2) Період розквіту Київської Русі(кінець 10 - середина 11ст.). В цей період правили:

Володимир Великий(980-1015р.) виявив себе як авторитетний політик, реформатор, мужній воїн; продовжував політику руських князів щодо збирання нав­коло Києва слов’янських земель; військовими похо­дами на ятвягів, в’ятичів та хорватів завершив процес формування території Київської держави; остаточно закріпив кордони Русі; змінив зовнішню політику: захоплення нових зе­мель поступається місцем захисту власних кордонів; здійснив сім переможних походів проти печенігів, які принесли йому військову славу; для зміцнення влади провів адміністративну реформу, суть якої полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам кня­зя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. Провів військову реформу, яка була спрямована на посилення обо­роноздатності країни і на зміцнення особистої влади. Ця реформа дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів кочівників; провів релігійну реформу,яка полягала у запровадженні християнства як державної релігії; запровад­ив нове зведення законів усного звичаєвого права, який надалі ліг в основу першого на Русі писаного зібрання юридичних норм—“Правди Ярослава”.

Ярослав (1019—1054 pp.) — час найвищо­го розвитку і найбільшого піднесення Київської Русі. Свої зусилля він спрямував на посилення єдності, централізації держави; отримав вирі­шальну перемогу над печенігами; розробив принцип наслідування престолу; укладав вигідні союзи та угоди шляхом династич­них шлюбів; створив перше пи­сане зведення законів Київської Русі — “Руську правду”, що регулювала феодальні відносини у державі; продовжував християнізацію Русі (будував монастирі та храми).

3) період занепаду та феодальної роздрібненості Русі(кінець 11 - сер. 13ст). В цей період правили: Володимир Мономах(1113-1125рр.) намагався відновити колишню могутність Київської Русі, займався законодавчою діяль­ністю. Мстислав (1125—1132 pp.), якому на короткий час вдалося підтримати єдність руських зе­мель. В 1240р. татаро-монголи напали на Русь і захопили Київ. Київська Русь припинила існування як держава і на її території одне за одним з’являються окремі самостійні князівства і землі. У 1097р. відбувся любецький з’їзд, який мав на меті покласти край міжособній боротьбі, однак його рішення було скасовано.

Складання княжої династії відбувалося за такою схемою: Аскольд і Дір >Олег(регент Ігоря сина Рюрика)> Ігор > Ольга > Святослав > Володимир Великий > Ярослав Мудрий > Володимир Мономах >Мстислав.

Ольга провела деякі реформи, суть і зміст яких полягали у регламентації повинностей залежного населення; унор­муванні процесу збирання данини (визначення її розмірів і встановлення місць збирання), створенні осередків центральної кня­зівської влади на місцях — “становищ” і “погостів”.

Запровадження християнства відбулося через низку причин: язичницька релігія гальмувала процес державотворення; не захищала багатства і привілеї фе­одальної верхівки, ускладнювала розвиток зв’язків з християнськими країнами. Ще однією причиною було те, що Володимир Великий бажав одружитися з сестрою візантійського імператора. Прийняття християнства сприяло остаточному розкладу родового ладу і зміцненню феодальних відносин у східних слов’ян, створенню могутньої централізованої країни, зростанню міжнародного авторитету держави, поступовій зміні світосприйняття у населення Київської Русі. Нова віра сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва. (Негативні наслідки: православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній вла­ді, прилучення до багатств світової культури було обмежене, цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим).

Політ. устрій. Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. На етапі становлення Давньоруської держави склалася дружинна форма державності: на базі княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судо­чинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє­начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київсь­кої Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відхо­дить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася міс­цем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях. Отже, основними носіями політичної влади у Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче(збори міського населення).

Суспільна організація.

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільст­во у східних слов’ян. У Х—ХІІІ ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі з одного боку ускладнювалася ієрархічна структура панівного кла­су, основними категоріями якого були князі, бояри та дружин­ники, з іншого — активно йшов процес диференціації серед феодально залежного населення. Основними верствами цього на­селення були: Смерди — більша частина селян, що мали приватне госпо­дарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними. Закупи—люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за грошову позичку. Рядовичі - селяни, що уклали з феодалом договір, на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції. Челядь — особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину. Холопи - населення, що перебувало у повній залежності від феодала.

Право володіння землею стало основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. Характерними рисами формування відносин залежності були пряме насильство та економіч­не закабалення смердів. Історія Київської Русі знає три види ренти: нату­ральну (оброк продуктами), відробіткову та грошову.

Відокремлення ремесла від землеробства та орга­нізація ремісників зумовили піднесення торгівлі. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був шлях “із ва­ряг в греки”, що через Дніпро зв’язував Прибалтику та При­чорномор’я. “Шовковий” шлях, який пролягав через Наддніп­рянщину, з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. “Соляний” та “залізний” були зв’язуючою ланкою між Кавказом та Прикарпаттям. Активні торговельні відносини та операції сприяли станов­ленню у Давньоруській державі грошової системи.