21. Розкрийте особливості зображення реалізму і символіки картин української дійсності в романі Уласа Самчука «Марія».

Твір «Марія» написаний в 1933р., але в Україні вийшов у 1990р.

Цей твір має ряд особливостей особливості зображення реалізму і символіки картин української дійсності:

1)Роман розпочинається і закінчується лічбою днів Марії;

2)Вперше в літературі автор вводить сильний тип жінки- вона сильна характером,яка може перевиховати дорослого чоловіка.

3)Вперше в українській літературі багатий селянин показаний розсудливою і щедрою людиною, а простий селянин- високодуховною постаттю,такий собі сільський філософ- Гнат Ухарчук.

Ще особливістю є те,що за обсягом твір аж ніяк «не тягне» на роман,але має всі його ознаки:

-Триває в часі протягом цілого людського життя.

-у творі є 3 сюжетні лінії(Марії,Гнату Ухарчука, Корнія)

-автор піднімає ряд проблем.

У. Самчук не ідеалізує своїх героїв. Кожен із них має живе, природне обличчя, поводиться відповідно до розвитку дії, часто замислюється над своїми вчинками сам або ж автор супроводжує оповідь психологічно ненав'язливим коментарем. Для прикладу можна згадати поведінку Марії в шлюбі з Гнатом із тих часів, як повмирали її діти і Корній прийшов із служби у відпустку. То була поведінка розпутної жінки, але вона психологічно вмотивована, і читач сприймає її без упереджень. Марія—сильна натура, вона не боїться кинути виклик долі, якщо та не посилає їй щастя.

20.Проаналізуйте особливості утвердження духовно-моральних цінностей людського буття в драмі-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки. Прочитати напам'ять уривок із твору.

У «Лісовій пісні» Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями.

Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа.

Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: «Ох! Зірка в серце впала!» Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.

Мавка робить усе, щоб полегшити долю Лукаша: працює в його господарстві, прагне підтримати його музичний дар, розкрити очі на хитру Килину, врятувати від буденного життя, заснованого на розрахунку. Трагедія героїні твору в тому, що вона не змогла перебороти власницькі почуття Лукаша, уберегти нев'янучим цвіт його таланту.

Лукаш любить Мавку, але не має сили протистояти власницьким інстинктам, які розпалювала мати, не виявляє достатньої сміливості, Щоб захистити свою кохану від несправедливих докорів матері, щоб не піддатися на залицяння Килини, з якою одружується без любові, з розрахунку. Отже, зраджує своє кохання.

Кохання ж Мавки — світле, щире й чисте, що приносить велике щастя. Мавка не знає каяття, фальші. Відштовхнута Лукашем, лісова красуня не стоїть йому на дорозі. Зате її кохання досягло такої глибини, що воно стало вічним, безсмертним.

За зраду Лукаш був покараний: Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку. Але любов Мавки, що падала, як вічний вогонь, знову повернула Лукаша до життя, вона знайшла «те слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає». А Мавка ж, заклята Килиною, перетворюється на вербу. І все ж в образі загубленої долі з'являється перед Лукашем, вказує йому на вербову сопілку, як на останній шанс спокутування вини. Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і «збавив її тіла», та душу дав.

Відповідно, підводячи підсумки, констатуємо: Леся Українка в образі Мавки втілила свої мрії про вільне, гармонійне, духовно багате життя, а образом Лукаша ствердила іншу думку: людина з суперечливим характером, роздвоєною душею, дрібновласницькою психологією, обмежена і бездуховна, не має права на щастя, бо порушує своїми діями споконвічні закони природи.

О, не журися за тіло!   Ясним вогнем засвітилось воно,   чистим, палючим, як добре вино,   вільними іскрами вгору злетіло.   Легкий, пухкий попілець   ляже, вернувшися, в рідну землицю,   вкупі з водою там зростить вербицю,—   стане початком тоді мій кінець. 

Будуть приходити люди,   вбогі й багаті, веселі й сумні,   радощі й тугу нестимуть мені,   їм промовляти душа моя буде. 

Я озовуся до них   шелестом тихим вербової гілки,   голосом ніжним тонкої сопілки,   смутними росами з вітів моїх.   Я їм тоді проспіваю   все, що колись ти для мене співав,   ще як напровесні тут вигравав,   мрії збираючи в гаю...   Грай же, коханий, благаю!