18/

Парті́йна систе́ма — система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями (іноді деякі дослідники вважають, що між легально діючими партіями). 2) Партійна система — це частина (підсистема) політичної системи, яка в свою чергу є у своєму широкому розумінні певною єдністю існуючих у суспільстві політичних інститутів, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв"язків політичних інститутів між собою та з зовнішнім середовищем політичної системи), а у вузькому, суто інституційному розумінні — систему політичних інститутів, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:

1. Однопартійну систему, що має такі ознаки:

— існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;

— зрощення партійного апарату з державним;

— тоталітарний політичний режим.

2. Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном.

3. Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.

4. Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами:

— наявністю кількох політичних партій;

— існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші;

— формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах;

— впливовою опозиційною партією, яка програла вибори;

— демократичним політичним режимом.

5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму:

— наявність у країні багатьох політичних партій;

— репрезентація в парламенті лише кількох партій;

— репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій;

— відсутність позасистемної опозиції;

— демократичний політичний устрій.

Залежно від механізму формування уряду вирізняють декілька варіантів системи обмеженого плюралізму:

— однопартійне правління — уряд формується партією, яка дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах;

— двоблокова коаліція — уряд формується одним із двох блоків, що перемогли на виборах;

— мультипартійна коаліція — уряд формується з представників декількох партій на основі їх пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів.

6. Систему крайнього (поляризованого) плюралізму:

— наявність багатьох політичних партій;

— гострота ідеологічного розмежування між ними;

— присутність серед опозиційних партій позасистемних;

— формування уряду партіями центру;

— наявність двосторонньої деструктивної опозиції;

— демократичний політичний режим.

7. Атомізовану партійну систему:

— наявність і незначна впливовість усіх партій;

— присутність серед опозиційних партій позасистемних;

— формування уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції;

— демократичний або авторитарний політичний режим. Існують два різновиди атомізованої системи:

— система крайнього плюралізму — уряд формується або на широкій коаліційній основі, або за позапартійними критеріями;

— авторитарна псевдопартійність — багато партій ведуть боротьбу, але реальна влада і контроль над ситуацією в країні перебуває в руках військової верхівки.

Типологія Дж. Сарторі. Дж. Сарторі при побудові своєї типології партійних систем передбачав дві змінні: кількість партій, що змагаються (форма партійної системи), та ідеологічну відстань між ними (механізм партійної системи). Таким чином він запропонував чотириелементну типологію конкуруючих демократичних партійних систем: система домінуючої партії, двопартійна система та два варіанти багатопартійної системи – помірної поляризації та поляризована.

У висновках Дж. Сарторі з’являється кілька особливо важливих категорій з яких принаймні дві вимагають пояснень – категорії дво- та багатопартійності та ідеологічної дистанції. Визначення партійної системи як біполярної чи багатополярної вказує на кількість центрів навколо яких відбувається політична конкуренція. Йдеться тут не про кількість партій, а про групу партій ідеологічну родину, яка диктує правила політичної гри. Т. зв. біполярна система має два таких центри. Прикладом може бути хоча б партійна система Великобританії, де консервативна партія обіймає праву позицію політичного спектру, а лейбористська – ліву. Політичний центр є слабким і не становить загрози для двох великих партій. За цією версією біполярності обидва поля репрезентовані конкретними політичними партіями, а альтернатива для однопартійного кабінету інша, також однопартійна. Біполярна система може також виступати в умовах існування більш фрагментаризованої форми партійної системи. Як наслідок виникають коаліційні кабінети і подібний характер має політична альтернатива – інший коаліційний кабінет. Політична конкуренція набуває біполярних форм. Багатопартійні системи мають більш ніж два центри, які ухвалюють рішення в межах політичної системи.

Другою важливою ознакою у типології Дж. Сарторі є категорія ідеологічної дистанції між політичними центрами (ступінь поляризації). Коли лівий чи правий центри партійної системи творять значну ідеологічну дистанцію, чи не вистачає консенсусу стосовно головних засад політичної гри, то публічна думка представляє всілякі можливі (у т.ч. крайні) ідеологічні погляди, й тоді маємо справу з поляризованою системою. Інтенсивність політичного конфлікту тоді дуже висока, а шанс розв’язання їх шляхом консенсусу дуже малий. Біполярні системи мають, звичайно, тенденцію схилятися до центру партійного спектру. Внаслідок цього партії уподібнюються собі (як програмно, так і ідеологічно). Домінує тоді модель доцентрової конкуренції, а результатом є процес деполяризації партійної системи. Багатополярні поляризовані системи мають сильний центр і переважає в них модель відцентрової конкуренції. Спостерігаємо тоді значну радикалізацію партійних гасел, малі шанси вироблення поміркованих напрямів політики, а також появу екстремальних програмних пропозицій (поляризацію).

19/

Громадянське суспільство – це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і стосунків, які покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і колективів, приватних інтересів і потреб. Громадянське суспільство має складну структуру і включає економічні, духовні, релігійні, етнічні, родинні і інші стосунки і інститути, не опосередковані державою. Воно охоплює виробниче і приватне життя людей, їх традиції, звичаї, сфери освіти, науки, культури, що знаходяться поза безпосередньою діяльністю держави. Інтереси різних груп і індивідів виражаються через такі інститути цивільного суспільства як сім'я, церква, політичні партії, професійні, творчі об'єднання, кооперативи, соціальні рухи, органи суспільної самодіяльності. Тим самим Громадянське суспільство передбачає різноманіття територіальних общностей, культурних, національних співтовариств, тобто множинність соціальних суб'єктів, відносно незалежних від держави і здібних до самоорганізації. У цивільному суспільстві, на відміну від державних структур, переважають невертикальні, а горизонтальні зв'язки – стосунки конкуренції і солідарності між вільними і рівноправними партнерами.

20/

держава — це основний інститут політичної системи, який утворюється і функціонує як апарат управління громадськими справами і який наділений монополією влади, незаперечними повноваженнями встановлювати закони, збирати податки, застосовувати силу для забезпечення цілісного та впорядкованого існування людської спільноти.

Форми активності держави, її суспільне призначення реалізуються через її функції, які традиційно поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх функцій держави відносять: економічну (координація господарської діяльності та економічних процесів); інтеграційну; культурно-виховну; нормо-творчу; правоохоронну; адміністративно-управлінську; соціальну (гарантування безпеки життєдіяльності, регулювання соціальних конфліктів, соціальний захист тощо); національно-консолідуючу та інші.

Зовнішні функції держави виокремлюють наступні: оборонну (забезпечення цілісності держави, її безпеки, розвиток військового потенціалу); дипломатичну — спрямовану на створення сприятливих зовнішньополітичних умов розвитку держави, розвиток співробітництва з іншими країнами, інтеграцію у світове співтовариство; захист інтересів держави і громадян у взаємовідносинах з іншими державами.

Зміст і співвіднесеність функцій держави залежать від історичної епохи і цілого ряду інших чинників (динаміка політичного, економічного життя, співвідношення різних інтересів, міжнародне становище тощо).

Під впливом цих факторів змінюється ієрархія функцій, їх пріоритетність, характер взаємодії, питома вага у забезпеченні внутрішнього і зовнішнього розвитку суспільства.

21/

Форма державного правління — це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.

Монархія є такою формою правління, за якої верховна влада в державі (короля, князя, султана, царя, імператора) є довічною і успадковується. Монархії поділяються на:

• Абсолютні

• Конституційні

• Дуалістичні

Республіка є формою правління, за якої усі вищі органи державної влади обираються (народом або певними органами, наприклад, парламентами). Це найбільш поширена у світі форма правління. Республіками є на сьогодні 140 держав. Класифікація республік:

• Президентські

• Парламентські

• змішаного типу (Франція, Фінляндія, Румунія, Україна) – сполучає елементи президентської та парламентської республік.

федерація – складається з утворень, що володіють атрибутами власної державності. Складові держави є суб'єктами федерації і мають власний адміністративно-територіальний поділ. Водночас складові федерації не є державами у міжнародно-правовому відношенні. Закони, які приймають органи влади суб’єктів федерації, не можуть суперечити законам, які ухвалює парламент федерації. При порушенні законів центральна влада може вдатися до примусу стосовно суб’єктів федерації. Як правило, федеративні держави мають двопалатний парламент, при цьому верхня палата представляє інтереси суб’єктів федерації, нижня – інтереси громадян. Прикладом федерацій є США, Росія, Німеччина;

22/