Тема 27/1. Українське образотворче бароко.

План.

5. Монументальний живопис.

6. Іконописний бароковий живопис.

7. Портрет.

8. Жовківський культурний осередок.

1.Монументальний живопис.

В українському живопису барокові стильові ознаки з’являються з середини ХУІІ ст. Живопис на українських землях мав багатовікові традиції, внаслідок чого уповільнювались його стилістичні зміни.

Як і в будь-якій європейській національній мистецькій школі, українській школі живопису притаманні свої особливості, зумовлені об’єктивними обставинами розвитку. Впродовж століть вона виробила ознаки, які, незважаючи на аналогії в мистецтві інших країн, надають неповторності не просто її загальному характерові, але позначаються на стилях, в тому числі й на стилі бароко.

Твори, що належали до магістрального напряму українського живопису ХУІІ--ХУІІІ ст., завжди були сповнені гуманістичної значимості, прагнення утвердити істинно людські цінності.

Оскільки канони візантійської традиції унеможливлювали втілення важливих життєвих вражень, багатоманітності людських характерів, художники звертаються до ренесансних тенденцій, що знайшло вияв у багатьох пам’ятках. Сприйнявши антропоцентричні ідеї Ренесансу, українські художники впродовж І пол. ХУІІ ст. створювали цілісні, класично ясні характери. Їм властивий переважно споглядальний тип особистості, що нерідко контрастував із окремими, сповненими динаміки та драматизму традиційними персонажами і сюжетами.

ХУІІ--ХУІІІ ст. позначені розквітом бароко в ряді європейських країн, здобутки якого були відомі і в Україні. Ця обставина спричинилася до значної естетичної переорієнтації художників.

Проте, період, що настав після народно-визвольної боротьби (1648-1654), був несприятливим для розвитку монументального живопису. До 70-х рр. ХУІІ ст. монументальне муроване будівництво – головний об’єкт настінного розпису – майже не розвивалося. Певні зрушення у розвитку монументального живопису сталися наприкінці ХУІІ ст. Тематично живопис залишається релігійним, проте основним змістом його стають гуманістичні ідеї. Характер монументальних поліхромій визначає не стільки традиція, скільки догматично-моральні й церковно-історичні системи, створені теологічною вченістю, головним осередком якого була Київська академія. Академічна наука відзначалась полемічною спрямованістю й активно виступала проти католицизму. Ця ідейна боротьба позначилася на розвитку монументального живопису в Україні кінця ХУІІ-ХУІІІ ст. В цілому монументальні розписи цього періоду були явищем новаторським, що відповідало новому етапу розвитку культури.

Монументальний живопис дерев’яних церков (передусім Західної України та Закарпаття) стоїть на межі між професійним малярством та народним примітивом, відзначається яскравими рисами народного мистецького світосприймання. Галицькі настінні розписи збереглися в церквах Воздвиження та св. Юра у Дрогобичі, Святодухівській у Потеличі, в церквах с. Сихів на Львівщині. Живопис церкви св. Юра в Дрогобичі складається з трьох різночасових циклів в центральній частині та бабинці (кін. ХУІІ-ХУІІІ ст.). В змісті розпису перехрещуються традиції і нові мотиви, учено-канонічний і народно-фольклорний напрями, причому останній тут переважає. Більшість композицій трактується не монументально-декоративно, а декоративно-живописно, історичні сюжети набувають побутового характеру. В іконографічному плані дрогобицькі розписи становлять цілісний цикл сюжетів, підібраних і розміщених за традиційною схемою.

Серед монументальних розписів мурованих споруд вирізняються розписи Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври (20-30-і рр. ХУІІІ ст.). Вони збереглися в доброму стані без пізніших перемальовувань і поновлень. Виконували розписи переважно живописці Лаврської іконописної майстерні. Брали участь у розписуванні церкви також живописці Больницького монастиря Лаври. Живопис Троїцької надбрамної церкви має багато спільного з розписами Успенського та Софійського соборів. У розписах церкви, релігійних за тематикою, яскраво виявлено актуальний світський підтекст. Наприклад, у композиції “Перший Нікейський собор” зображено українську старшину на чолі з гетьманом Іваном Скоропадським. Світського відтінку надає розписам вільна інтерпретація живописцями канонічних образів, а також використання пейзажних мотивів. У притворі виконано композиції на тему “Похід праведників”, де канонічні персонажі зображено у вигляді духовних та світських магнатів. Ближче до стилю бароко розв’язаний простір у композиції “Свята трійця”, розташованій у консі.

Монументальний живопис у ХУІІІ ст. мав помітне розповсюдження в декоруванні католицьких храмів, у тому числі кафедрального, бернардинського та кармелітськиго костьолів у Львові. Змістом цих розписів поряд з образним пропагуванням догм католицької церкви було прославлення діяльності католицьких орденів, утвердження культу святих. Стиль розписів цілком визначався формою пізньо-барокового монументального живопису, що в І пол. ХУІІІ ст. був широко розповсюджений в Італії, Нідерландах, Німеччині, Чехії, Польщі. Монументальні розписи зосереджені переважно на плафонах. Ілюзіоністична побудова плафонних композицій полегшувала архітектурні форми, створювала враження більшого, розширеного простору. Монументальний плафонний розпис львівського кармелітського костьолу виконав 1732 р. італійський майстер Джузеппе Педретті – учень відомого болонського живописця Марка Антонія Франческіні. Настінне малювання кармелітського костьолу започаткувало тип адоративних (від. лат. -- тих, кого обожнюють, кому поклоняються) настінних розписів, що прославляли історію католицьких орденів. Найбільші досягнення галицького монументального живопису пов’язані з творчістю львівського художника Станіслава Строїнського (1719-1802).