42. Засоби що впливають на функцію печінки та жовчного міхура

Гепатотропні засоби:

1. Жовчогінн засоби (стимулюють утворення жовчі – холеретична дія, та покращують відток жовчі – холекінетична дія.)

Показання:

• Хронічний гепатит

• Холецистит

• Холангіт

Протипоказання:

-ЖКХ

Препарати:

• Алахол

• -Холангол

• Оксафенамід

2. Холекінетики (сприяють виходу жовчі в 12-палу кишку)

1. М-холіноблокатори

• Атропіні сульфат 0. 1%-1мл

• Белладона

2. Міотропні спазмолітики

• Магнезія 25%-10мл

• Дібазол 1%-1мл

• Папаверин 2%-2мл

• Но-шпа 2%-2мл

3. Холінокінетичні засоби

Показання: ЖКХ

Розчиняють холестеринові компоненти жовчі

Препарат: Хенодіоксихолева кислота

4. Гепатопротектори ( захищають Клітини печінки від шкідливого впливу речовин)

Препарати:

• Есенціале

• Ліпостабіл

• Гептрал

• Легалон

• Карсил

• Гепабеле

43. Випишіть в рецепті 10 таблеток анальгіну. Назвіть групу препарату і застосування.

Rp: Tab. Analgini 0,5

D. t. d. N. 10

S. по 1 таб. 3 рази на день

Група: ненаркотичні анальгетики

Показання: виражені болі різного походження

Побічна дія: набряки, ↑ а/т, змінює формулу крові

44. У хворого отруєння дихлофосом. Які засоби невідкладної допомоги?

Rp: Sol. Atropini sulfatis 0, 1%-1ml

D.t.d.N10

S. 1мл. в/м

45. Уявлення про медіатори, синапси, холіно- і адренорецептори

МЕДІАТОРИ— БАР ендогенного походження, що здійснюють передавання нервового імпульсу між окремими нервовими клітинами або між кінцями відцентрових нервів та клітинами еферентних (периферичних) органів. Передавання ім­пульсів (збуджувальних або гальмівних) від однієї нервової клітини до іншої або від нейронів до клітин робочих органів здійснюється за допомогою синапсів У синапсі передавання імпульсу здійснюється М. (посередниками) — речовинами, що виділяються в дуже незначній кількості нервовими закінченнями. Мембрани сприймальних клітин мають високу чутливість до М. Останні ­зумовлюють їх збудження або гальмування залежно від властивостей М. і клітин. Після виконання своїх функцій М. руйнуються спеціальними ферментами, їх дія припиняється. Нині найбільше вивчені М. ацетилхолін і адреналін. У медичній практиці застосовують М., за допомогою яких може бути посилене або послаблене передавання нервових імпульсів, що, у свою чергу, стимулює або пригнічує функцію того чи іншого органа.

ХОЛІНОРЕЦЕПТОРИ Залежно від молекулярної будови, фізіологічних і фармакологічних властивостей, зокрема вибіркової (селективної) чутливості до специфічних агоністів і антагоністів, виділяють два основні типи (та кілька субтипів) холінергічних рецепторів: М-Х. — такі, що вибірково збуджуються токсином грибів мускарином; Н-Х. — вибірково збуджуються алкалоїдом тютюну — нікотином. М-Х. локалізовані в постсинаптичних мембранах клітин ефекторних органів та в ділянках закінчень парасимпатичних нервових волокон. Ці рецептори належать до метаботропного типу. Внутрішньоклітинні ефекти їх збудження реалізуються за рахунок підвищення цитозольної концентрації Са²⁺, який активує Са^2–-залежну гуанілатциклазу, що призводить до генерації циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), який опосередковує дію агоністів М-Х. на цГМФ-залежні біохімічні системи відповідних мішеней. Н-Х. локалізовані в постсинаптичних мембранах гангліонарних клітин, які контактують із закінченнями парасимпатичних і симпатичних прегангліонарних волокон. Це рецептори іонотропного типу, стимуляція яких ацетилхоліном, нікотином та іншими агоністами супроводжується підвищенням проникності клітинних мембран (Н-холінергічних синапсів нервової системи нервовом’язової пластинки) до іонів Са²⁺, Na⁺, та К⁺. Такий ефект активації Н-Х. зумовлений їх внутрішньомембранною організацією, яка є надмолекулярним комплексом з п’яти білкових субодиниць (α₁–α_–9, β₂–β₅, γ, δ, ε), що оточують іонний канал, який пронизує ліпідний бішар мембрани. Важливе фармакологічне і токсикологічне значення мають фізіологічно активні сполуки, які є інгібіторами АХ-естерази, спричиняючи значне підвищення концентрації нейромедіатора як у структурах ЦНС, так і в організмі в цілому. Оборотні інгібітори АХ-естерази — це сполуки, які застосовуються в медичній практиці з метою підвищення активності холінергічної імпульсації, порушеної при певних неврологічних захворюваннях (зокрема міастенії), атонії кишечнику, сечового міхура. Із зазначеною метою застосовуються неостигмін, фізостигмін, галантамін. Необоротні інгібітори АХ-естерази — це сполуки, які є сильними нервовими отрутами, спричиняють різке збудження нервової системи із судомами, порушенням функцій серцево-судинної, гастроінтестинальної та інших фізіологічних систем організму. Найбільш поширеними необоротними інгібіторами АХ-естерази є фосфорорганічні сполуки, які з’єднуються ковалентним зв’язком із гідроксильною групою серину в активному центрі ферменту, протидіючи таким чином його взаємодії із субстратом.

АДРЕНОРЕЦЕПТОРИ— активні угруповання макромолекул клітинних мембран, з якими взаємодіють нор­адреналін, адреналін і численні ЛП (адреноміметики та блокатори адренорецепторів). А. забезпечують передачу збудження в адренергічних синапсах (медіатором є норадреналін) і рецепцію циркулюючого в крові гормону мозкового шару надниркових залоз — адреналіну. Адренергічні синапси розташовані в ЦНС (в головному і спинному мозку), а також у різних внутрішніх органах у ділянці закінчень постгангліонарних волокон симпатичної нервової системи. Після взаємодії норадреналіну з А. медіатор піддається зворотному захопленню пресинаптичною мембраною (75–80% нор­адреналіну, що знаходиться в синаптичній щілині) і депонується у везикулах. Крім того, норадреналін піддається екстранейрональному захопленню (поглинається клітинами ефекторних тканин і метаболізується за допомогою ферментів КОМТ — катехол-О-метилтрансферази і МАО — моноаміноксидази). В адренергічних нервових закінченнях фермент МАО забезпечує окисне дез­амінування норадреналіну.

Пресинаптичні α₂‑А. модулюють синаптичну передачу, забезпечуючи негативний зворотний зв’язок: збудження рецептора гальмує виділення норадреналіну. Постсинаптичні α₂‑А., очевидно, розташовуються за межами синапсу (точніша назва позасинаптичні або екстрасинаптичні) і збуджуються переважно циркулюючим у крові адреналіном. Обидва види α-рецепторів також неоднорідні, що має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Напр. у передміхуровій залозі переважають α-А. підтипу α_1А. Їх найбільш вибірково блокує тамсулозин, розслабляючи гладкі м’язи шийки сечового міхура, передміхурової залози, простатичної частини уретри і полегшуючи відтік сечі при гіпер­плазії передміхурової залози. β‑А. також розташовуються пре‑ і постсинаптично. Розрізняють постсинаптичні β₁‑А. (переважають у серці, іннервовані, збуджуються норадреналіном) і β₂‑А. (переважають у бронхах, судинах, матці, не іннервовані, реагують переважно на адреналін, що циркулює у крові). Є і пресинаптичні β₂‑А., які беруть участь у модуляції синаптичної передачі. Вони забезпечують позитивний зворотний зв’язок (стимуляція рецептора підсилює вивільнення медіатора). В останні роки у клітинах жирової тканини, іннервованих симпатичними волокнами, виявлено β₃-А., які найбільше чутливі до норадреналіну. При їх збудженні підсилюються ліполіз і термогенез. Створюються перші агоністи цих рецепторів, перспективні для лікування ожиріння і цукрового діабету. β₃-А. виявлені також у гладких м’язах ШКТ та міокарді, але їх фізіологічна роль і значення як мішені фармакологічного впливу ще не очевидні. А. є на мембранах тромбоцитів (α₂‑А. при збудженні підвищують їх агрегацію, у β₂‑А. протилежна функція).

Стимуляція кожного типу постсинаптичних А. дає характерні ефекти (таблиця).

Таблиця. Основні ефекти збудження пост- і позасинаптичних адренорецепторів

α-Адренорецептори	β-Адренорецептори
Звуження судин (особливо у шкірі, слизових оболонках, кишечнику, нирках), підвищення загального периферичного опору судин	Розширення судин (особ­ливо коронарних, судин скелетних м’язів, головного мозку), зниження загального периферичного опору судин
Скорочення радіального м’яза райдужної оболонки ока (мідріаз)	Підвищення ЧСС і посилення серцевих скорочень, прискорення провідності серця
Зниження моторики і тонусу кишечнику	Зниження моторики і тонусу кишечнику
Скорочення сфінктерів ШКТ	Зниження тонусу бронхів
Скорочення матки	Розслаблення матки
Підвищення ниркової екскреції натрію і води	Зниження ниркової екскреції натрію і води
Скорочення капсули селезінки	Підвищення ліполізу, глікогенолізу

Для збудження α‑А. типове підвищення функції ефекторного органа (крім кишечнику, м’язи якого розслаблюються). Стимуляція β₁‑А. супроводжується підвищенням ЧСС і сили скорочень серця, автоматизму і полегшенням провідності. При стимуляції β₂‑А. функція ефектора, як правило, знижується. У більшості тканин є як α‑, так і β‑А., але розрізняється їх кількісне співвідношення. Цим визначаються особливості кінцевого результату підвищення симпатичного тонусу і дії препаратів, які впливають на ті чи інші А.

Будова А. вивчена недостатньо. β‑А. за допомогою G‑білків функціонально зв’язані з аденілатциклазою мембран ефекторних клітин, яка каталізує синтез цАМФ, і через систему цАМФ-залежних протеїнкіназ стимулюють внутрішньоклітинні біохімічні процеси. Пострецепторні α-адренергічні механізми зумовлені переважно підвищенням концентрації іонів кальцію і активацією метаболічних шляхів, в якій він бере участь. Щільність А. на мембрані та їх чутливість до дії агоністів мінливі. Напр. при безконтрольному застосуванні стимуляторів β₂-А. у хворих на бронхіальну астму чутливість цих А. швидко знижується, виникає звикання. Це може призвести до загострення захворювання і розвитку астматичного статусу. Відновленню чутливості А. сприяють глюкокортикоїдні гормони. За аналогічним механізмом реалізується і протишокова дія глюкокортикоїдів.