Предмет і метод правового регулювання як підвалини формування системи права

Поділ системи права на галузі ґрунтується на певних критеріях. Такими критеріями є предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання — сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання «що?»). Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Предмет правового регулювання є умовне виділення певного відокремленого кола (сукупності) суспільних відносин, що мають єдину якість. Це дозволяє узагальнити норми права, які регулюють коло (сукупність) суспільних відносин, у таку нормативну спільність, як галузь права.

Приміром, предметом екологічного права є відособлена група суспільних відносин у раціональному використанні природних ресурсів й охороні навколишнього середовища. Предмет аграрного права складають суспільні відносини у сфері організації і діяльності сільськогосподарських товаровиробників. Предмет земельного права — суспільні відносини у сфері раціонального використання і охорони земель. Предмет адміністративного права — управлінські відносини. Предмет трудового права — трудові відносини і т.д. Кожна галузь права має свою, відносно відокремлену, сферу регулювання.

Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної однорідності складових його елементів:

— суб'єктів,

— об'єктів,

— змісту,

- динамічних чинників.

Наприклад, у трудових суспільних відносинах суб'єктами виступають робітники та службовці, об'єктом — предмети праці, змістом — трудова діяльність, динамічними чинниками — потреби у робочій силі, що змінюються. Інший склад елементів мають майнові відносини, управлінські тощо.

Предмет правового регулювання зазвичай розглядають як визначальний критерій системи права. Він — головна, об'єктивна підстава для розподілу правових норм за галузями права. Його доповнює метод правового регулювання.

Метод правового регулювання — сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини (відповідає на запитання «як?»). Він несе основне навантаження в динаміці, «роботі» права, показує, як регулюються суспільні відносини, якими прийомами та у які способи.

Кожна галузь права має свій специфічний метод правового впливу на суспільні відносини. Метод правового регулювання є багато в чому орієнтованим на способи правового регулювання: дозволяння, зобов'язування, заборони.

Загальними є два методи правового регулювання

імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворо обов'язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»). Він припускає заборони, обов'язки, покарання.

диспозитивний — автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб'єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод «горизонталі»). Він припускає дозволяння.

Так, метод владних приписів (зобов'язування) є властивим, як правило, адміністративному праву метод рівності сторін і вільного волевиявлення (дозволяння) -- цивільному праву, метод справедливої винагороди І заохочення — трудовому праву, метод заборони (заборона недозволених дій) — кримінальному праву, метод дозволяння — підприємницькому праву і т.д.

За допомогою методу правового регулювання можна легше орієнтуватися, до якої галузі права належать ті чи інші поняття й терміни. Термін «договір», скажімо, вживається в різних галузях права — конституційному, міжнародному, трудовому, циві-. льному. Трудовий договір підпадає під дію методу регулювання трудового права -- методу супідрядності і тяжіє до зобов'язувань, а договір як підстава виникнення зобов'язань — під дію методу цивільного права — методу автономії і припускає дозволяння.

52. Слово (термін) «норма» у перекладі з грецької мови означає правило поведінки. Норми права створені державою, тому що вони виникають в результаті правотворчої діяльності держави та її владних структур (органів) і закріплюються в нормативно-правових актах чи законах.

Норма права - це офіційне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону

123

122

соціальних цінностей шляхом закріплення юридичних обов'язків і прав суб'єктів правовідносин.

Отже, правові норми мають нормативний характер. Вони є обов'язковими для всього населення та забезпечуються примусовою силою держави і охороняються державою та суспільством від порушень. Правові норми вказують на нерозривний зв'язок прав та обов'язків і спрямовані на регулювання та охорону суспільних відносин.

Ознаки правової норми:

> Норма права - це формально визначене правило поведінки, яке зафіксоване в нормативно-правовому акті (у таких офіційних формах як закони, постанови, укази, декрети) за правилами формальної логіки і граматики;

> Норма права регулює найважливіші суспільні відносини й охороняє інтереси держави і особи, які визначаються державною владою. Синтезує (узагальнює) стандартні (типові) життєві ситуації;

> Норма права - це правило поведінки, яке діє у часі, просторі, за колом осіб безперервно, не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань, адресоване колу неперсоніфікованих суб'єктів;

> Чинність дії правової норми припиняється чи скасовується за спеціальною процедурою уповноваженими суб'єктами;

> Норми права виникають разом з державою, встановлюються і санкціонуються нею і мають офіційний характер, на відміну від інших соціальних норм;

> Правові норми є загальнообов'язковими для виконання всім населенням, посадовими особами, іноземцями, особами без громадянства;

> Норми права - це правила поведінки, які встановлюють юридичні права і обов'язки суб'єктів суспільних відносин;

> Правові норми забезпечуються державною владою і охороняються нею від порушень шляхом державного примусу.

124

З усього вищевикладеного можна зробити висновок, що норми права - це правила поведінки, які офіційно встановлюються, санкціонуються і забезпечуються державою для регулювання суспільних відносин, мають формальний характер, обов'язкові для виконання всіма суб'єктами і встановлюють їхні права і обов'язки.

Норма права є елементарною частиною права, яке об'єктивно знаходить свій вираз як система, сукупність норм права (юридичне розуміння права).

Класифікація правових норм

У кожній державі існує значний масив правових норм, що виникають, вдосконалюються і втрачають свою чинність. Цей факт викликає доцільність і необхідність розділити правові норми на певні групи залежно від їх характерних ознак. Класифікація норм права дає змогу краще визначити місце правових норм у системі права, взаємозв'язок правових норм між собою, розкрити функції правових норм та їхню роль у механізмі правового регулювання, а також поліпшити правотворчу і провозастосовчу діяльність у державі.

Правові норми класифікуються за:

1) суб'єктами, які прийняли нормативно-правовий акт. Норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, усім населенням;

2) предметом регулювання (залежно від галузей права). Конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні, цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, трудові та інші правові норми;

3) способом встановлення диспозиції норми (правил поведінки). Розрізняють імперативні (диспозиція формулюється органом держави) і диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитися щодо правила взаємної поведінки), а також бланкетні (відсилають до норм інших правових актів, які необхідно виконувати) норми;

125

4) характером диспозиції. Існують уповноважуючі (дозволяючі), зобов'язуючі, забороняючі правові норми;

5) функціональним призначенням. Правові норми поділяються на матеріально-правові (встановлюють права, обов'язки, заборони тощо) і процесуально-правові (встановлюють регламент, процедуру правової діяльності);

6) терміном дії в часі. Постійні (норми невизначеної в часі дії) та тимчасові (норми визначеної в часі дії);

7) сферою територіальної дії (дією в просторі). Загальні (загальнодержавні) та місцеві (локальні);

8) колом осіб (суб 'єктів), на яких норма поширює свою дію. Загальні (діють на всіх громадян), спеціальні (діють на певне коло осіб), виняткові (вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Можна розрізняти й інші підстави для класифікації норм права. Наведена класифікація повинна братись до уваги всіма, хто вживає або реалізує юридичну норму.

53. У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою). Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін. Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права)  імперативні  диспозитивні  Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обоє 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки. Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки. Норми права за характером впливу на особу  заохочувальні  рекомендаційні  Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій). Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів. Норми права по субординації в правовому регулюванні  матеріальні  процесуальні  Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство. Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо. Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»[2] здійснення прав або виконання обов'язків, за- кріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права. Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв 'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права. Норми процесуального права мають подвійну обумовленість: - матеріальними умовами життя суспільства; — особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують. Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.). Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права: - змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень; — особливостями адресата; — структурою побудови. Норми права за суб'єктами правотворчості:  норми органів представницької влади  норми глави держави  норми органів виконавчої влади  норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств  Про суб'єктів правотворчості див. главу 16 «Правотворчість». Норми права за дією У просторі:  загальні  місцеві  Норми права за дією у часі:  постійні  тимчасові  Норми права за дією за колом осіб:  загальні — поширюються на все населення  спеціальні — поширюються на певне коло осіб  виняткові — роблять винятки із загальних і спеціальних норм  Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):  регулятивні (правила поведінки) — встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу).  охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).  Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них:  дозвільні (що надають правомочності)  що зобов'язують  заборонні  — норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними правами (наприклад, подава-  — норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними обоє 'яз-ками (наприклад,  - норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони (на-  У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою). Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін. Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права)  імперативні  диспозитивні  Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обоє 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки. Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки. Норми права за характером впливу на особу  заохочувальні  рекомендаційні  Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій). Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів. Норми права по субординації в правовому регулюванні  матеріальні  процесуальні  Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство. Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо. Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»[2] здійснення прав або виконання обов'язків, за- кріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права. Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв 'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права. Норми процесуального права мають подвійну обумовленість: - матеріальними умовами життя суспільства; — особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують. Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції. Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.). Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права: - змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень; — особливостями адресата; — структурою побудови. Норми права за суб'єктами правотворчості:  норми органів представницької влади  норми глави держави  норми органів виконавчої влади  норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств  Про суб'єктів правотворчості див. главу 16 «Правотворчість». Норми права за дією за колом осіб: загальні — поширюються на все населення  спеціальні — поширюються на певне коло осіб  виняткові — роблять винятки із загальних і спеціальних норм Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права): регулятивні (правила поведінки) — встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу).  охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство). Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них: дозвільні (що надають правомочності) — норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними правами (наприклад, подавати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном чи: право батьків вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: «вправі», «має право», «може». що зобов'язують  — норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними обоє 'яз-ками (наприклад, представляти митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про доходи). Ці норми містять слова «зобов 'язаний», «повинний». заборонні - норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій певного роду, встановлюють заборони (наприклад, не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 1 8 років, забороняється бути опікунами та попечителями; забороняється зловживати владою). Ці норми супроводжуються словами «забороняється», «не має права», «не може». Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має регулятивний характер, оскільки її дотримання пов'язане з недоведенням до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад, адміністративне-правова норма, що встановлює заборону займатися певним промислом, є заборонною нормою. Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а регулятивної норми з іншої галузі права: зобов'язувальної, заборонної або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою, що викликає її дію, служить акт злочину. Заборона входит,ь до змісту і зобов 'язувальної норми. Встановлюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зо-бов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування. Тричленний поділ регулятивных юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволяння, заборона, зобов'язування (веління).

54. Норма права має свою внутрішню структуру. Структура (внутрішня форма) правової норми - це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на окремі елементи, що зв'язані між собою. Елементами правової норми є: диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозииія - це така частина правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов'язках суб'єктів.

Це - центральна, основна частина юридичної норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму (заборонену) поведінку суб'єкта. Диспозиції можна поділити на такі види. Визначена диспозиція - закріплює однозначне правило

126

поведінки. Не повністю визначена диспозиція - вказує лише на загальні ознаки поведінки. Відносно визначена диспозиція - вказує на права й обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їхнього уточнення залежно від конкретних обставин.

Гіпотеза - це така частина правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає у дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми. Не повністю визначена гіпотеза містить формулювання в загальній формі «у необхідному випадку». Відносно визначена гіпотеза - обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Санкція - частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання обов'язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільне небезпечної - шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції - забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.

Отже, диспозиція - розпорядження, гіпотеза - це припущення, а санкція - стягнення.

Структуру правової норми можна виразити такою логічною схемою: «якщо - тоді - інакше». Наприклад, у ст. 147 КЗпП записано, що «за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення».

Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: «Якщо буде порушена трудова дисципліна працівником, то відносно нього власник має право згідно з трудовим кодексом (статутами, положеннями - для окремих категорій працівників) застосувати тільки один з таких заходів стягнення - догану, звільнення, дотримуючись

127

процедури накладення дисциплінарних, передбачених іншими статтями КЗпП».

Цей приклад показує, що структура норми права часто не співпадає із статтею закону. Більшість статей нормативно-правових актів мають лише двочленну структуру правової норми -диспозицію і гіпотезу або диспозицію і санкцію.

Гіпотеза і диспозиція вважаються простими, якщо вони містять по одному правилу поведінки, а санкція - коли передбачається лише один правовий наслідок. Якщо частини правової норми включають більше правил поведінки або передбачається більше правових наслідків, то ці частини правової норми вважаються складними.

Види диспозицій, гіпотез, санкцій:

1) за складом - прості й складні;

2) за ступенем визначеності змісту - абсолютно визначені або відносно визначені (оціночні, альтернативні).

Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновлюючими чи заохочуючими (позитивними).