38. Сутність монополізму. Антимонопольне регулювання економіки

Основні причини виникнення монополії пов’язані, перш за все, із змінами технологічного способу виробництва:

1) концентрація виробництва, тобто зосередження засобів виробництва, робітників та обсягів виробництва на великих підприємствах. Поряд з концентрацією виробництва інтенсивно розвивався процес концентрації капіталу. Закон концентрації виробництва – це внутрішньо-необхідні, стійкі та істотні зв’язки між розвитком продуктивних сил і процесом концентрації факторів виробництва на великих підприємствах. В Україні з 1825 року по 1861 рік кількість промислових підприємств збільшилась в 3,6 рази.

2) централізація виробництва – це збільшення обсягів виробництва продукції в наслідок об’єднання декількох окремих підприємств в єдине з одним управлінням. Централізація капіталу – це об’єднання індивідуальних капіталів в один.

3) перетворення індивідуальної капіталістичної власності в гальма розвитку продуктивних сил та виробничих відносин.

Закон монополізації виробництва – це внутрішньо-необхідні, стійкі та істотні зв’язки між конкуренцією великих підприємств та процесами концентрації і централізації виробництва. Концентрація виробництва та власності приводить до виникнення монополій.

Монополії – це окремі могутні підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють найбільшу кількість певної продукції і завдяки цьому впливають на процес ціноутворення, привласнюючи монопольно високі прибутки.

Але не слід ототожнювати з монополіями всі великі підприємства, оскільки не кожне велике підприємство:

а) виробляє найбільшу кількість продукції певного виду;

б) монополізує передові уречевлені та особисті фактори виробництва;

в) диктує свої ціни на ринку; г) привласнює монопольно високі прибутки.

Основні форми монополій:

1) картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва:

а) учасники зберігають власність на засоби виробництва;

б) зберігають власність на виготовлений продукт;

в) зберігають виробничу та комерційну самостійність;

г) домовляються про ціни, ринки збуту.

2) синдикат – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі промисловості:

а) учасники зберігають власність на засоби виробництва;

б) зберігають виробничу самостійність;

в) втрачають власність на виготовлений продукт;

г) втрачають комерційну самостійність.

В синдикатах збут товарів здійснює загально збутова контора.

3) трест – це об'єднання декількох підприємств однієї або ряду галузей промисловості :

а) учасники втрачають власність на засоби виробництва;

б) втрачають власність на виготовлений продукт;

в) втрачають виробничу самостійність

г) втрачають комерційну самостійність.

4) концерн – це об’єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання контроль.

5) конгломерати – це монополістичні об’єднання, які створилися внаслідок поглинання прибуткових підприємств в різних галузях, котрі не мали виробничої та технологічної самостійності.

Антимонопольна діяльність – це комплекс заходів, направлених на обмеження господарської діяльності монополій.

Вперше антимонопольні закони були прийняті в кінці 19 – початку 20 століття в США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація в цих країнах відбувалася найбільш інтенсивно.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана 1890 року і з додатками 1914, 1936, 1950рр. і залишається єдиним антитрестівським законом Америки. Він забороняє існування не тільки різних форм монополій, але й саму спробу монополізувати торгівлю. Для того, щоб обійти цей закон монополії здійснювали об’єднання в корпорацію, при якій ліквідувалась виробнича та правова самостійність об’єднаних компаній.

Головна мета антимонопольних законів – це обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка розвитку малого бізнесу.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише зловживання монополістичною владою. Картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод в спеціальних органах ( в Німеччині – у Федеральному управлінні картелями, в Японії – в Комісії по справедливих операціях ).

Перші антимонопольні законодавчі акти в Європі були прийняті в 30-ті роки 20 ст. При великій різноманітності, всі вони передбачають головне – забезпечення свободи конкуренції шляхом обмеження монополізму.

Україна, формуючи ринкові відносини, теж зробила перші кроки до цивілізації конкурентних процесів. В 1992 році було прийнято Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. В ньому, зокрема:

1) дано визначення монопольного становища підприємства ( монополістом вважається підприємство, питома вага якого на ринку певного товару перевищує 35% ) ;

2) визначено, що кваліфікується як зловживання монопольним становищем:

а) нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище;

б) обмеження чи припинення виробництва з метою створення дефіциту на ринку і встановлення монопольних цін;

в) відмова від реалізації чи закупівлі товару, при відсутності альтернативних джерел постачання, з метою створення дефіциту і встановлення мінімальних цін.

г) інші дії з метою створення перешкод для доступу на ринок і виходу з ринку інших підприємств. 3) дається визначення поняття “недобросовісна конкуренція”;

4) визначено санкції у випадку зловживань монопольним становищем.

Закон дає право антимонопольному комітету приймати рішення про примусовий поділ монопольних об’єднань, накладати штрафні грошові санкції на порушників, вилучати до бюджету незаконно отриманий прибуток.