21. Гуманістична ідеологія в українській культурі. Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський-Роксолан, Лукаш з нового міста.

Формування і розвиток філософської думки в Україні стояли не осторонь світової філософської культури, а в її контексті. Українські мислителі, сприймаючи вплив світової філософської культури, ставали безпосередніми учас­никами її творення, вносячи в неї і свій доробок. Тенден­ція до цього стає більш, ніж помітною, в кінці XV — на початку XVI ст. на загальному фоні тих соціально-еконо­мічних та духовно-культурних процесів, з якими пов'яза­на назва цілої епохи всесвітньої історії — епохи Ренесан­су, Відродження.

Відбиваючи інтереси та цілі різних прошарків третього стану, реалізація ідеології і практики Ренесансу відбувалася у двох напрямах: світському, що отримав назву гуманізму, та релігійному — реформації. Ідеї гуманізму пов'язані з активізацією верхніх прошарків ранньобуржуазного суспільства як звернення до людяності створення умов, гідних життю людини. Маючи конкретні історичні та соціальні контексти і виміри, гуманізм за умов епохи Відродження проявлявся у витворенні високих зразків художньої та культурної творчості, спрямованої на реальну земну людину, перебудову суспільства через розвиток світської освіти, науки, культури, де все людське має бути підпорядковане людському розуму, а сенс життя — служіння людям, батьківщині. На відміну від гуманізму носіями реформації виступили міські середні та нижчі прошарки, які були прив'язані до релігійних уявлень внаслідок умов свого існування і вимагали зміни церкви, її вчення, обмеження монопольного становища католицької церкви в усіх сферах життя тодішнього європейського суспільства, що дійсно «було боротьбою європейського міщанства проти феодалізму». При всіх своїх відмінностях гуманізм і реформація становили цілісний антифеодальний процес, що мав загальноєвропейські ви­міри, знайшовши свій відбиток і в Україні, яка на той час була вписана до європейського соціально-економічного та культурного ландшафту.

Ідея людини, звернення до людського життя, обстою­вання гідності людської особистості були не новими для філософських роздумів в Україні, починаючи з праць книжників князівської доби і відбившись повною мірою в «Повчанні Володимира Мономаха». Вони знайшли свій відбиток і в наступні періоди розвитку філософської дум­ки, особливо в XV ст. Однак тут можна говорити лише про елементи гуманізму як такого. Систематичне звернення до ідей і концепцій гуманізму як ідеологічної течії третього стану все-таки найповніше проявилося саме в ХМ — першій половині XVII ст., набуваючи залежно від конкрет­них умов і звернень до своїх витоків певного зміст) та форми.

Звичайно, наведена періодизація розвитку гуманізму в Україні має умовний характер, оскільки розчленування цілісного процесу не завжди піддається проведення чіткої межі завершення одного і початку іншого періоду То використовуючи таку періодизацію, не варто перетворювати в абстрактну схему, підганяти під неї всю багатоманітність цілісного процесу, що може призвести до втрати його якісної визначеності і змісту.

Зачинателями гуманістичної культури в Україні, її найвизначнішими діячами після Юрія Дрогобича не без підстав вважають Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського-Роксолана, діяльність яких припадає на перший період, збігаючись з тими рисами, на які звер­тає увагу Я. Стратій. У межах доступного фактичного Сріалу зупинимося на поглядах цих мислителів.

ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ КОТЕРМАК З ДРОГОБИЧА, ВІДОМІШИЙ ЯК ЮРІЙ ДРОГОБИЧ — український філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Перший український автор друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету.

7 лютого 1483 у Римі видав книгу Прогностична оцінка поточного 1483 року, яка є першою відомою друкованою книгою українського автора. У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, філософії, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довгот розташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. Видавав Юрій Дрогобич також трактати з астрології. Зберігся один виданий примірник його праці, що містить згадки про Україну - «Прогностик». З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності — Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню.

ЛУКАШ З НОВОГО МІСТА.Український і польський гуманіст Лукаш з Нового Міста народився в містечку Нове Місто (біля м. Самборара). Дата народження невідома. Освіту отримав у Кра­ківському університеті, по закінченні якого залишивсь » ньому викладачем. У 1517 р. він став бакалавром, а в 1521 р. — доцентом філософії, пізніше — магістром вільних мистецтв. Залишивши викладацьку роботу виїхав з Кракова, займав різні громадські посади у Новому Місті. Підтримував зв'язки з краківськими академічними, виступав проти обскурантизму церковників того часу стверджував, що людина є частиною природи, яке має право на власне життя і задоволення своїх земних потреб.

СТАНІСЛАВ ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН.Серед українських гуманістів XVI ст. він займає особливе місце Український і польський публіцист історик філософ, перший вітчизняний політо­лог в сучасному розумінні цього слова, оригінальний мис­литель, він в постановці багатьох соціально-політичних про­блем не тільки стояв на рівні кращих діячів західноєвро­пейської культури, а й випереджав їх своїми ідеями і уза­гальненнями, які знайшли своє обгрунтування з позицій соціально-політичної і філософської думки Нового часу.

Був знайомий з видатними гуманістами і науко­вими діячами Західної Європи Л. Кранахом старшим, Ульріхом фон Гуттеном, А. Дюрером, Г. Контаріні, Л. ьо-наміно, А. Пасесром, визнаними державними та церковни­ми діячами кардиналом Ф. Коммендоні, О. Фарнезе та ін. Після 17-річного перебування за кордоном повернувся до Перемишля, де брав активну участь у гуманістично­му русі. Став видатним діячем культури епохи Відроджен­ня, творчо використовуючи та пропагуючи античну спад­щину: твори Гомера, Платона, Арістотеля, Демосфена, Арис-тофана, Ціцерона. Підтримував стосунки з видатними гу­маністами та культурно-освітніми діячами Західної Євро­пи, де Оріховського-Роксолана називали «русинським (українським) Демосфеном», «сучасним Ціцероном». Воло­дів давньогрецькою, староєврейською, латинською, біль­шістю західноєвропейських мов, добре знав польську та українську мови.