33. Валютна біржа. Біржа праці.

Біржа — організований торгівельний майданчик, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результаті чого утворюється динаміка ціни тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому.

В наш час біржа — юридична особа, що забезпечує регулярне функціонування організованого ринку товарів, валют, цінних паперів, похідних фінансових інструментів. Біржа гарантує виконання угод, кожен член біржі проходить процедуру лістингу, де перевіряється повністю всі дані про компанію — від фінансової звітності, до моральних якостей керівника. Все це мінімізує ризики щодо невиконання угод та робить торгівлю на біржі більш зручною та впевненою.

Валютна біржа — установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури валютній біржі збереглася лише в деяких країнах (у ФРН, Франції), в решті цю роль виконують найбільші банки. В Україні валютними біржами єУкраїнська міжбанківська валютна біржа в м. Києві.

Члени валютної біржі — комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій), інші фінансові інститути, що мають право на здійснення валютних операцій.

Основні види операцій, які здійснюють на валютній біржі:

1) укладання угод з членами біржі на купівлю чи продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (встановлюється на основі купівельної сили валют і коливань попиту та пропозиції);

2) визначення ринкових курсів іноземних валют;

3) здійснення розрахунків у національній та іноземній валюті відповідно до укладених на біржі угод;

4) проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, в т. ч. через валютну інтервенцію (значний цілеспрямований разовий вплив центрального банку на валютний ринок і валютний курс).

Бі́ржа пра́ці — установа, яка надає спеціалізовані послуги із працевлаштування громадян на ринку робочої сили (ринку праці).

34. Закон вартості

Закон вартості - об'єктивний і найважливіший економічний закон товарного виробництва. Суть його полягає в тому, що виробництво й обмін товарів здійснюються відповідно до їхньої суспільної вартості, суспільно необхідних витрат праці на їх виготовлення. Основою виникнення закону вартості є товарне виробництво. Він діє в будь-якій економічній системі, де відбуваються товарно-грошові відносини.

Закону вартості властиві такі основні риси:

1) в основі вартості лежить суспільно необхідна праця;

2) величина вартості товару прямо пропорційна до кількості втіленої в ньому суспільно необхідної праці і обернено пропорційна до її продуктивної сили;

3) еквівалентний обмін товарів, тобто обмін товарів відповідно до кількості втіленої в них суспільно необхідної праці;

4) з виникненням грошей і ціни закон вартості виступає стихійним регулятором ринкових цін, визначає їх рівень;

5) через механізм ринкових цін закон вартості активно впливає на процес економічного виробництва, сприяє його скороченню або розширенню.

Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом витрати індивідуального робочого часу зводяться до суспільно необхідних, індивідуальної вартості - до суспільної (ринкової") еквівалентності в економічних відносинах між суб'єктами господарської діяльності. Це зведення відбувається на ринку через механізм попиту та пропозиції. Суспільно необхідні витрати праці виступають в ролі мірила суспільної вартості. Якщо індивідуальні витрати праці нижчі, ніж суспільно необхідні, то товаровиробники збагачуються, одержують додатковий дохід, а коли витрати вищі, то економічне становище товаровиробників погіршується. В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Саме через механізм ринкових цін закон вартості виконує такі основні функції:

1) регулятора товарного виробництва, розподілу суспільної праці між галузями та сферами виробництва;

2) стимулятора зростання продуктивності суспільної праці, зниження витрат на виробництво продукції;

3) диференціації товаровиробників залежно від співвідношення їх індивідуальних витрат праці із суспільно необхідними.

Виступаючи стихійним регулятором товарного виробництва, закон вартості сприяє розподілу людських та матеріальних ресурсів між галузями та сферами суспільного виробництва з метою задоволення різноманітних суспільних потреб. Внаслідок дії цього закону ціни товарів та послуг відхиляються від їхніх суспільних (ринкових) вартостей. Коли суспільна вартість товару підвищується, то відповідно зростає його ціна і навпаки. Водночас рівень ринкових цін свідчить про те, як змінюється платоспроможний попит у суспільстві. Якщо попит на певні товари зростає, а пропозиція залишається незмінною, то зростають ринкові ціни. Якщо ціни на ринку починають перевищувати суспільну вартість певних товарів і їх товаровиробникам вигідніше виготовляти, створюється економічний стимул для збільшення виробництва. А як тільки виробництво певних товарів перевищить платоспроможний попит, ринкова ціна знизиться до рівня нижче суспільної вартості. Товаровиробники змушені будуть скорочувати виробництво і перейти на виготовлення тих товарів, на які потреба суспільства не задовольняється. Отже, суспільна вартість, закон вартості є ефективним, єдино можливим механізмом регулювання товарного виробництва. Водночас закон вартості виконує функцію стимулятора розвитку продуктивних сил, зростання продуктивності суспільної праці, адже економічними методами позбавляє ринкове господарство від неефективних товаровиробників. Сутність цих методів полягає в тому, що обмін товарів на ринку відбувається не за індивідуальними, а за суспільно необхідними витратами робочого часу. Суспільно необхідний робочий час є мірилом ринкової (суспільної) вартості товару, тому що являє собою час, який потрібен для виготовлення певного товару за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і відповідає середньому в певному суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці. Це означає, що та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати праці вищі, ніж суспільно необхідні, зазнає банкрутства і розорення. Навпаки, ті товаровиробники, в яких індивідуальні витрати праці нижчі, ніж суспільні, одержують додатковий дохід, що дає їм можливість вдосконалити виробництво і розширити його. У товаровиробників, у яких індивідуальні затрати праці збігаються з суспільно необхідними, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група товаровиробників становить у суспільному виробництві більшість, але економічне становище їх теж нестійке. Через певний час, якщо вони не будуть постійно вдосконалювати виробництво, впроваджувати нову техніку, технологію і організацію виробництва, поліпшувати якість продукції, вони у конкурентній боротьбі втратять свої переваги, позиції на ринку, їх витіснять інші товаровиробники, з більш високим рівнем ефективності виробництва. Отже, дія закону вартості спонукає товаровиробників постійно знижувати індивідуальні затрати праці. Під тиском конкуренції, економічних обставин вони змушені постійно дбати про підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці.

Закон вартості активно впливає на соціально-економічну диференціацію товаровиробників. Конкурентна боротьба, ринкові коливання цін навколо суспільної вартості неминуче перетворюють певну частину товаровиробників на таких, хто збагачується, збільшує масштаби виробництва, і на таких, хто розорюється, виштовхується з ринку і перетворюється на найманих працівників. Зазнає банкрутства і розорення та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні витрати робочого часу. Продаючи свої товари за ринковою ціною, вони не зможуть окупити всіх своїх витрат на виробництво продукції, зазнають збитків, що неминуче призводить до розорення, банкрутства. А інша група товаровиробників, у котрої індивідуальна вартість нижча за суспільно необхідну, одержує додатковий дохід, розширює виробництво і збагачується. Отже, суперечність між індивідуальною і суспільно необхідною працею призводить до диференціації, соціально-економічного розшарування товаровиробників, економічними методами позбавляє суспільне виробництво від неефективних суб'єктів господарювання, що в свою чергу впливає на розвиток науково-технічного і соціального прогресу.