3.Культурні аспекти Кирило-Мефодіївського братства.

"Слов'янське товариство Св. Кирила і Мефодія " заснувалося у грудні 1845 р. До його складу входила низка відомих в Україні діячів науки, культури та освіти. Серед них були М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, В.Білозерський, М.Гулак, О.Навроцький та ін. Товариство виробило свій " Статут ", "Головні правила товариства ", звернення "До Братів українців!" та "До Братів Великоросів і Поляків"

Ратуючи за скасування кріпацтва, самодержавства, визнання національних прав українців, освіти широких верств народу, члени Товариства опікувалися створенням і виданням книг для простого народу. Програмні вимоги кирило-мефодіївців були викладені у "Книзі буття українського народу", відомій під назвою "Закон Божий", який складався із 63 статей, об'єднаних у морально-філософську концепцію долі України. У планах на майбутнє були: збір коштів для друкування українських книг, написання історії України у новому світлі бачення, здобуття від уряду дозволу на відкриття шкіл у державних і поміщицьких селах.

Особливий внесок у діяльність Товариства вніс Микола Іванович Костомаров (1817-1885) - уродженець Воронізької губернії, син російського поміщика і українки-кріпачки. Його перу належить етнопедагогічна праця "Закон Божий (книга буття українського народу)", написана під впливом тісної дружби з талановитим польським поетом А.Міцкевичем, який був автором аналогічної праці для свого народу. Кращі роки свого життя цей Провідні ідеї товариства М.І.Костомаров пропагував у лекціях, прочитаних у Київському університеті.

Пантелеймон Куліш (1819-1897), відомий український письменник та просвітитель, працюючи вчителем у дворянській школі на Подолі, ще до початку створення Товариства пройнявся ідеєю "видвигнути рідну націю з духовного занепаду. Видав українську "Граматику", в якій як дидактичні тексти виступають оповідання про історичне минуле українського народу, уривки з пам'яток культури та фольклору, розповіді про видатних осіб української історії. Окрім цього, видав 40 невеличких дешевих книг під загальною назвою " Сільська бібліотека ". Удосконалив та спростив український правопис, запропонувавши для основи єдиної норми використати полтавсько-чигиринський діалект. Цей правопис відомий під назвою "кулішівка".

У березні 1847 р. царське самодержавство розгромило Товариство.

4. Осередки античної цивілізації на теренах України.

Прямим джерелом для української культури стала антична культурна традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжях Чорного та Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополю), Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо. Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві народи північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян.

Ці колонії були містками для зв'язків грецької метрополії з степовим населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокрема продуктами хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувало предмети ремісницького виробництва. Вважається , що слов'янська молодь могла оселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва, будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно праць грецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко на північ аж за дніпровські пороги.

Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі скульптур, місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від античної грецької культури слов'яни запозичили також теракоти та фрески.

Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного, брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити, посуд, вази.

Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців. Фрески були відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різних країнах світу.

Грецькі впливи. На думку деяких дослідників грецькі впливи ми відчуваємо в українській етнографії. Український народний одяг з його багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі. Греки любили музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку, численну обрядовість у народному житті.

Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став одною з причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити.

Античні корені української культури неодноразово підкреслювали українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга "Призначення України") та Євген Маланюк. "Степовою Елладою" ніжно нарікає Україну Маланюк у своїх віршах.

Говорячи про античну спадщину, Маланюк стверджує, що Україна запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії, мистецтва, миролюбність, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість, пріоритет права (dura lex, sed lex = закон суворий, але це закон), які успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи. Впливи античних міст-полісів у пізніші віки продовжували зв'язки Київської Русі з Візантійською імперією.