МІНІСТЕРСВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

Інженерно – технологічного факультету

Кафедра Ремонту машин і технології конструкційних

матеріалів

ЗВІТ

Про навчальну практику Матеріалознавства

та основ технології обробки

Виконав: студент 1 курсу 1 групи

Решетиловський Сергій Володимирович

Керівник практики: Яроха Віктор Іванович

Завідуючий лабораторією: Тесленко Леонід Іванович

Полтава 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Історії факультету та кафедра ремонту машин і ТКМ

2. Технологія виконання слюсарних робіт

   1. Нанесення розмітки на заготівки

   2. Випрямлення та гнуття металів

   3. Рубання та різання металів

   4. Обпилювання металів

   5. Свердління, розвертання.

   6. Нарізування різьби.

   7. Охорона праці та безпечні прийоми праці при виконанні слюсарних робіт.

3. Технологія виконання верстатних робіт

   1. Обробка на токарних верстатах

   2. Обробка на свердлильних верстатах

   3. Обробка на фрезерних верстатах

   4. Обробка на стругальних та довбальних верстатах

   5. Охорона праці та безпечні прийоми праці при виконанні верстатних робіт

4. Технологія виконання ковальських та ливарних робіт

4.1 Основні види ковальських робіт

4.2Виконання ливарних робіт.

4.3 Охорона праці та безпечні прийоми праці при виконанні ковальських та ливарних робіт

5. Технологія виконання зварювальних робіт

   1. Виконання зварювальних робіт змінним і постійним струмом. Зварювання різними способами.

   2. Виконання зварювальних робіт за допомогою машин контактно-точкового і стикового зварювання.

   3. Виконання робіт із застосуванням вібродугової головки ОКС-6569М.

   4. Охорона праці та безпечні прийоми праці при виконанні зварювальних робіт

6. Індивідуальне завдання

   1. Організація робочого місця (планування, мови праці)

   2. Забезпечення обладнанням та інструментами

   3. Пропозиції щодо покрашення умов роботи студента на робочому місці Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Впровадження в промисловість, а також в сільське господарство нової техніки, використання різноманітних машин, механізмів, приладів і апаратів потребує підготовки висококваліфікованих робітників і інженерів, здатних освоїти і повністю використати всі види технічної оснастки.

В сучасний період, коли на перший план постає вміння виготовляти не тільки окремі запасні частини до с/г техніки, а й різноманітні машини та обладнання, високі вимоги пред'являються до інженера виробництва.

Інженер повинен володіти основними слюсарними прийомами й уміти виконувати слюсарні роботи в відповідності з технічними вимогами, провести розмітку, різання, обпилювання, свердління, нарізування різьби та інші операції. Для виконання слюсарних операцій необхідно знати будову різноманітних інструментів, а також вміти користуватись ними. Інженер повинен добре знати технологію виготовлення деталей і основні технічні прийоми, які використовуються при вимірюванні.

Окрім того, інженер повинен вміти користуватись механізмами, при допомозі яких ручна праця полегшується, або змінюється механізованою. Все це можливо вивчити під час теоретичних занять з технології металів, а тому більшістю із них студент оволодіє під час навчальної практики, яка проводиться в майстернях кафедри ремонту машин та технології конструкційних матеріалів.

Історії факультету та кафедра ремонту машин і ткм

З метою розширення підготовки фахівців з механізації сільського господарства та враховуючи прохання ЦК КП України, Полтавського обкому КП України і Полтавської обласної ради депутатів трудящих, наказом по Міністерству сільського господарства СРСР від 18 квітня 1966 року № 135 "Про організацію факультету механізації сільського господарства в Полтавському сільськогосподарському інституті ", а також наказом ректора від 18 травня 1966 року № 96А в Полтавському сільськогосподарському інституті відкрито факультет механізації сільського господарства з планом прийому 50 чоловік.

Першим деканом факультету призначено на той час старшого викладача Савенко Дмитра Петровича, який пропрацював на цій посаді 22 роки і вніс значний внесок в його становлення і зміцнення матеріально - технічної бази, захистив кандидатську дисертацію і отримав вчене звання доцента.

Потім факультет очолював к.т.н., доцент Дзюба Володимир Несторович а з 1990 року доктор технічних наук, професор Брагінець Микола Володимирович.

З 1993 року і до теперішнього часу факультет очолює к.т.н., доцент Лапенко Григорій Олександрович.

Основною матеріально - технічною базою створеного факультету на той час була кафедра механізації сільськогосподарського виробництва, якою завідував кандидат технічних наук, доцент Гурніцькій П.В. Витоки цієї кафедри сягають далекого 1920 року - часу створення Полтавського сільськогосподарського інституту. На той час це був кабінет машинознавства, який у 1929 році.

1 жовтня 1966 року перші 50 студентів розпочали учбовий процес. Починати довелося з  «нуля». Не було приміщень, не було матеріально-технічної бази, врешті-решт, не було викладачів.

Невелика група ентузіастів, які до цього працювали на кафедрі механізації сільського господарства інституту, в складі завідуючого кафедрою Гурницького Павла Володимировича, Савенка Дмитра Петровича, Кохна Вадима Андрійовича, Авруньова Юхима Юхимовича, Василенка В’ячеслава Борисовича, Колодяжного Миколи Івановича, Нечипоренка Івана Євсійовича, Мірошниченка Володимира Антоновича, Нестеренка Івана Івановича і стали першими викладачами факультету.

Першим деканом факультету був призначений Савенко Дмитро Петрович, який понад 20 років був організатором і душею створеного колективу.

Савенко Дмитро Петрович

В 1963 році закінчив Харківський інститут механізації і електрифікації сільського господарства. Після закінчення ВНЗу працював головним інженером МТС у Приморському краї. 18 травня 1966 року призначений деканом факультету механізації сільського господарства Полтавського сільськогосподарського інституту.

Більш як за 20 років роботи на посаді декана була створена матеріально-технічна база факультету, сформований педагогічний колектив, створені наукові школи. Дмитро Петрович був душею і організатором усіх цих справ. В червні 1988 року за станом здоров’я був звільнений з посади декана.

Поруч із названими викладачами пліч-о-пліч долали негаразди викладачі другої кафедри – вищої математики і фізики: Рубін Константин Федорович, Омельянюк Тетяна Василівна, Єзерська Алла Олександрівна, Райло Константин Едмундович, Фєнь Віктор Порфентійович, Боровик Едуард Михайлович, Сусурін  Генріх Едуардович, Малинський  Марк Семенович

У перші роки роботи факультету до викладацької сім’ї влилися: Валуєв Олексій Петрович, Желтишев Петро Іванович, Зеленський Юрій Олексійович, Мельников Дмитро Іванович, Мізін Іван Андрійович, Сакало Лев Григорович, Карпов Олексій Іванович, Дзюба Володимир Нестерович, Дудніков Анатолій Андрійович, Переверзєв Володимир Дмитрович, Соловей Степан Гордійович, Пилипенко Анатолій Іванович, Синельник Володимир Федорович, Бородай Георгій Григорович, Кутєпов Олександр Петрович, Скоробагатий Григорій Федорович, Зайцев Володимир Петрович.

У роки становлення факультету велося будівництво учбового корпусу та гуртожитку. Паралельно, при великій підтримці керівництва області та інституту, йшли поставки техніки та лабораторного обладнання. Навчальний процес поєднувався з виконанням значного обсягу будівельних робіт. Працювали  і вчилися,  вчилися  і працювали всі – від студентів  до декана.

Великим святом для факультету став у 1971 році перший випуск інженерів-механіків. Перші 50  випускників успішно захистили дипломні проекти й отримали дипломи інженерів-механіків сільськогосподарського виробництва. Кращі з них, Сергієнко Василь Іванович, Джура Петро Некифорович, Лапенко Григорій Олександрович, були залишені для роботи на факультеті. Пізніше для викладацької та наукової роботи на факультет були запрошені випускники факультету: Арендаренко Володимир Миколайович, Бовсуновський Василь Миколайович, Запорожець Микола Іванович, Ярошенко Петро Павлович, Козлов Володимир Анатолійович, Герасименко  Анатолій Васильович, Коломієць Анатолій Петрович, Іванкова Олена Володимирівна, Безгін Микола Володимирович, Сєріков Олексій Федорович, Кривонос Станіслав Михайлович, Олефір Олександр Олександрович, Тимошенко Павло Михайлович, Величко Андрій Іванович, Білизний В’ячеслав Миколайович, Малюга Василь Васильович, Мірошниченко Володимир Миколайович, Сидоренко Михайло Іванович, Костенко Олена Михайлівна, Кіндер Микола Водимирович. Із часом захистили  кандидатські дисертації на звання кандидата технічних наук випускники факультету Лапенко Григорій Олександрович, Арендаренко  Володимир Миколайович, Кіндер Володимир Миколайович,  Бовсуновський Василь Миколайович, Запорожець Микола Іванович, Іванкова Олена Володимирівна, кандидатом  сільськогосподарських наук став Ярошенко Петро Павлович.

Деканами факультету у різні роки були:

Дзюба Володимир Несторович

Закінчив інженерний факультет Ленінградського сільськогосподарського інституту. Після закінчення інституту працював інженером - дослідником Північно-Західної машиновипробувальної станції, а після захисту дисертації - асистентом кафедри експлуатації МТП Ленінградського с.-г. інституту.

З 1971 року - старший викладач, доцент, завідуючий кафедрою на факультеті механізації сільського господарства Полтавського сільськогосподарського інституту. З 1988 по 1990 рік був деканом факультету.

Брагінець Микола Володимирович

Закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства в 1960 році, працював на різних посадах в навчальних та науково-дослідних інститутах Мелітополя та Запоріжжя. Доктор технічних наук, з листопада 1989 професор кафедри механізації і електрифікації Полтавського сільськогосподарського інституту. Декан факультету механізації сільського господарства з 1990 по 1993 р.

Лапенко Григорій Олександрович

В 1966 році після закінчення школи поступив на 1 курс факультету механізації сільського господарства і після його закінчення в 1971 році працював на факультеті на посадах асистента, старшого наукового співробітника, старшого викладача. В 1978 році захистив дисертацію та отримав диплом кандидата технічних наук. Працював доцентом кафедри ремонту машин і технології конструкційних матеріалів.

В 1983 ... 1988 роках - секретар парткому інституту, з 1988 року - завідуючий кафедрою РМ і ТКМ, а з 1993 року - декан факультету механізації сільського господарства, професор кафедри РМ і ТКМ, заслужений працівник освіти України. З 2008 року по 2011 рік – декан інженерно-технологічного факультету.

Напрями науково – дослідної роботи:

Удосконалення технологій та засобів механізації в рослинництві.

1. Застосування електротехнологій і засобів автоматизації в рослинництві.

Дослідження деформування конструкцій машин та розробка технологій відновлення деталей сільськогосподарської техніки.

У 2008 році факультет було реформовано у інженерно-технологічний факультет.

Нині на факультеті працює 92 викладачі, з них – 1 член-кореспондент інженерної академії наук України, 12 докторів наук, професорів, 40 кандидатів наук, доцентів.

На факультеті функціонує сім кафедр:

1. вищої математики;

2. загальнотехнічних дисциплін;

3. машини та обладнання агропромислового виробництва;

4. безпеки життєдіяльності;

5. машиновикористання і виробничого навчання;

6. фізики, автоматизації та механізації виробничих процесів;

7. ремонту машин і технології конструкційних матеріалів.

У даний час на факультеті готують фахівців за напрямом підготовки 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» та спеціальностями 7.091902 «Механізація сільського господарства» і 8.091902 «Механізація сільського господарства».

Підготовка ведеться за трьома освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр, спеціаліст, магістр. Кращі студенти мають можливість продовжити своє навчання в аспірантурі.

На факультеті навчається близько 1300 студентів стаціонарної та заочної форм навчання.

Дня успішного вирішення виробничих завдань не досить мати сучасне обладнання, інструменти, пристрої й кваліфіковані кадри робітників. Треба певним чином організувати працю на підприємстві: правильно розподілити завдання; встановити раціональні пропорції між видами праці; відповідно до цього розставити виконавців і створити їм нормальні умови праці.

Технологія слюсарної обробки складається з ряду основних операцій, таких як розмічання, рубання, випрямляння і гнуття металів, різання металів, обпилювання, свердління, зенкування, зенкерування і розвірчування отворів, нарізування різьби, клепання, притирання, доводка, паяння тощо. Більшість цих операцій належить до обробки металів різанням.

Для виконання слюсарних робіт організовується робоче місце слюсаря.

Робочим місцем називається певна ділянка виробничої площі цеху, дільниці або майстерні, що закріплена за одним робітником чи бригадою робітників і призначена для виконання певної роботи.

Основним обладнанням для виконання слюсарних робіт є слюсарний верстак (рис. 1.1).

Рис.1.1. Слюсарні верстаки:

а - одномісний (1 - полички; 2 - сидіння; 3 - каркас; 4 - стільниця; 5 - лещата; 6 - захисний екран; 7 - планшет для креслень: 8 - світильник; 9 - поличка для інструменту: 10 - планшет для робочого інструменту; 11 – ящики); б - багатомісний.

Цей спеціальний стіл, який має бути міцним і стійким. Каркас 3 верстака звичайно виготовляють зварної конструкції із стальних труб або стального кутика. Кришку (стільницю) 4 виготовляють з дощок завтовшки 50... 60 мм (з дерева твердих порід) і покривають листовою сталлю завтовшки 1...2 мм, лінолеумом або фанерою. Краї стільниці окантовують бортиком, щоб з неї не скочувалися деталі. Під стільницею розмішують висувні ящики 11, розділені на комірки для зберігання в певному порядку інструментів, дрібних деталей і документації. Крім ящиків для різних інструментів, пристроїв, на верстаку встановлюють спеціальні полички 1. Верстак має захисний екран б з металевої сітки з комірками не більш як 3 мм або з прозорого плексигласу для захисту людей від дрібних кусочків металу, ще відлітають у процесі роботи, наприклад при рубанні металу. Для кращого освітлення робочої поверхні верстака (особливо під час виконання точних робіт, вимірювання деталей, читання креслень та іншої технічної документації) на ньому встановлюють світильник 8 місцевого освітлення. Іноді до ніжки верстака прикріплюють сидіння 2; якщо сидіння не використовують, його засовують під верстак.

Слюсарні верстаки бувають двох видів: одномісні (рис. 2.1, а) і багатомісні (рис. 2.1, б). Одномісні верстаки мають довжину 1000...1200, ширину 700...800, висоту 800...900 мм.

У багатомісних верстаків ширина і висота ті самі, а довжина визначається залежно від числа працюючих. Багатомісні верстаки мають істотний недолік: якщо один працюючий виконує точні роботи (наприклад, розмічання, обпилювання або шабрування), а другий у цей час рубає або клепає метал, то внаслідок вібрації верстака порушується точність робіт, що їх виконує перший працюючий. Тому найширше застосовуються одномісні слюсарні верстаки.

При виконанні більшості слюсарних робіт треба .міцно закріплювати заготовку, що обробляється. Для цього на слюсарному верстаку встановлюють спеціальний затискний пристрій слюсарні лещата. Залежно від .характеру виконуваної роботи використовують стільцеві, паралельні або ручні лещата.

Стільцеві лещата одержали свою назву від способу кріплення їх на дерев'яній основі у вигляді стільця. Пізніше їх пристосували для кріплення на верстаках.

Розміри слюсарних лещат визначаються шириною губок і розкриттям (розведенням) їх. Ширина губок стільцевих лещат дорівнює 100... 180 мм, найбільше розкриття їх 90... 180 мм.

Стільцеві лещата мають просту конструкцію і високу міцність. Проте в них є й недоліки: робочі поверхні губок не в усіх положеннях паралельні одна одній; при затискуванні вузькі заготовки, що обробляються, захоплюються тільки верхніми краями губок, а широкі — тільки нижніми; не забезпечується міцність закріплення; губки лещат при затискуванні врізуються в деталь, що обробляється, і утворюють на її поверхні вм'ятини. Стільцеві лещата використовують при виконанні грубих важких робіт, пов'язаних із застосуванням ударного навантаження: ори рубанні, клепанні, гнутті металів. Залежно від характеру слюсарних робіт робоче місце слюсаря оснащується найрізноманітнішими пристроями, робочим і вимірювальним інструментом

З погляду наукової організації праці потрібно виконувати такі основні вимоги щодо робочого місця слюсаря:

• точно визначений і закріплений перелік робіт на робочому місці;

• визначений комплект основного обладнання, пристроїв та інструментів для розміщення і зберігання на робочому місці;

• здійснення раціонального планування робочого місця, що позбавляє робітника від зайвих і стомлюючих робочих рухів і забезпечує зручне робоче положення і безпеку праці.

Предмета, якими користуються частіше, розмішують у межах досяжності лівої і правої рук, зігнутих у лікті. Предмети, якими користуються рідше, кладуть далі, але у межах досяжності вільно витягнутих рук при нахилі корпуса вперед (до верстака) не більш як на 30°. По можливості уникають такого розміщення обладнання, яке потребує під час роботи поворотів і особливо нагинання корпуса, а також перекладання предметів з однієї руки в другу.

На підприємствах здійснюють певний комплекс заходів з охорони праці, що мають на меті зберегти життя, здоров'я і працездатність людини у процесі праці.

Однією із складових частин охорони праці є техніка безпеки, її призначення - за допомогою організаційних і технічних заходів і засобів запобігти травмам. Найважливішими умовами безпеки праці є: створення максимально безпечних конструкцій механізмів і машин, раціональна організація виробництва, навчання працюючих безпечним методам роботи і прийомам праці. Безпечні методи і прийоми праці передбачено в правилах і нормах, розроблених для всіх галузей виробництва. Студент, що не пройшов інструктаж з техніки безпеки, до роботи не допускається.

Другу значну частину охорони пращ становить виробнича санітарія, її мета — забезпечити санітарно-гігієнічні умови праці, що не допускають шкідливих дій на організм людини, і тим самим запобігти професійним захворюванням (захворюванням, пов'язаним із шкідливою дією умов праці).

Охорона праці повинна забезпечити також пожежну безпеку. Для цього розроблено системи запобігання пожежам і пожежного захисту, тобто комплекс заходів, спрямований на попередження пожеж, і прийоми та засоби боротьби з вогнем на випадок пожежі.