55.Ідейно- естетичне розмаїття в художній культурі 17-18 ст

В 17 ст. зріс соціальний статус м-ва ,посилення його зв’язків з політикою,наукою.

На зміну барокко приходить классицизм.

М-тво було поставлене на службу державі.Класицизм—приклад жорстокої регламентації м-тва,раціоналізації свідомості.Ідеал Класиц.—людина,яка забуде про почуття,а виконає свій суспільний обов'язок.

Риси Классицизму:1звернення до античності 2)правильна композиція 3)строга симетрія 4)чіткі локальні кольори

Представники К:в л-рі-Жан Росіль;в живописі-Ніколя Усен, Жак-Луї Давід

Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» 

На зміну классицизму приходить Рококо.Ідеал Рококо---природна людина,яка живее своїми почуттями.Головна тема Рококо—тема кохання.Стиль життя подібний до Барокко,яке втратило монументальність.

Р0ококо—більш інтимне,тісно пов'язане з побутом.

Гедонізм в живописі відтворив Антуан Батто»Товариство в парку»

В кінці 18 ст. набуває поширення Ампір.Це практично той же классицизм з військовою атрибутикою.

56.Історичні усови розвитку української к-ри 17-18 ст.

Існування української автономної державності в кінці XVII ст. створило сприятливі умови для розвитку національної культури. Розширення зв'язків із Західною Європою, розбудова держави вимагали освічених людей, урядовців, канцеляристів, що викликало поширення освіти, писемності, політичної думки. Бурхливі події історії відобразились у літературі, мистецтві, театрі, книгодрукуванні, народній творчості. Але у XVIII ст. в Україні почали накопичуватися негативні умови для розвитку культурного життя. Високо піднесені під час Визвольної війни 1648-1657 pp. ідеї самостійності та державної незалежності України окрилили народні маси, розбудили національну свідомість, але не знайшли в подальшому повного втілення у життя. В українського народу не вистачило внутрішньої консолідації військових і духовних сил для захисту єдності країни, для здобуття повної державної незалежності. Україна стала об'єктом поділу її територій між «добрими сусідами». Це принижувало й зневажало душу народу, викликало законний протест проти гнобителів. Та все ж козацька державність допомагала зберегти етнічну єдність української народності, врятувати її від культурно-національного поглинання близькими за походженням поляками та росіянами.

57.Розвиток освіти та науки.Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії

 Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Києво-Могилянська колегія, яка у 1701 р. отримала титул і права академії. За часів гетьмана І. Мазепи вона досягла найбільшого розквіту. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Академія була відкрита для широких верств населення України, приймала також студентів і з інших православних країн – Сербії, Чорногорії, Болгарії. Тут працювали видатні вчені, письменники, митці Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Визначними культурними діячами стали Г. Сковорода, В. Рубан, М. Березовський, П. Гулак-Артемовський. Авторитет Київської академії був надзвичайно високим. 

У першій половині ХVIII ст. у Київській академії систематично вивчали лише іноземні мови. З поглибленням дипломатичних, економічних і культурних зв’язків Росії з Західною Європою виникає необхідність вивчення німецької та французької мов і Києво-Могилянська академія чудово виконує цю функцію.

Своєрідними філіями Київської академії були колегіуми, засновані у містах Ніжині, Білгороді, Переяславі.

Про високий рівень освіти в Україні свідчать іноземні автори. Так, арабський мандрівник Павло Алепський, який побував в Україні в 1653-1656 рр., писав: “У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти”.Перші спроби запровадити в Україні обов’язкову початкову освіту були здійснені в Гетьманщині. Лубенський полковник І.Кулебко наказав сотенним правлінням: усіх козацьких дітей, здібних до науки, посилати до парафіяльних шкіл, а нездібних навчати військових справ. Цю ініціативу схвалив гетьман і в 1765 р. Генеральна військова канцелярія розіслала аналогічні розпорядження до всіх полків. Однак це були лише початкові кроки, які не мали подальшого розвитку. З кінця ХVIII ст. сільські школи занепадають: далося взнаки закріпачення селян, вороже ставлення влади до заснованих не нею навчальних закладів. Ще одним показником відносної масовості початкової освіти є тиражі навчальних посібників; так, букварі, які вироблялися друкарнею Львівського братства, виходили в XVII ст. тиражами від 600 до 2 тис. примірників.