Поняття про філософію.

Філосо́фія (від грец. φιλοσοφια - в дослівному перекладі означає: "любов до мудрості") - теоретична форма світогляду; особливий вид мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі. Предметом філософії є відношення людини і світу.

Запровадження поняття "філософія" приписується грецькому мислителю Піфагору (з Самосу). Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнуючий характер знання, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибоке і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини в світі. На відміну від окремих наук, що вивчають деякі області дійсності, предметом філософії є найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнаня, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія - це раціональна самосвідомість людства, наслідки його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини в світі.

Історія формування філософської думки

Філософська думка українського народу походить з глибини віків. Вже тисячі літ тому наші далекі предки ставили й вирішували суто філософські питання, котрі хвилюють людство і до сьогодні. Наукові факти свідчать про те, що вже в часи праукраїнської Трипільської культури (IV – V ст. до н. є.) утворилася самобутня міфологічна система світобачення, що здійснила могутній вплив на індоарійський та ранньоантичний світ.

Якісно новий етап ментальності розпочався наприкінці IX ст. по завершенні об’єднання східних слов’ян у державних кордонах Київської Русі. Підкорення сусідніх племен, розвій дипломатичних, торговельних та династичних зв’язків відчутно прискорювали формування ранньофеодальної держави. Русь підтримувала міжнародні зв’язки з багатьма країнами світу, вона відігравала визначну роль у політичній історії Євразії.

Перетворення племінних князівств у єдину державу було наслідком еволюції продуктивних сил і виробничих відносин. За рахунок верховної власності держави на землю та складної системи податків відбувалося збагачення землевласників. Консолідувалися правлячі кола, розшаровувалося суспільство.

Племена, що населяли територію сучасної України, знали християнську релігію майже від часів її виникнення, проте офіційне хрещення Русі у 988 р. й утворення держави знаменували початок нової епохи.

Поширення християнської релігії з Києва супроводжувалося витісненням прадавніх міфологічних вірувань, відбувався болісний революційний процес зміни світогляду. Неабияку роль відігравало значне поширення грамотності та писемності, хоча остання налічує тисячі літ свого існування.

Розквіт культури знайшов відображення у створенні багатьох навчальних закладів і майстерень, де писали, переписували та перекладали книги, в розвої архітектури, живопису, музики, прикладних мистецтв. Духовний світ Русі збагачувався здобутками античної науки та філософськими знаннями, закладалися підвалини власної філософії. Національна релігійна та світська інтелігенція опановувала попередні філософські набутки, випрацьовувала свої, суто філософські за змістом і формою ідеї і концепції, і оприлюднювала їх через книжність.

Філософська думка Київської Русі була тим наріжним каменем, на якому заснована національна філософська традиція, є першоосновою білоруської та російської філософії, вона збагатила світову філософську думку.