2. Предмет політичної економії

Політична економія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, кожна з яких виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).

Суспільство — це найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності. Воно створює і розвиває матеріальну і духовну культуру, систему інших соціальних цінностей. Усі сторони суспільного життя пов’язані між собою, але таким чином, що його основою є економічне життя, тобто виробництво матеріальних благ і послуг для задоволення різноманітних потреб людей. Щоб жити, людині потрібна їжа, одяг, житло і безліч інших матеріальних благ та послуг. Необхідні засоби до існування вона повинна виробляти: сіяти зерно, добувати вугілля, плавити сталь, робити машини, випікати хліб, друкувати газети.

Об’єктом політичної економії є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне виробництво.

Назва “економіка” виникла з поєднання двох слів грецького походження “ойкос” — будинок, господарство і “номос” — закон. Уперше цей термін застосував Арістотель (ІІІ ст. до н. е.). Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів і сфер вивчення економічного життя суспільства: домогосподарство, підприємство, галузь, економіка країни в цілому, світове господарство, економічні відносини, економічні відносини у взаємозв’язку з продуктивними силами і т. д. Сьогодні економіку суспільства вивчають понад 50 окремих економічних наук, у тому числі політична економія, економікс, макроекономіка, мікроекономіка, історія економічних учень.

Кожна з нині існуючих економічних дисциплін має свій предмет дослідження, на якому вона спеціалізується. Так, предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки, а предметом мікроекономіки є вивчення поведінки окремих економічних одиниць, таких як домогосподарство, підприємство, ціна, доходи підприємства тощо.

Політична економія також має свій предмет. При цьому слід пам’ятати, що слово “політея” в перекладі з грецької означає суспільний устрій. Назву науки “політична економія” запропонував відомий представник теоретичної школи меркантилізму у Франції Антуан Монкретьєн де Ваттевіль у книзі “Закони суспільного господарства (Трактат з політичної економії)”. Використаний ним термін “політична економія” згодом став назвою цілої науки.

При виробництві матеріальних благ люди взаємодіють з природою, використовуючи різноманітні засоби виробництва (машини, споруди, будівлі тощо), які в поєднанні з людьми, що приводять їх у дію, виступають як продуктивні сили суспільства.

У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи. Отже, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини.

Люди як носії економічних відносин водночас є носіями системи інших суспільних відносин: політичних, національних, сімейних, ідеологічних, з якими економічні відносини теж пов’язані і взаємодіють. Політична економія досліджує економічні відносини обов’язково в їх зв’язку і взаємодії з іншими суспільними відносинами та інститутами.

Таким чином, предметом політичної економії є економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства.

Вивчаючи тему, слід звернути увагу на те, що в економічній теоретичній науці зустрічаються певні розбіжності в трактуванні предмета політичної економії. Так, А.Сміт уважав, що предметом цієї науки є вивчення природи та причин багатства народів, про що свідчить назва його класичної праці “Дослідження про природу та причину багатства народів” (Смит А. Исследование о природе и причине богатства народов. — М.: Соцэкгиз, 1961).

Видатний український політеконом М. І. Туган-Барановський писав, що сучасну політичну економію можна визначити як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, яка удосконалюється в середовищі історично вільного мінового господарства, що розвивається (Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН, 1998. — С. 34). У відомому вітчизняному підручнику з економічної теорії (Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К.: Вища шк.: Знання, 1997. — С. 16) визначається, що предметом політекономії є “…вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства”.

Існують також інші трактування предмета політичної економії. Вони зумовлені тим, що ця наука розвивається та диференціюється на різні політекономічні школи та напрями.