12. Українська барокова музика та музична освіта.

В музичному мистецтві українському бароко притаманні багатоголосний спів і такі жанри, як хоровий концерт, псалом, кант, романс. Саме такими рисами відзначалася творчість композиторів Березовського, Бортнянського та Веделя. Всі вони випускники Глухівської співочої школи, яку створив гетьман К.Розумовський у свїй столиці Глухові.

Застосовувався партесний спів (від лат. Рartes - голоса) - стиль багатоголосся. В середині 17 ст перенесений з України в Росію, існував до кінця 18 ст. Церковні та світські теми.

Максим Березовський (1745, Глухів - 1777), вчився в Київській Академії, в 1765-75 вчився і працював в Італії (Болонья), 1771 обраний членом Болонської Філармонічної академії. В 1773 в Ліворно поставлена його опера "Демофонт". Написав оперу "Іфігенія", духовні концерти, велику кількість інших творів, але вони не виконувалися. Творець українського хорового співу в духовній музиці. У 1774 повернувся в Петербург, але через інтриги покінчив самогубством.

Дмитро Бортнянський (1751, Глухів - 1825)-композитор релігійної музики. Викликаний в хорову капелу Петербурга, переведений до придворної капели. Вчився у італійського композитора в Петербурзі, потім в Венеції. В Італії поставлені його опери на італійські лібрето: "Креонт" (1776), "Алкід" (1778), "Квінт Фабій" (1779). З 1796 управитель придворною капелою, яка складалася виключно з українців. Написав понад 100 творів церковної музики. Видані в 1882 р. П.Чайковським у 10 т.

Артем Ведель (1767-1806) - композитор, хоровий диригент, співак. Закінчив Київську Академію, керував церковними хорами в Москві, Києві, Харкові. Автор хорових концертів на релігійні теми та романсів.

13. Виникнення писемності у слов’ян. Роль братів Кирила та Мефодія в цьому процесі.

поки слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); Слов’яни використовували також руничні знаки (давні скандинавські письмена на камені), та вузелкове письмо, яким не писали, а передавали повідомлення за допомогою вузлів, пов’язаних на нитках, а вони вже були замотані в клубки – так звані книги. Звідси походить відоме висловлення – "вузелок на пам’ять". Таке вузелкове письмо можна побачити на стінах храмів як орнаментальний узор поряд із ліками святих.

коли ж вони стали християнами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування. Близько 863 року брати Костянтин (Кирило) Філософ і Мефодій з Солуні (Салоніки) за наказом візантійського імператора Михайла III впорядкували писемність для слов'янської мови і використовували нову абетку для перекладу на слов'янську мову грецьких релігійних. Довгий час дискусійним залишалося питання, чи була це кирилиця (і в такому випадку глаголицю вважають тайнописом, що з'явилася після заборони кирилиці) або глаголиця - абетки, що розрізняються майже виключно накресленням. В даний час в науці переважає точка зору, згідно з якою глаголиця первинна, а кирилиця вторинна (у кирилиці глаголичні літери замінені на відомі грецькі). Глаголиця тривалий час у дещо зміненому вигляді вживалася у хорватів (до XVII ст). Кирилиця і глаголиця мали однакову кількість літер. З 43 глаголичних літер 39 передавали майже одні й ті самі звуки, що й літери кирилиці. Літери кирилиці та глаголиці мали абсолютно однакову назву і майже однаковий порядок розміщення, але дуже різнилися за формою. Форма кириличних літер була геометрично простою, чіткою і зручною для письма.

14. Полемічна література. Г.Смотрицький, Х. Філарет, І.Вишенський.

Полемічна література. З останньої чверті 16 ст. (1580-1590) з'являється нова тематика літературних та наукових творів, так звана полемічна література, присвячена релігійній дискусії. За 100 років цього періоду було створено в 10 разів більше оригінальних творів, ніж за 500 попередніх років. В полемічній літературі можна виділити:

1. Науково-теологічні трактати та історико-політичні памфлети, відкриті листи, послання-диспути.

2. Художня література практично вся також носить полемічний характер і спрямована проти католицизму.

3. Твори ораторського мистецтва, легенди, байки, поезія також має полемічний характер.

Полеміку розпочав польський єзуїт, письменник, лідер войовничого католицизму Петро Скарга. В трактаті "Про єдність церкви божої" (1577) він обгрунтовує законність королівської влади в Польщі та її панування в українських та білоруських землях. Теологія та філософія можуть розвиватися лише на основі латинської та грецької мов. Все населення України повинно об'єднатися навкруги папи та польського короля, порвати з руською вірою, національними традиціями та служити польській короні та католицькій Речі Посполитій. Проти Скарги та уніатів виступали ректор Острозької Академії Герасим Смотрицький професор школи Ставропігійського братства у Львові Зизаній Тустановський. Антиуніатським твором є літературна пам'ятка "Пересторога", авторство якої приписують Іову Борецькому або діячу Львівського братства Юрію Рогатинцю.

Іван Вишенський. Визначним письменником-полемістом цього періоду був Іван Вишенський (1550-1620). Народився в Галичині, деякий час жив у Луцьку, підтримував зв'язки з Львівським братством. В 1580-90 рр. переселився на гору Афон, прийняв чернецтво. В 90-х роках написав найвизначніші твори, скеровані проти унії. Його перу належать полемічні послання до князя К.Острозького, П.Скарги. Не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, гостро критикував весь тодішній церковний та світський лад і вимагав простоти старо-християнського братства, як здійснення царства Божого на Землі. Визначний полеміст Христофор Філарет, якого вважають одним із найяскравіших прибічників протестантизму та реформації в Україні, у своєму «Апокрисисі», написаному у відповідь на книгу єзуїта Петра Скарги «Брестський собор», дав ідеологічне обґрунтування права українців на власну віру і культуру. У надісланому в Україну з Афону «Посланні єпископам відступникам від православ’я» Іван Вишенський – український релігійний діяч і яскравий письменник-полеміст – таврував верхівку церкви і можновладців-панів за знущання над простим народом, одним із перших виступив проти кріпацької неволі.

15. Розвиток освіти та наукових знань в Україні у другій половині XIX –початку XX ст.На початку 19 століття царський уряд провів в Росії реформу освіти. Була введена така структура навчальних закладів: 1)церковно-парафіяльні школи; 2)районні школи; 3)гімназії (середні навчальні заклади, що готували до вступу в університет) і 4)університети. Особлива увага і відповідні асигнування виділялися останнім двом групам.

Ліцеї. У першій чверті 19 ст. були створені привілейовані навчальні заклади - ліцеї, що поєднували середню і вищу освіту: Кременецький ліцей на Волині (1805), Ришельєвський ліцей в Одесі (1817), гімназія вищих наук князя І. Безбородька в Ніжині (1820). Кременецький ліцей був закритий після польського повстання 1830-1831 р., Ришельєвський був перетворений у Новоросійський (Одеський) університет, Ніжинський - в педінститут.

Харківський університет. У 1805 р. було відкрито Харківський університет. Його організатором був український вчений і винахідник Василь Каразін.

У 1834 р. був створений Київський університет. Його першим ректором був М. Максимович. . Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів, виникає жіноча освіта - так звані, Інститути шляхетних дівчат (Харків, Полтава, Одеса, Керч і Київ) [1812-1838]. Для дітей дворянства існували приватні школи.Після польського повстання 1863 року царський міністр освіти Валуєв заявив, що "української мови ніколи не було, немає і не може бути". Був виданий циркуляр, яким заборонялося навчання дітей українською мовою. З початку 19 ст. в умовах економічного розвитку запроваджується спеціальна середня і вища освіта. Наприкінці 19 ст. з'являються ремісничі і сільськогосподарські середні школи, училища для підготовки вчителів.З поширенням капіталізму відбувається подальший розвиток вищої освіти.

Українські вчені 19 ст. зробили значний внесок у розвиток світової науки. Центрами наукових досліджень були Харківський, Київський, Одеський університети. Видатними організаторами математичної освіти в Україні, авторами підручників і монографій у 19 ст. були Т.Осиповський, М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В Одеському університеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов - автор теоретичних досліджень в галузі хвильових процесів і земного магнетизму.Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряного каталогу. Значний внесок у розвиток хімічної науки в Україні був зроблений В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвиток фізики та електротехніки зробив професор Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно або й до Рентгена відкрив ефект "рентгенівських променів". Наприкінці 19 ст. в Україні почали провадитися систематичні мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом із Я.Бардахом та М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу у світі після Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію - сьогодні Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім. І.І.Мечникова. На початку 20 ст. у Катеринославі був створений санітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології).Ці інститути досліджували інфекційні хвороби людини і тварин, створювали медичні сироватки - вакцини. Дослідники (Д.Заболотний, А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, що відбувалися в земному грунті, воді, повітрі. З Україною зв'язана чимала частина життя анатома і хірурга М. Пирогова.Значний розвиток у 19 ст. в Україні одержали гуманітарні науки - історія України, етнографія, археологія, мовознавство, фольклористика й ін. Всесвітньо відомі імена українських істориків М.Грушевського, М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко, М.Веселовського, етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавців А.Потебні, М.Сумцова та ін.