
- •1. Зародження і розвиток політичної економії
- •2. Предмет політичної економії
- •3. Закони і категорії політичної економії
- •4. Функції політичної економії
- •5. Методи політичної економії
- •6.Економічна діяльність та її види
- •7. Суспільне виробництво та його фази. Матеріальне і нематеріальне виробництво.
- •8. Основні фактори суспільного виробництва
- •9. Продуктивні сили суспільства
- •10. Суспільний продукт, його структура.
- •11. Праця і робочий день.
- •12. Економічні потреби та їх класифікація
- •13. Закон зростання потреб
- •14. Економічні інтереси, їхня структура та суперечності
- •15. Власність як правова та економічна категорія. Об ’єкти і суб ’єкти власності
- •16. Право власності та функції власності.
- •17. Типи, форми і види власності.
- •18. Власність на фактори виробництва та способи їх поєднання.
- •19. Приватизація та роздержавлення
- •20. Розвиток товарної форми організації виробництва.
- •21. Товарне виробництво та його типи. Загальні риси та розходження простого і капіталістичного товарного виробництва.
- •22. Товар і його властивості. Двоїстий характер праці.
- •23. Еволюція і типи грошей.
- •24. Сутність грошей, їх функції, грошова система
- •25. Закони грошового обігу
- •26. Інфляція та її види
- •27. Причини та наслідки інфляції
- •28. Антиінфляційна політика держави
- •29. Сутність і функції ринку
- •30. Структура ринку
- •31. Поняття і сутність біржи
- •32. Товарна біржа. Фондова біржа
- •33. Валютна біржа. Біржа праці.
- •34. Закон вартості
- •35. Закон попиту
- •36. Закон пропозиції
- •37. Сутність конкуренції. Види конкуренції
- •1) В сфері безпосереднього виробництва:
- •2) В сфері обігу:
- •3) В сфері розподілу:
- •38. Сутність монополізму. Антимонопольне регулювання економіки
- •39. Сутність підприємництва, його функції. Види підприємницької діяльності
- •40. Принципи підприємницької діяльності. Умови для розвитку підприємницької діяльності
- •41. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.
- •42. Підприємство як суб’єкт економічної системи
- •43. Сутність і зміст основних макроекономічних показників.
- •44. Національний доход
- •2) Додаткова вартість:
- •45. Сутність і види економічного відтворення
- •46. Зміст та типи економічного зростання
- •47. Чинники економічного зростання
- •48. Сутність, види та фази економічних циклів
- •49. Доходи споживчого призначення
- •50. Світове господарство : суть, етапи й закономірності розвитку
2. Предмет політичної економії
Політична економія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, кожна з яких виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).
Суспільство — це найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності. Воно створює і розвиває матеріальну і духовну культуру, систему інших соціальних цінностей. Усі сторони суспільного життя пов’язані між собою, але таким чином, що його основою є економічне життя, тобто виробництво матеріальних благ і послуг для задоволення різноманітних потреб людей. Щоб жити, людині потрібна їжа, одяг, житло і безліч інших матеріальних благ та послуг. Необхідні засоби до існування вона повинна виробляти: сіяти зерно, добувати вугілля, плавити сталь, робити машини, випікати хліб, друкувати газети.
Об’єктом політичної економії є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне виробництво.
Назва “економіка” виникла з поєднання двох слів грецького походження “ойкос” — будинок, господарство і “номос” — закон. Уперше цей термін застосував Арістотель (ІІІ ст. до н. е.). Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів і сфер вивчення економічного життя суспільства: домогосподарство, підприємство, галузь, економіка країни в цілому, світове господарство, економічні відносини, економічні відносини у взаємозв’язку з продуктивними силами і т. д. Сьогодні економіку суспільства вивчають понад 50 окремих економічних наук, у тому числі політична економія, економікс, макроекономіка, мікроекономіка, історія економічних учень.
Кожна з нині існуючих економічних дисциплін має свій предмет дослідження, на якому вона спеціалізується. Так, предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки, а предметом мікроекономіки є вивчення поведінки окремих економічних одиниць, таких як домогосподарство, підприємство, ціна, доходи підприємства тощо.
Політична економія також має свій предмет. При цьому слід пам’ятати, що слово “політея” в перекладі з грецької означає суспільний устрій. Назву науки “політична економія” запропонував відомий представник теоретичної школи меркантилізму у Франції Антуан Монкретьєн де Ваттевіль у книзі “Закони суспільного господарства (Трактат з політичної економії)”. Використаний ним термін “політична економія” згодом став назвою цілої науки.
При виробництві матеріальних благ люди взаємодіють з природою, використовуючи різноманітні засоби виробництва (машини, споруди, будівлі тощо), які в поєднанні з людьми, що приводять їх у дію, виступають як продуктивні сили суспільства.
У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи. Отже, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини.
Люди як носії економічних відносин водночас є носіями системи інших суспільних відносин: політичних, національних, сімейних, ідеологічних, з якими економічні відносини теж пов’язані і взаємодіють. Політична економія досліджує економічні відносини обов’язково в їх зв’язку і взаємодії з іншими суспільними відносинами та інститутами.
Таким чином, предметом політичної економії є економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства.
Вивчаючи тему, слід звернути увагу на те, що в економічній теоретичній науці зустрічаються певні розбіжності в трактуванні предмета політичної економії. Так, А.Сміт уважав, що предметом цієї науки є вивчення природи та причин багатства народів, про що свідчить назва його класичної праці “Дослідження про природу та причину багатства народів” (Смит А. Исследование о природе и причине богатства народов. — М.: Соцэкгиз, 1961).
Видатний український політеконом М. І. Туган-Барановський писав, що сучасну політичну економію можна визначити як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, яка удосконалюється в середовищі історично вільного мінового господарства, що розвивається (Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН, 1998. — С. 34). У відомому вітчизняному підручнику з економічної теорії (Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К.: Вища шк.: Знання, 1997. — С. 16) визначається, що предметом політекономії є “…вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства”.
Існують також інші трактування предмета політичної економії. Вони зумовлені тим, що ця наука розвивається та диференціюється на різні політекономічні школи та напрями.