3. Портрет.

З ІІ пол. ХУІІ ст. портретний живопис особливого поширення набуває в Лівобережній Україні. Він знаменував собою утвердження гуманізму. Визвольна війна українського народу висунула на перший план героїв, які відстоювали свою свободу і незалежність. У горнилі запеклої боротьби поглиблювалося уявлення про людину, що мужньо відстоювала свою батьківщину. Саме вона стала справжнім героєм мистецтва.

Бажання уславити героїв сучасності сприяло активізації портретного живопису в Україні. Він поширюється в усіх видах мистецтва: портретні зображення зустрічаються в настінному малюванні, гравюрі, іконописі (згадаймо «Розп'яття» з портретом Леонтія Свічки або «Покрову» з портретом Богдана Хмельницького). Створювалися й самостійні портрети. Серед фресок відновленого собору Спаса на Берестові був виявлений портрет київського митрополита Петра могили, який доклав немало зусиль для реставрації давніх архітектурних споруд Києва. Український гетьман Іван Самойлович був зображений на стіні собору Густинського монастиря, спорудженого на його кошти. Наприкінці ХУІІ ст. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври було створено цілу портретну галерею видатних історичних діячів: великих князів епохи Київської Русі, литовських та українських гетьманів, російських царів. Серед них – зображення гетьмана Богдана Хмельницького, що був найпопулярнішим героєм портретних зображень. У портреті, що зберігається в Національному художньому музеї у Києві, Богдан Хмельницький трактується невідомим художником як збірний, узагальнений образ народного героя, про якого читаємо в епітафії, вибитій на надгробній плиті могили Хмельницького у Суботові:

Сей образ начертан козацького героя

подобно грекам тем, от коих пала Троя.

Помпей и Цезарь, что были у Рима

у руссов значится Хмельницкий делами своими.

На портреті відтворені такі якості гетьмана: сувора простота, сила духу. І портрет переростає межі конкретного зображення, стає уособленням народного ідеалу героя.

Протягом ХУІІІ ст. в Україні створюється велика кількість портретів української знаті. Поширюється парадний портрет, в якому воїнська доблесть та мужність портретованого знаходять виразне втілення. Взірцем такого типу портретів є зображення отамана Війська Донського – Данила Єфремова. Портрет виконано одним з майстрів Печерської лаври у 1752 р. І вбрання, і поза, і жест рук, і герб, і оточення, -- усе допомагає підкреслити високе становище портретованого в суспільстві.

Данило Єфремов уславився своєю мужністю. Він брав участь у перському поході Петра І, сміливо й завзято бився з турками та татарами. Отаман мав неабиякі дипломатичні здібності, виявляв не тільки відвагу, а й дипломатичну винахідливість. З Києвом Єфремов підтримував тісні зв'язки. В один з його приїздів і був написаний цей портрет, який висів в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Цей твір є характерним прикладом так званого парадного, репрезентативного портрета. Данило Єфремов зображений на весь зріст, у розкішному жупані, з усіма регаліями і з блакитною орденською стрічкою Св. Анни. У правій верхній частині картини, в бароковому картуші вміщено герб портретованого, який вказує на поважність й родовитість особи.

Майстер розкриває не тільки владний та енергійний характер Єфремова, а й передає його індивідуальні риси. Обрамлене сивим волоссям, пооране зморшками обличчя, довгий ніс, твердий пронизливий погляд, міцно стулені вуста – все це підкреслює впевнену силу й розсудливість цієї людини. Щоб створити значимий образ, художник використовує засоби монументального живопису. Зображення нагадує фреску. Відчувається ще вплив іконописного живопису: обличчя передано за допомогою світлотіньового моделювання, але постать змальовано ніби в одній площині, на зіставленні великих декоративних плям. Портрети й ікони малювали одні й ті самі митці з майстерні Києво-Печерської лаври, ряду інших малярських монастирських майстерень.

Засвоюючи прийоми західноєвропейського мистецтва, українські майстри не відмовлялись і від місцевих традицій. Нові мистецькі завдання вирішувались у традиційних художніх формах. В Україні склався своєрідний стиль портретного живопису, що за композиційною схемою нагадує західноєвропейський портрет, але за художнім вирішенням, за барвистим декоративно-монументальним звучанням є цілком самобутнім художнім явищем. Портретний живопис ХУІІІ ст. відбивав соціальні й економічні зрушення в тогочасному українському суспільстві. Українська знать намагається увічнити себе на портретах.

У ХУІІІ ст. поширюють репрезентативні портрети-панегірики, що уславлювали зображувану людину, ідеалізуючи її. До таких належить портрет стародубського полковника Михайла Миклашевського, створений на поч. ХУІІІ ст. після його смерті.

Полковник Михайло Миклашевський належав до нової генерації української знаті. Він, як свідчать історичні джерела, дбав більше про збагачення, ніж про військові подвиги. Але загинув як справжній герой у 1706 р. у боях зі шведами. У барвистому жупані з візерунками Миклашевський стоїть міцно і непорушно, гордо тримаючи полковницький пернач. Його обличчя, тверда міцна постава, енергійні лінії силуету підкреслюють непохитну волю і мужність.

Такі портрети якнайкраще відповідали смакам замовників і були даниною часу. Здебільшого великі монументально-декоративні, так звані «ктиторські», портрети виставлялись в церквах. Найкращі зразки монументального портретного живопису – портрети генерального обозного Василя Дуніна-Борковського та значкового товариша Василя Гамалії – поєднують героїчну піднесеність образу з яскравістю живописного вирішення. Поряд з монуметально-репрезентативним портретом з ІІ пол. ХУІІІ ст. поширюється портрет, призначений для маєтків і приватних будинків, так званий «інтимний», камерний. У невеликих портретах зникає парадна ідеалізація, відчувається прагнення до поглибленої, часом і гострої індивідуальної характеристики портретованих.

В українському портретному живописі дедалі стає відчутнішим потяг правдиво відтворювати образи портретованих.

Міщанські портрети позначені скромністю і простотою живопису, стриманою колірною гамою на відміну від портретів аристократів.

Портретний живопис на різних землях України розвивався нерівномірно. Піднесення цього жанру в Галичині на поч. ХУІІ ст. змінилося занепадом у ХУІІІ ст. у зв'язку з конкуренцією іноземних митців, які часто приїздили в Україну. На Лівобережжі розквіт портрета припадає на кін. ХУІІ – І пол. ХУІІІ ст.

Портретний живопис був видатним явищем у мистецтві того часу. В цьому жанрі розкриваються досягнення українських митців, майстерність яких визнавалася далеко за межами України: українські митці-портретсти працювали в Оружейній палаті в Москві. Українськими портретами захоплювався відомий живописець О.Антропов, що деякий час жив у Києві.

Народна картина. Поряд з портретом в Україні існував ще один жанр світського живопису – народна картина, героєм якої був козак-бандурист. Вона стала найбільш популярним сюжетом українського живопису ХУІІІ – І пол. ХІХ ст.

Народний струмінь пронизує визначні твори Східної України, передусім активно виявляється у популярному образі козака Мамая. Мистецтво бароко відбивало загальний рівень тогочасної культури з властивими їй оптимістичними тенденціями, характерними для періоду народного патріотичного піднесення.

Зображення козака з бандурою було поширеним і в побуті козацької верхівки і серед простого народу. Його малювали на полотні, на стінах, віконницях, дверях, на скринях і вуликах. У панських маєтках, у заможних і бідняцьких хатах можна було побачити безжурного козака з бандурою.