твору в якій імітується уснооповідна манера, характерна для казок, переказів.

№64 Доведіть, що п»єса « Лісова пісня» Лесі Українки за жанром драма- феєрія

Феєрія- це театральна або циркова вистава з фантастично казковим сюжетом,сценічними ефектами й трюками.Характерними рисами драми феєрії є:Виразне ліричне начало. Зіставлення людського і природного. Широке використання міфічних і фольклорних образів , фантастичних елементів. Особливо яскраво постає в драмі-феєрії образ природи як супутника людського життя. Поява людини викликає тривогу серед мешканців лісу й озера. У драмi-феєрiї дiйовими особами нарiвнi з людьми виступають i сили природи, що виросли на фольклорному грунтi: Русалка, Водяник, Лiсовик, Перелесник та iншi. Серед них теж є добрi й злi, та це не порушує рiвноваги у навколишньому свiтi. На кожному кроцi природа вступає у взаємини з людиною, допомагає чи шкодить їй, вiдгукується на кожен порух її душi. Вона завжди за все вiддячує взаємнiстю.

№65 Основні жанри лірики і епосу

Основні жанри епосу.

Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головним жанром літератури.

Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія).

Лі́рика— один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття.

Основні жанри лірики.

Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загальне) — епос (епопея, казка, байка, легенда, оповідання, повість, роман, новела, новелета, художні мемуари та інші), лірика (ліричний вірш, пісня, елегія, епіграма, епітафія та ін.)

№63 Антитези у поезії Лесі українки

«Contraspenspero»

Вірш побудований на антитезі:1 Без надії таки сподіваюсь,2 Хочу крізь сльози сміятись,3Серед лиха співати пісні.4Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать і несучи вагу ту страшную буду пісню веселу співать.

Антитеза-це протиставтення. №31

Література української еміграції як складова літ процесу в Україні: головні центри, постаті, твори. Життя та творчість одного з письменників.

Празька школа склалася у середовищі політичної еміграції, переважно із студ. укр. вищого мед.інституту ім. Драгоманова, Карлового ун. у Празі. Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга. Межі існування Пражської школи: 1)1922-28рр. 2)29-сер.40-х. 3) Кінець 40-х. Прелюдії до виникнення ПШ можна вважати творчу співпрацю Ю. Дарагана, Є. Маланюка на видавництво журналу «Веселка». У 1923р. Юрій Дараган приїхав до Праги, де став зачинателем школи, а Маленюк – до Потібрад, де утворився безумовним лідером і поетом. У Чехословаччині 22-24р зібралися талановати студ. родини Ю. Дараган, Є. Маленюк, Олекса Степанович, Олен Ольжич. У Подібрадах Олена Теліга, Наталя Вірвицька.2) На цьому етапі відбулося подальші творчі зростання поетів ПШ та їх відхід у менші літ. групування. Друга Світова війна або залишила поетів Пражан і знищила або остаточно розсіяла їх по світу Англія, Зах. Нім., США, Канада. На 3-у етапі під кінець 40-х років залишились Є. Маленюк, Стефанович, Ятуринська, Галя Мазуренко.Восени 1945 р. на зах-нім. земель був створений МУР до складу входили:Пражани, У. Самчук, Маленюк, Ю. Клен, О. Ятуринська.Діяльність МУРу завершила 1й період укр.. літ 20 ст. Олег Ольжич (1907 — 1944)       Олег Ольжич-   Олег Олександрович Кандиба (справжнє прізвище) — поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. Народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Після поразки УНР разом з родиною залишив Україну. Навчався в Карловому університеті в Празі та Українському вільному університеті, працював у Гарвардському університеті (США). З часу виникнення ОУН стає одним з найактивніших її членів, згодом — заступником голови Проводу ОУН. Брав активну участь в політичних подіях того часу, зокрема в обороні від угорських фашистів Карпатської: України (1939). Належав до кола поетів-«вісниківців» (Є. Маланюк, Л. Мосендз, Олена Теліга, Юрій Клен). Збірки поезій Олега Ольжича «Рінь» (1935), «Вежі» (1940), «Підзамчя» (1946) характеризуються досконалістю мистецької форми, посиленим історіософським началом. Минуле поет завжди проектує на сучасність, осмислює його як невід'ємну складову сьогодення. Після початку другої світової війни продовжував свою діяльність в Україні, а оскільки це викликало незадоволення німецьких окупаційних властей, то Олег Ольжич змушений був працювати в підпіллі.       Загинув у фашистському концтаборі Заксенгаузен 10 червня 1944р.        

№60 Спільні та відмінні риси повісті та роману.

Повість «відрізняється від роману більш простою дією та стислістю»

Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все гово­рять про її проміжне становище між романом і опо­віданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з опо­віданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри.

Рома́н — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII–XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

№61 проблеми комедії Куліша « Мина Мозайло»

М. Куліш змушує нас задуматися над тим, як відстояти свою мову, культуру, історію, як відродити Україну. Адже в наш час Україна на шляху до занепаду, і тільки від нас залежить доля нашої держави.

Проблема: міщанство і українізація.

• Мина Мазайло міняє своє прізвище з укр.. на рос.

• Насадження російської політики (тьотя Мотя з Курска допомагає русифікацію Мазайла)

• Сатира на анархічний (відсталий) націоналізм

• Духовний інфантилізм (відсталість розвитку) комсомольської молоді

№55 Розкрийте образ Терентія Пузиря у світовій галереї літературних скнар.

Пузирь був дуже жадібним йому постійно було мало грошей .Він навіть був ладен відати свою дочку за сина багатія Чобота, якого вона навіть не кохала. Заради вигоди Пузир допомагає шахраю-"банкроту" переховати овець.. Прагнення до наживи керує Пузирем у стосунках з наймитами та управителями. "Робітник не любить білого хліба", — впевнено говорить хазяїн-мільйонер, виправдовуючи напівголодне існування наймитів. Терентію Гавриловичу байдуже, яке в нього здоров'я, який він має вигляд, чим годують його та сім'ю. Замість лікаря він запрошує "фельшара", бо це дешевше. Десятки років Пузир ходить в одному халаті, одному кожухові — економить гроші. Не можна не сміятись, читаючи про хворобливу скупість Пузиря, про його безкультур'я. Заплатити якусь суму за пам'ятник І. Котляревському — безглуздя, марнотратство. Та й степи Гоголя його ще хвилюють, адже він має свої, значно більші й вигідніші. Навіть свою смерть герой наблизив своєю ж таки жадібністю: він, мільйонер, погнався за гусьми, які скубли копу пшениці — "потерю" зробили. Внаслідок невдалого падіння було смертельно пошкоджено нирки, і ось тепер жити йому залишилося лічені дні.

№57 Розкрийте поняття « Театр корифеїв» як вершинний здобуток української національної культури другої половини 19 ст. , історія постання й розвитку , представники і досягнення.

Театр корифеїв — перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру. У 1881 році після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед кожною українською виставою мусила відбутися російська) цей крок міністерства внутрішніх справ все-таки легалізував український театр. У 1885 році єдина досі театральна трупа розділилася: Марко Кропивницький зі своїми акторами відокремився від Михайла Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж почали самостійне творче життя. Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх. 1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр. У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда»Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» Гоголя.

Микола Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за інші київські театри.

Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни (1914 рік), коли владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.

№58 Ідейно – художнє багатство філософської та громадської лірики Івана Франка.

Поезія І. Франка – справжня перлина укр….літератури . У ній громадянська і філософська тематика утворили своєрідний сплав, у якому виявилося творче кредо автора: активна громадянська позиція, боротьба за свободу, філософський злет вільної думки. І тому в поезії І. Франка важливу роль відіграють громадянські мотиви. Найкращим зразком громадянської лірики є збірка «З вершин і низин». Відкриває збірку поезія «Гімн», яка змальовує образ вічного революціонера – символ постійного оновлення, пориву до волі. Ще зразком громадянського звучання можна назвати «Вольні сонети», де Франко передає духовні пошуки українського інтелігента. Можна згадати також вірш «Декадент» у якому він визначає своє поетичне кредо – служити своєму народові. У збірці «Мій Ізмагард» знайшли відображення моралі та громадянські пошуки автора. Важливим етапом стала збірка «Із днів журби». У ній автор осмислює громадянські теми і звертається до розробки філософського осмислення ролі поета і поезії. Звернення до загальнолюдських тем і проблем, надання громадянській темі філософського звучання.

№56 Розкрийте наскрізний образ Софіївського собору як втілення творчого генія та високої духовності українського народу у романі Загрибельного « Диво»

Загрибельний зумів у своєму романі показати історію України, об»єднавши її в 3 періоди : давнину, 2 Світову війну і сьогодення. Об»єднавчий центр образ Софії Київської- незвичайного дива. Собор зв»язує покоління, говорить з нами про минуле,культуру нашого народу. Образ Софії Київської втілює невмирущість духу українського народу, за довгу історію його існування різні завойовники намагалися знищити це диво та він знову поставав . Події першої сюжетної площини , лінія життя русича Сивоока відбуваються у часовому проміжку від літа 992 р до осені 1037 року, 2 –ї сюжетної площини від осені 1941 року до весни 42 (лінія Гордія Отави і професора Шнурре) 3-ї з весни (Борис Отава) 1965 до літа 66 року. Але всі сюжетні лінії пов»язані наскрізним образом Софії Київської, на його тлі розгортаються події всіх сюжетних ліній.

№62 Як ви розумієте слова Григорія Многогрішного « Краще вмерти біжучи, аніж жити гниючи».

. Герой роману Івана Багряного «Тигролови» Григорій – Многогрішний нащадок гетьмана Дем’яна Многогрішного, першого політкаторжника. Це мужній юнак, авіатор, що не вчинив жодного злочину, засуджений на 25 років каторги. Не плакав, не просився. Стійко терпів і поклявся помститися за тисячі замучених, за рідний край. Григорій тікає з ешелону смерті. Воля до життя рятує його в тайзі і зводить із сімєю тигроловів Сірків. Григорія прийняли як рідного сина. Багато пригод пережив Многогрішний, але був тут щасливий, бо зустрів своє кохання – Наталку. Доля зводить його зі своїм мучителем і катом Медвиним. Григорій його убиває. Але залишитися у Сірків небезпечно і він із Наталкою тікають у Манжурію. Образом Григорія автор утверджує перевагу людського, морального над потворами у представниках режиму, які дбали про власні інтереси і благополуччя.Ці слова Григорія Многогрішного засвідчують те, що він був дуже мужньою людиною, і нескорився життєвим обставинам, сталінським репресіям. Він зібрався з думками і вистрибнув з ешелону , знаючи що це був його останній шанс на порятунок він знав, що якщо його зловлять то життя йому не подарують. Навіть опинившись на волі без їжі він почувався краще.

№59 Слова мусія Половця тому роду не буде переводу, де браття милують згоду

. Своïм романом Юрiй Яновський наштовхує на думку про зв'язок мiж революцiєю, бездушним братовбивством в роки громадянськоï вiйни i масовим нищенням украïнцiв у 20-30-х роках. Автор роману пiдводить нас до висновку не повторювати помилок iсторiï, не допускати найбiльшого лиха - вiйни та братовбивства.

Роман «Вершники» оповідає про родину Половців. Брати Половці у часи громадянської війни опинилися, як кажуть, «по різні боки барикад». Так страшно усвідомлювати, що непорозуміння у поглядах політичних і суспільних призвело до братовбивства, до злочину! Знову ми зустрічаємось із зіткненням певних життєвих теорій і забуттям вищої (насамперед, від соціального устрою) моралі. Відображенням моралі народної, певним рефреном звучать слова Мусія Половця: «Тому роду не буде переводу, в якому браття милують згоду». Але п’ятеро братів Половців не дослухаються батькової мудрості, вони продовжують своє протистояння, боротьбу проти найближчих людей. Усі ворогуючі сили тієї війни: денікінці, петлюрівці, більшовики, махновці, — хотіли щастя своїй Батьківщині, але бачили різні шляхи його досягнення. Таке трагічне непорозуміння і призвело до братовбивчої війни.

Немає у творі справжнього переможця. Він сприймається як розповідь про велику трагедію роду, останнє покоління якого поставило для себе на перше місце класові, а не родинні інтереси.

40.

Повість «Тіні забутих предків» написана 1911 р. Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто легко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час похорону Івана Палійчука: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт...» Проблеми, розглянуті у повісті, філософського плану: справжня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме ці питання є проблематикою повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків».

41.Комізм Вишні не був комізмом ситуацій чи масок, а комізмом більш тонким — комізмом слова, гри слів, жарту, афоризму, примовки, недомовки, натяку, каламбуру. Він умів схоплювати анекдотичні контрасти, якими кишить країна будованого і “збудованого” соціялізму. В “усмішках” Вишні наче наново відновлювався гумор села, що за століття своєї гіркої соціяльної і національної біографії нагромадило свій мудрий і добродушний скептицизм. Традиція ліпших творів Вишні лежить також у барокковій добі вертепу і бурлеску, коли так любили охоплювати “високе” і “низьке”, анекдоту і дотеп. Майстер пародії — Вишня залюбки маскувався під “простачка”, який здебільша з усім погоджується. Одночасно Вишня володів мистецтвом “блискавичного” короткого гострого діялогу та — зовсім щось протилежне! — найтоншого ліричного нюансу. Він був проникливий психолог, умів скупими засобами вловити химерну гру в людині таких комплексів, як страх, заздрість, задавакуватість, брехливість, наївність, цікавість, жорстокість, любов... Засоби Вишні були “прості”. Насамперед свіжа, дотепна, багата мова, у якій Вишня був неперевершеним майстром. Уже через це одно його “усмішки” не можна назвати “губановськими”. Це була мова насамперед народна, селянська, хоч Вишня показав добре володіння також мовою літературною і міськими жаргонами.

42.Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М. Горького, який закінчила 1956р. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958), книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р.Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980). Досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Живе та працює Ліна Костенко в Києві.

43.Основними рисами поетичної творчості Володимира Сосюри є щирість, задушевність та емоційна виразність його творів. Поет серця, у своїх віршах він звертався до найсокровенніших людських почуттів. Про що б не писав автор — про Україну чи про кохану жінку — він завжди залишався залюбленим у красу та довершеність. Тому і його образи, такі привабливі та хвилюючі, не можуть не схвилювати кожну людину. Йому вдалося передати найпотаємніші почуття, які живуть у серцях багатьох людей, але про які не кожен може сказати. Сосюра зміг передати у своїх творах увесь складний, чудовий і різноманітний світ любові: щастя побачення і сум розлуки, радість від розділеного почуття й туга за нездійсненою любов'ю, відчуття єдності людської душі зі світом. У інтимній ліриці Володимира Сосюри найяскравіше виразилися головні риси його поетичного стилю — ніжність та задушевність, глибина та повнота почуттів, вагомість слова і внутрішня схвильованість поета, невимушеність і природність

****Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною…

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!. Тихий місяцю мій!.

Де ви бачили більше кохання?.

Я для неї зірву Оріон золотий,

я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

44.

Написаний у 1944 р., вірш уперше був опублікований у “Київській правді” та “Літературній газеті”. Поет створив чудовий зоровий образ “вишневої України”. Для її змалювання він користується точними поетичними деталями, художніми атрибутами, за допомогою яких Україна оживає в нашій уяві чітко, наче на полотні талановитого живописця. Поет, ніби прозираючи у душу, звертається до кожного зокрема і до всього народу.Поезія має форму послання. Анафора “Любіть Україну” робить вірш струнким і композиційно завершеним.Поет звертається насамперед до молоді. Майбутнє України завжди пов’язане з долею молодого покоління, і від того, наскільки щиро воно любитиме Україну, залежатиме її доля при будь-яких обставинах.

****

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,

сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячий усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,

як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою —

і вічні ми будемо з нею!

45.

Написана у 1900 році І. Карпенком-Карим комедія «Хазяїн», тема якої, — показ жорстоких методів збагачення, — є актуальною і зараз. У п'єсі «Хазяїн» хижацькі методи швидкого збагачення уособлює центральний персонаж Терентій Гаврилович Пузир (хазяїн), його прислужники Феноген, Ліхтаренко та інші. На першому плані для них — гроші, матеріальний достаток, здобутий нечесним шляхом. Так, саме нечесним, бо ці персонажі, щоб забагатіти, готові укласти угоду із власною совістю і використати народні нещастя — недорід, голод, пошесні хвороби. Мільйонер Пузир, наприклад, годує робітників таким хлібом, який неможливо вкусити, настільки він твердий, велить платити їм не по тридцять п'ять, а по двадцять п'ять копійок на добу», вважаючи, що це ще й забагато, і знаючи, що бідні люди нікуди не подінуться, а будуть працювати, щоб не вмерти з голоду. Недалеко від хазяїна відійшли і його управителі. «Беріть — я вам не заважаю, не заважайте й мені!..Такі «хазяї» є й у наш час. Що тільки не робиться задля власного збагачення! Людям не виплачують заробітну платню, можуть вигнати з роботи, не заплативши ані копійки. Знаємо ми і приклади масового обдурювання, наприклад, коли підробляються дорогі ліки, які насправді нічого не і лікують, або виготовляються продукти харчування сумнівної якості. Виробників не хвилює, що хтось, можливо, за останні гроші купує і їх товар, чи зазнав фатальних наслідків від нього. Отже, п'єса Івана Карпенка-Карого була актуальна в кінці XIX століття, актуальна вона й зараз, бо проблеми суспільства і моралі, зображені в ній, хвилювали сучасників драматурга, хвилюють нас, хвилюватимуть наших нащадків.

46.

У червні 1917р. внаслідок лютневих подій у Росії було проголошено відновлення державності України (у формі автономії). Це загальнонародне піднесення з приводу проголошення волі України П. Тичина передає у поемі-ораторії "Золотий гомін”. В українській поезії вперше постав образ дужого молодого народу, здатного творити власну історію. Митця підносить те, що революція відбулась мирно, безкровно, як сонячне свято, як злиття тисяч бажань у єдине – у "золотий гомін”. Поема стала видатним явищем національної духовності. У час бурхливого спалаху національного відродження в Україні Тичина жив надіями і сподіваннями на українську державність. У "Сонячних кларнетах” народився перший трагічний символ – образ революції як давно очікуваної нареченої. У поезії "Одчиняйте двері...” поет стикає дві системи протилежних знаків: радісного чекання (наречена – голуба блакить) і жахливого пророцтва всесвітнього кінця (всі шляхи в крові – горобина ніч – тьма – дощ). Радість поглинулась бурею. Просвітку не видно. Криваві дні революційного геноциду Павло Тичина художньо відтворив у циклі "Скорбна мати” (1918). Поет звертається до тієї постаті, котра для всіх людей втілює доброту і захист. Божа матір приходить в Україну не з ясною посмішкою, а із скорбно стиснутими устами, такою, якою вона була тоді, як розпинали її сина. До циклу "Скорбна мати” дуже близький символами жертовності і провісництва вірш "Пам'яті тридцяти” (1918). Це поетична епітафія на могилу загиблих бійців студентського куреня, що 29 січня 1918 р. полягли під Кругами у нерівному бою з більшовицьким військом Муравйова. ЗО тіл, які було знайдено, поховано на Аскольдовій могилі у Києві. Поетове слово тужить, оплакує юних і завзятих патріотів "українських, славних, молодих”. Воно проклинає Каїна

чия "зрадницька рука” вкоротила віку відважним. Ця трагедія – це особиста трагедія геніального поета.

Пам'яті тридцяти (1918)

На Аскольдовій могилі

Поховали їх -

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! -

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! -

Понад усе вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. -

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

47.

Повість "Кайдашева сімя" була написана 1878 р. Твір має точно вказане місце де відбуваються події - село Семигори. Кайдашева сімя зразок реалістичної соціально-побутової повісті. В якій на основі побутового життя розкривається внутрішні порохи українського селянина. Сюжет виходить за межі родини тоді коли автор розповідає про відвіданий Києв та короткочасну службу Мелашки. Специфіка твору полягає в тому, що зображений повсякденний вплив життя родини Кайдашів розгортається в різноманітніших побутових видах, які часто окреслюються в гумористичному плані.

48.

Перший химерний роман зявився в кінці 50 р. з початком Хрущовської відлиги. Започаткував жанр химерного роману твір О.Івченка "Казацькому роду нема переводу" (1958). В цьому жанрі працювали: "Позичений чоловік" Є.Гуцала, "Дім на горі", В. шевчука, "Рій" В.Дрозда.

Основні риси:

1. Фолькльорність; 2.Протеск; 3.Одночасне існування героя в реальному й не реальному; 4.Для роману характерна іронія; 5.Серед мовностильових рис учня розмовне мовлення.Жанрова спиціфіка українського химерного роману на образно-змістовному рівні, слід визнати пародійне, комедійне, гротискованість в розгортанні події і змалювання персонажів, а в мовно-стильовому плані орієнтація на усне мовлення.

49.

Празька школа — група українських письменників, які після Громадянської війни 1920-х років опинилися за кордоном, переважно у Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним центром Прагу. "Празька школа" охоплює творчість Юрія Липи, Юрія Клена, Олекси Стефановича, Оксани Лятуринської, Галини Мазуренко, Олега Ольжича, Олени Теліги, Леоніда Мосендза, Євгена Маланюка.

50.

Новела "Три зозулі з поклоном" була надрукована в 64р. в журналі "Ранок". В останньому присмертному листі Михайло просить дружину не згадувати його і не судити. В 1977р. при перевиданні було замінено "Світ неісходний" через усю новелу проходить наскрізна деталь татова сосна. Для сина і дружини - це память про батька, для односельців - спагад про хорошу людину. Новела не велика за обсягом але складної композиції, автор використовує прийом обромленння, що через розповідь ліричного героя дясягти більш емоційної трагедії, як окремої людини так і цілого народу. "Останнній лист від тата" - це як новела в новелі і розкриває не тільки світ почуття батька (сум за родиною, втраченою свободою, безмежної любові до родини), а й характеристику людини, як працьовиту, люблячу, тактовну. Назва твору має фолькльорний підтекст, глибоку символіку має цифра 3, а також зозуля - символ туги.

51.

Творчість Косинки завжди була тісно пов’язана з проблемами пореволюційного села. Ідейно-стильові особливості формувалися під впливом традицій модерної української новели межі XIX—XX ст. Уже перша збірка новел «На золотих богів», яка вийшла в 1922 p., не лише підсумувала його ранні творчі пошуки, але й засвідчила те, що в літературу прийшов справді самобутній прозаїк, виробивши власний стилістичний почерк, прозаїк, котрий вдало засвоїв класичну традицію та крізь її призму здатний осмислювати сучасні проблеми. Ця збірка засвідчила, крім того, що молодий талановитий новеліст не збирався бути речником якоїсь однієї політичної тенденції. Йому боліли й рани бідного окраденого селянства («На буряки»), і месницькі дії заблуканого «бандита-дезертира» і кров переконаного партійця («Десять», «Темна ніч»), і дрімуча безпросвітність декласованих спекулянтів і «вічних» міщан («Місячний сміх», «Троєкутний бій»).

52.

Лiна Костенко оспiвала велике таïнство любовi як могутнє джерело й оновлення людськоï душi, втiливши свою душу в народнiй поетесi Марусi Чурай. Навiть кохання, потьмарене зрадою, невмируще, як пам'ять про найвищий злет душi. Це велике почуття запалило в серцi Марусi Чурай нетлiнний вогонь творчостi. У зображення головноï героïнi iсторичного роману Лiна Костенко майстерно переплiтає особисте, нацiональне й загальнолюдське.Маруся увiчнила своє кохання в пiснях. I тепер вони мандрують вiд поколiння до поколiння, непiдвладнi старiнню i смертi, бо пiсня - то безцiнний скарб людського духу. У романi "Маруся Чурай" ставляться проблеми, актуальнi в усi вiки: митець i суспiльство, вiрнiсть i зрада, батьки i дiти. Поетеса розкриває багатство людських характерiв, а через них - власнi думки про людину i час, в якому вона живе. Уся творчiсть Лiни Костенко є прикладом шляхетного служiння поезiï, мистецтву, духовностi.

53.

Роман В. Барки «Жовтий князь»(1958—1959 pp.) є першим в українській літературі великим твором про Голодомор.У муках помирають діти Катранників Микола й Оленка, на очах своїх батьків, а батьки нічим не змогли їм допомогти. У пошуках їжі, серед чужих людей, у муках голоду гинуть також виснажені Мирон і Дарія Катранники. Єдина гілочка їхнього роду, малий Андрійко, залишиться живим, щоб зберегти пам'ять про велику трагедію століття. У романі багато картин людських страждань, мученицьких голодних смертей, до дрібних деталей зображуються пошуки рятівних крихт, вражають розповіді про людоїдство, моральну деградацію, епізоди, пов'язані з похованням живих і мертвих. Однак значна увага у творі акцентується на кращих людських якостях, що їх у дні горя й скорботи не втратив наш народ. Над жорстокістю й моральним падінням домінує доброта, милосердя, здатність прийти на допомогу одне одному. Так Андрійко ділиться рештками роздобутої ховрашатини з незнайомою жінкою, аби врятувати їй життя. У той же час подружжя Петрунів ділиться з хлопчиком останнім борошном і картоплею. Отже, у поєдинку зі смертю народ усе ж таки зберіг найкраще: людяність, природний альтруїзм, здатність спільно долати біду. І в цьому гуманістичний і життєстверджуючий пафос роману В. Барки «Жовтий князь».