95. Правова система — це система всіх специфічних юридичних явищ, характерних для певної держави чи групи держав.

• Правову систему складають:

• різноманітні правові акти, тобто юридичні норми з їхніми зовнішніми джерелами, об'єктивовані актами тлумачення і застосування цих норм, та діяльність відповідних суб'єктів зі створення таких актів;

• різноманітні види та прояви правосвідомості;

• стан законності та його деформації, тобто акти правомірної і неправомірної поведінки.

Кожна держава виробляє своє власне право, залежно від притаманних їй характеристик, стану розвитку, домінуючої філософії, ідеології, вірувань і прагнень. До певної міри, право тієї чи іншої держави має унікальний характер, будучи втіленням засвоєної цим суспільством, цією державою особливої концепції соціального порядку, а також підтвердженням цього завдання, яке суспільство покладає на право. Саме тому, різним політичним системам, різним країнам і навіть різним історичним епохам притаманні різні державні правові системи зі своїми особливими базовими принципами, юридичними концепціями і категоріями, зі своєю особливою побудовою, виконанням і призначенням правових норм. Так, цілком природно, відрізняються одне від одного українське право, німецьке право, французьке право, японське право і т.д.

У той же час, незважаючи на подібну багатоманітність права різних держав, прослідковуються ряд спільних рис і певний технічний, політичний та культурний взаємозв'язок. Аналіз цих спільних рис та взаємозв'язків дає можливість розподілити право різних країн на кілька великих груп, які і називаються правовими системами.

Національна правова система — конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов’язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства.

У той же час, незважаючи на подібну багатоманітність права різних держав, простежуються ряд спільних рис і певний технічний, політичний та культурний взаємозв'язок. Аналіз цих спільних рис та взаємозв'язків дає можливість розподілити право різних країн на кілька великих груп, які і називаються правовими сім’ями (типами).

Сім’я правових систем — це сукупність національних правових систем, об’єднаних спільними умовами історичного формування, структурою, джерелами, основною культурою, понятійним апаратом юридичної науки.

Правові сім’ї:

І. Романо-германська правова сім’я (континентальна або нормативно-актна):

1. романська група правових систем (Італія, Франція, Іспанія);

2. германська група (Німеччина, Австрія);

3. скандинавська група (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія);

4. латиноамериканська (Аргентина, Бразилія, Чилі, Парагвай, Уругвай);

5. слов’янська (Росія, Білорусія, Україна);

6. правова система Японії.

ІІ. Англо-американська правова сім’я (система загального права або судово-прецедентна):

1. правова система Англії;

2. правова система США;

3. правова система країн Британської співдружності.

ІІІ. Сім’я ідеологічно-релігійних правових систем:

1. мусульманське право (Саудівська Аравія, Іран, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія);

2. канонічне право християнських церков (Ватикан — державоподібне утворення);

3. іудейське право (або єврейське право: Ізраїль);

4. індуське право (Індія, Бірма, Сінгапур, Малайзія).

ІV. Сім’я традиційно-общинних правових систем: звичаєве право народів Африки, Південно-східної Азії, Океанії.

V. Сім’я соціалістичних правових систем національні правові системи сучасних Китаю, Північної Кореї, Куби.

Класифікатор	Романо-германська	Англо-американська	Релігійно-традиційна
Основне джерело права	НПА	Судовий прецедент	Релігійно-канонічний текст
Правотворчі органи	ОДВ, крім судів	Суди	Священнослужителі, мудреці
Розуміння норми права	Загальнообов’язкове правило поведінки	засіб вирішення спору	Відсутність розмежування правових та інших соціальних норм
Система права	Поділ на галузі та інститути, кодифікованість, ієрархічність	Принципова не кодифікованість, пріоритет думки судді над велінням закону	Інтегрованість юридичних та неюридичних приписів
Історичне походження	Рецепція римського права	випливає з права, розробленого в Англії королівськими судовими інстанціями (1066)	Надприроднє походження

96. Романо-германська, або континентальна правова система об'єднує різновидності права, які базуються на римському праві античного періоду, тобто від V ст. до н.е. до 476 р. н.е. Римська правова думка поступово прийшла до створення правової системи надзвичайно високого технічного рівня. У той же час, романо-германська система не є простою копією римської правової системи. Починаючи від XII століття, розвиток, вдосконалення і суттєве доповнення римського права відбуваються завдяки таким джерелам, як, наприклад, звичаєве право германських племен, дослідження середньовічних теологів чи філософія природного права. Ця правова система охоплює нині країни континентальною Європи, Латинської Америки, Близького Сходу, франкомовні країни Африки, а також Японію й Індонезію. Таким чином, ця правова система включає в себе три підсистеми, а саме: підсистему латинського права, підсистему германо-скандінавського права і підсистему латино-американського права.

Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Йдеться, зокрема, про схожість основних юридичних понять при однаковому узагальненому погляді на поняття норми права, яка розглядається, як загальнообов'язкове правило поведінки. Для цих систем характерний також повний збіг в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Тобто, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль.

В цілому, загальна філософія романо-германської системи характеризується обмеженням індивідуалізму, пошуком методів узагальненого вирішення та регламентування правових ситуацій. Закон розглядається, як найбільш ефективний регулятор існуючих суспільно-правових відносин і як механізм формування бажаних відносин.

97. Система загального права, або англосаксонська правова система — друга велика система права, яка об'єднує законодавство, яке базується або випливає з права, розробленого в Англії королівськими судовими інстанціями з часів норманського завоювання (1066 р.). Ця система безпосередньо охоплює майже всі англомовні країни, а також, хоч і опосередковано, всі держави Британської Співдружності. До сьогоднішнього дня багато країн розглядає англійське право, як модель, від якої якщо і можна відійти, то, у всякому випадку, на ній необхідно базуватися.

Своєрідний процес розвитку і формування англійського права обумовив суттєву відмінність системи загального права і романо-германської системи. Це, перш за все, відмова від римського права. Далі, це особлива концепція права, яка розглядає юридичну норму не стільки, як загальне абстрактне правило поведінки, скільки, як засіб вирішення спору. Звідси — розвиток права з переважною роллю судової практики і неписаної норми, права, зосередженого, радше, на процедурі розгляду справи, судовому процесі, судовій процедурі подання доказів, ніж на логічному пошуку шляхів вирішення спору. Таким чином, система загального права включає ті комплекси, де головним юридичним джерелом є судова практика, яка спирається на юридичні прецеденти, тобто на раніше винесені судові рішення. На відміну від континентальної системи, система загального права має, переважно, процедурний і прагматичний, ніж законодавчо-систематичний, характер. В цій системі міститься велика кількість понять, зовсім відмінних або навіть невідомих романо-германській системі права.