
- •58.Зем.Рента та орендна плата.
- •60.Моноп.Та абсол.Рента.
- •64.Кінцевий суп.Прод.,ч..Пр.,нац.Д.
- •66.Суть процесу нагромадж.
- •68.Пром.Цикл та його фази.
- •69.Особл.Екон.Криз у іі пол..20ст.
- •72. Фінансова система країни
- •73.Держ.Бюд.Як осн. Ланка фін.Сист.
- •75.Світ.Господарство…
- •76.Етапи стан..Та розв.Світ.Господ.
- •77.Міжн.Поділ праці як фактор розв.Св.Госп
- •78.Пон.Міжн.Торгівл.Торгів.І платіж.Б.
- •80.Валютний ринок і вал.Регул.
- •82.Криза та розпад ком.-адмін.Сист..
- •83.Прич.Вин.Та сутн.Глоб.Проблем.
69.Особл.Екон.Криз у іі пол..20ст.
Маркс вваж.,що кризи-це період насильного повороту до заг.
рівноваги,що вдкрив.шлях до нового періоду зросту вир.
Період часу від 1 кризи до ін.наз. екон.або пром.циклом. Після ІІСВ відб.зміни в розв.екон.криз і циклів.Такі зміни викл.держ. регулюв.екон.проц.та розв.НТР.Зміни в цикл.розв.криз:1)спост. асинхронність,тобто неспівп.фаз кризи в різн.країнах,поруш.норм. зміна фаз циклу і співв.між ними. 2)криза відр.тим,що вона менш руйнівна,скороч.трив.циклів. 3)екон.кр.може перепл.з структ.криз. Факт.,які сприяють на зміну суч.екон.циклу:1.сусп.(держ.регул.екон.та існуюча сист.протидії в цикл.розв. і кризи з боку д.; інтернаціон.всього госп.життя; введення елементів планомірн. та прогнозув.на рівні підпр.,а також міжгалуз.рівні;загостр.проблем міжн.боргу);2.технічні(перехід від капітал..техн.вир.до науковомістк.; міжгалузеве переливання кап.;поява нових гал.вир.,технол.;наявн.ряду функціон.комплексів,зокр.військ.- пром.,агр..;структурні зміни в екон.)
Довгі хвилі в екон.розвитку.
Маркс вваж.,що кризи-це період насильного повороту до заг.
рівноваги,що вдкрив.шлях до нового періоду зросту вир.
Теор.екон.циклів розроб. вчений- екон.Дм.Кондратьєв.Він показ.,що через кожні 48-55рр. відб.так звані великі цикли,які скл.з 2-х хвиль: зрост.і спадаючої..Він це довів на основі розрахунк.,беручи до уваги поч..з к.18ст.в розв.країн.видобуток чавуна,сталі,зовн.товаровир.,зарпл.і показав,що великі цикли це об’єкт.процес,в основі якого лежить процес нагром.капіталу.
72. Фінансова система країни
Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.
Система фінансів в Україні тільки з 90-х г.г. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики.
Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.
Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу