2. Причини поширення шкідливих звичок і залежностей

Проблема поширення у сучасних людей залежностей від стимулюючих речовин зумовлена головним чином біологічними факторами, а саме: порушенням нейромедіаторного балансу у нервових клітинах головного мозку, який забезпечує настрій, душевну рівновагу і психічний комфорт. До хімічної залежності від нікотину, алкоголю і наркотиків в першу чергу призводить нестача в організмі нейромедіаторів задоволення: серотоніну, дофаміну та ендорфіну.

Частина людей майже завжди відчуває здавалося б нічим не обумовлений психофізіологічний дискомфорт: перебуває в нервовій напрузі, страждає від різкої зміни настрою, вони імпульсивні, тривожні, іноді агресивні, часто страждають через почуття невпевненості в собі, їм важко знайти почуття душевної рівноваги. Саме вони частіше за інших вживають тютюн, алкоголь і наркотики, мають схильність до азартних ігор. Таким чином, вони намагаються знайти душевну рівновагу, але при регулярному вживанні стимуляторів дуже швидко отримують ту чи іншу залежність.

В результаті досліджень виділено 7 основних типів порушень нейромедіаторного балансу, а з усіма різновидами, в тому числі за статевою ознакою, їх близько 40. І саме ці порушення біохімічного обміну в нервових клітинах головного мозку призводять до вживання синтетичних аналогів природних нейромедіаторів, що є основною сприяючою причиною розвитку алкогольної та наркотичної залежностей. Тому люди з порушеннями нейромедіаторного балансу інтуїтивно знаходять в соціумі і обирають для себе як «лікувальний» засіб стимулюючі чинники і отримують завдяки їм бажане полегшення. [Коррекция …].

Так, у серотоніну надзвичайно різноманітні фізіологічні функції в організмі. Він відповідає за радість і гарний настрій, допомагає зосередитися і сконцентрувати увагу, стимулює пізнавальну і рухову активність, бере участь в регуляції судинного тонусу, у процесах згортання крові, регуляції моторики та секреції в шлунково-кишковому тракті, контролює сприйнятливість мозкових рецепторів до стресових гормонів адреналіну і норадреналіну, поряд з дофаміном відіграє важливу роль у механізмах гіпоталамічної регуляції гормональної функції гіпофіза. А дефіцит рівня серотоніну в мозку формує депресивний стан і важкі форми мігрені, підвищує чутливість больової системи організму.

При правильному харчуванні і способі життя мозок отримує можливість виробляти серотонін в достатній кількості, частина якого використовується відразу, а інша частина відкладається про запас. Але стрес, алкоголь, тютюн, наркотики, надлишок цукру та інші стимулюючі речовини швидко вичерпують запаси серотоніну в мозку і призводять до його дефіциту. Так, солодощі та інші стимулятори викликають різкий викид інсуліну в кров, що призводить до швидкого вивільнення серотоніну з мозкових запасів і настрій поліпшується, але не надовго. Незабаром рівень серотоніну починає швидко падати, а з ним ‒ настрій і самопочуття. Виходить замкнуте коло: накидання на солодощі та стимулюючі речовини покращує самопочуття, але воно швидко зникає і мозок знову починає вимагати наступної порції стимуляторів, стаючи залежним від них [Шварцбейн].

Крім того, при ожирінні спостерігається низький рівень рецепторів дофаміну. А обмеження в прийомі їжі може призвести до збільшення рецепторів дофаміну. Переїдання може призвести до хронічного зниження рівнів рецепторів дофаміну, що в підсумку призведе до ожиріння. Однак у той же час генетичний брак дофаміну може призвести до того, що людина буде споживати надмірну кількість їжі. [Дофамин ‒ удовольствие от жизни …]

Принцип дії всіх стимуляторів однаковий (всі вони викликають викид серотоніну), тому вживання одного з них дуже часто тягне за собою вживання інших. Залежності буквально підсилюють одна одну. Залежність від кофеїну може спричинити за собою залежність від цукру, куріння ‒ потяг до алкоголю і т. д. Саме тому спроби позбавитися від однієї залежності часто призводять до виникнення інших. Алкоголіки, позбавившись від тяги до спиртного, дуже часто накидаються на солодощі, сигарети і каву. Кожному алкоголіку чи наркоману відомо: приходить час, і звичний стимулятор починає діяти все слабше. Це означає, що мозок повністю вичерпав запаси серотоніну. З часом, скільки б чашок кави ви не випили, скільки б сигарет ні викурили, скільки б цукерок і булочок не з'їли, звичного поліпшення стану вже не буде. А виснаження запасів серотоніну призводить до сильної депресії. У цьому стані людина навіть здатна вчинити самогубство. Таким чином, всі стимулятори рано чи пізно стають депресантами. [Шварбейн].

Дофамін служить важливою частиною «системи заохочення» мозку, викликає почуття задоволення, що впливає на процеси мотивації та навчання. Він природним чином виробляється у великих кількостях під час позитивних дій або навіть спогадів про їх ‒ прийому смачної їжі, приємних тілесних відчуттів, стимуляторів та ін. Дофамін збільшує силу серцевих скорочень, фільтрацію нирок, грає роль в адаптації організму до стресових ситуацій, травм, крововтрати, болю, та ін. Дофамін є біохімічним попередником норадреналіну, з якого в свою чергу утворюється адреналін. (Адреналін і норадреналін є теж нейромедіаторами і гормонами, які взаємно доповнюючи одне одного впливають практично на всі види обміну речовин, особливо при стресових станах).

Ендорфін вводить людину в стан ейфорії, до якої організм швидко звикає і з цього стану не хоче виходити, за що його іноді називають «природним наркотиком» (та й за формулою цей гормон ідентичний морфіну). Будь-яке переживання, пов'язане з багатьма категоріями людського існування, потреба організму у зменшенні больових відчуттів, фізичні навантаження підвищують рівень ендорфіну в крові.

Отже, багато наркотиків ‒ працюють подібно до нейромедіаторів, тільки наркотики діють сильніше і встигають зв'язатися з рецепторами першими, викликаючи швидку і стійку залежність. Але як тільки штучний стимулятор зникає, в організмі починаються проблеми. Так, наприклад, в мозку людини ацетилхолінові рецептори включаються під впливом ацетилхоліну, схожого за своєю формулою на нікотин для виділення нейромедіаторів серотоніну і дофаміну. При попаданні в кров нікотин запускає в роботу ацетилхолінові рецептори і разом з тим робить їх нечутливими до ацетилхоліну. З часом в мозку курця утворюється багато додаткових ацетилхолінових рецепторів чутливих до нікотину, який змушує їх виділяти серотонін і дофамін. Але якщо у незалежної від нікотину людини ці нейромедіатори виробляються в міру необхідності протягом усього життя, то у курців вони вже не виділяються без стимуляції нікотином. А зниження вмісту нікотину в крові призводить до падіння рівня цих нейромедіаторів, що викликає гостре бажання закурити, щоб зняти стрес з мозку і отримати ілюзію стану емоційної стабільності. Таким чином, під дією нікотину відбувається обман організму. У курців змінюються хімічні процеси в мозку і щоб відчувати себе «нормально», потрібні дози нікотину, без якого все в житті стає не в радість. І якщо відмова від куріння викликає дефіцит нейромедіаторів і так звану «ломку», то вже десь через 5 днів мозок починає сам потроху вирівнювати баланс серотоніну і дофаміну без присутності нікотину. Але для повного відновлення роботи рецепторів мозку потрібно буде близько двох років. [Действительные …]

Біохімічний механізм формування залежності до алкоголю або наркотиків в основному схожий. Рецептори, що відповідають за прийом нейромедіаторів задоволення потребують заповнення. Та оскільки рецептори заповнюються не тим специфічним ферментом, який повинен виробляти сам організм, а штучним їх замінником (алкоголем чи наркотиком), то відбувається біохімічна перебудова: відчуваючи брак потрібної речовини, організм нарощує кількість рецепторів на отримання цих замінників. Але чим більше рецепторів, тим більша потреба їх заповнювати і тим більше людина відчуває «тягу» до алкоголю чи наркотику. [Алкоголиками …].

Алкоголь і наркотики призводять до порушення мотиваційної сфери. Адже в житті будь-яку нагороду треба заробити, тобто виконати ряд дій. А прийом алкоголю і наркотиків викликає ілюзію величезного задоволення ‒ ось воно, все відразу і зараз. У реальному житті з такою життєвою позицією дуже важко добитися успіху. Алкоголь і наркотики так привчають центр задоволення, що звичайні життєві радощі не викликають жодних емоцій. Тому колишньому алкоголіку життя показується довгий час дуже тужливим і безрадісним, йому важки знову не зірватися. Є люди, найчастіше це діти алкоголіків, у яких "центр задоволення" погано функціонує з самого народження. Такі люди слабкіше за інших здатні відчувати природні задоволення. З іншого боку, вони чутливі до сильних подразників, таких, як алкоголь і наркотики. Люди з спадковим алкоголізмом набагато краще переносять спиртне, але їм треба пити практично кожен день. Проблеми виникають, коли такій людині потрібно якийсь час утримуватися від випивки. [Дофамин ‒ удовольствие от жизни …]

Слід також відзначити, що люди зі схильністю до хімічної залежності, у яких нейромедіаторів задоволення бракує з самого народження, не обов’язково стають залежними. Схильність може перейти в хворобливу залежність, лише при «подоланні» якогось бар'єру при вживанні стимуляторів. Та коли механізм залежності вже сформований, людині практично неможливо не вживати стимулятори. Її організм на молекулярному рівні починає вимагати все більшої кількості нейромедіаторів задоволення. Тому, якщо стимулятори, наприклад, нікотин, алкоголь, наркотик або цукор не надходять, то на дефіцит нейромедіаторів організм реагує депресією, похміллям або ломкою.

Нікотин, як кокаїн і амфетаміни, активізує дофамінову систему мозку, що відповідає за формування реакції на винагороду. Таким чином, нікотин змінює використовувані нейронами сигнальні механізми, що призводить до таких наслідків, як стійка нікотинова залежність. Автори вважають, що цим можна пояснити те, що давно кинули палити люди іноді починають відчувати потребу в затягуванні і часто знову починають палити. [Дофамин ‒ удовольствие от жизни …]

Звичайно, залежність від стимуляторів це захворювання не тільки біохімічне, але й соціальне, психічне, духовне. Всі ці фактори діють у комплексі. Людина з іншою біохімією може стати в тій же ситуації не хімічно, а психічно залежною, тобто не алкоголіком чи наркоманом, а трудоголіком або ігроманом і т. п. На початок систематичного «вживання» може впливати духовний голод індивіда, сім'я або суспільство, в яких людина росла і виховувалася. [Алкоголиками …].

Так, алкогольні напої стали почесною частиною багатьох урочистих і значущих ритуалів, у низці випадків їх вживання стало традицією, набуло символічного значення (наприклад, шампанське в новорічні свята) тощо. Але медицина вже 300 років діагностує алкоголь як наркотичну, нейротропну і протоплазматичну отруту, що руйнуюче впливає на всі органи людського організму. Хоча людський мозок містить близько 10 млрд. нервових клітин (нейронів), та етанол є добрим розчинником і токсично діє на мозкові клітини. І після прийому лише кухля пива, склянки вина або 100 г горілки в головному мозку залишається ціле кладовище убитих нейронів (близько 20 тис.). Потім патологоанатоми у будь-якої «культурно і помірно» пʼючої людини діагностують «зморщений мозок», увесь в мікрорубцях і зменшений в об’ємі. А при середньому душовому споживанні 17 літрів абсолютного алкоголю за рік народження дефективних і розумово відсталих дітей перевищить народження нормальних дітей. Для усунення наслідків вживання алкоголю треба витратити в 3 рази більше грошей, ніж їх поступає в державну казну від продажу алкогольних виробів [Маюров=Алкоголь].

Підлітковий вік – найбільш небезпечний вік з точки зору звикання до алкоголю та алкоголізації, особливо для дівчат. Цьому сприяють доступні слабоалкогольні прохолодні напої, які випускають у яскравій і привабливій споживчій упаковці, з молодіжною символікою, які містять смакові добавки, цукор, тонізуючі речовини, а також пиво [Щорічна …]. Хоча пивний алкоголізм розвивається повільніше, ніж горілчаний, але відразу переходить у тяжку форму і надзвичайно складно лікується [Маюров=Алкоголь].

Дуже часто молодь пробує наркотик уперше з цікавості або з "солідарності" з компанією друзів, щоб відволіктися від повсякденних проблем або випробувати нові, невідомі, відчуття. Але наркотики завжди обманюють тих, хто розраховує на безперервний фейєрверк дивних відкриттів і станів духу. Проблеми нікуди не йдуть, а часто тільки поглиблюються, причому самі наркотики стають серйозною проблемою. Наперекір очікуванням, наркотики заважають творчому процесу, не даючи зосередитися. А уява малює тільки чергову жадану дозу "кайфу". Наркоманові не те що працювати і творити, голови від подушки без наркотиків не підняти – "ломка". Ось і увесь "творчий екстаз" [Белогуров].

Ряди наркоманів поповнюють в основному люди, які не мають елементарних знань про наркотичні речовини і наслідки їх вживання. Цю наркотичну безграмотність необхідно терміново викорінювати. Дефіцит знань про наркотики ‒ передумова до їх поширення. Розповсюджувачі наркотиків повідомляють серед своїх жертв тільки про один ефект наркотиків ‒ про ейфоризуючу дію, не повідомляючи про десятки інших ефектів, невід'ємних від названого [Карпов=наркомании].

Молодь не завжди знає про найдієвіші наркотичні пастки, які її чекають. Перша з них ‒ цікавість, із-за якої підлітки часто стають жертвою. Друга пастка ‒ пиво, яке є алкоголем-наркотиком. Спочатку пиво, потім міцніші напої. А після все частіших запоїв, перепадів настрою і депресій «просунуті» друзі для вирішення життєвих проблем і "кайфу" пропонують "ширнутися". Та через деякий час хочеться ще, але плати дорожче. А залежність від подільників і дози наркотику збільшується. Третя пастка ‒ мода, коли підлітки заради солідарності разом з друзями приймають той чи інший наркотик, не розуміючи істинного значення групового тиску на них в подібних ситуаціях [=Бурова].

Проблеми наркоманії сьогодні насамперед полягають у залученні молоді до своєрідної субкультури зі своїм специфічним способом життя, системою цінностей, мовою, атрибутами, стереотипами, міфами, пошуків особової свободи і забороненого плоду, відчуттів більшого страху життя ніж страху смерті, що виступає потужним чинником залучення до наркотиків. І тому, хто не вживає наркотики важко зрозуміти психологію наркомана. У наркоманів інші життєві цінності – їх мало цікавить здоров’я, повага оточення, спокій і чиста совість. Вони вороже відносяться до усього, що заважає отримувати наркотики в усе зростаючих кількостях, украй необов’язкові, брехливі і егоїстичні. Підвищений інтерес наркомана до когось часто є прелюдією до шахрайства. Їх поведінка залежить від концентрації наркотику в крові. Так, наприклад, зараз наркоман справляє враження цілком спокійної і доброзичливої людини. Але вже через кілька годин він може бути безпричинно нервовим і дратівливим, і навіть "шалено схибленим" – настала абстиненція, тобто "ломка". Ще через дві години він може виглядати, як сонний, недоумкуватий ідіот. Значить, встиг "уколотися". Пройде години 3 і він знову зовні цілком нормальна людина. І цикл починається спочатку [Белогуров].

Життя опіумних наркоманів відрізняється від життя людей, які не пробували опіати. Навіть якщо наркозалежний вирішить відмовитися від прийому опіатів, то він ніколи не зможе відчувати колишнього задоволення від життя. Наприклад, людина, незнайома з наркотиками, зголоднівши, може відчути себе цілком щасливою від смачної їжі, а колишньому наркоману такого простого повсякденного щастя завжди буде недостатньо. І цьому є просте пояснення.

Задоволення, що отримується людиною, залежить від потоку і вмісту дофаміну в мезолімбічному шляху головного мозку (з кори у прилегле ядро). При кожному позитивному переживанні в мезолімбічному шляху підвищується концентрація дофаміну. Цей шлях ще іменується шляхом винагороди, адже він активується тоді, коли людина їсть, п'є воду або займається приємною справою. Крім того, ці акти повторюються і закріплюються. Але людина може також активувати цю область іншими шляхами.

Деякі форми поведінки і хімічні речовини аналогічним чином ведуть до збільшення потоку дофаміну в мезолімбічному шляху. З хімічними речовинами це відбувається різними шляхами, через різні механізми. Так, наприклад, розглянемо, яким чином вживання героїну активує «шлях винагороди».

В нормі людський мозок сам собі виготовляє трохи наркотиків опіоїдної будови. Це ендорфіни. Вони, крім знеболювання, регуляції емоцій, отриманні задоволення, беруть участь у гальмуванні мезолімбічного шляху, тобто припиняють надлишковий потік дофаміну. А прийом опіатів, які хімічно схожі на ендорфіни, блокує роботу ендорфінів і дофамін тече рікою. Ендорфіни через якийсь час руйнуються, опіати набагато міцніше зв'язуються з дофамінними рецепторами і тримаються там набагато довше, ніж природні продукти обміну мозку. З цієї причини задоволення від наркотику набагато сильніше, ніж те задоволення, яке людина отримує від будь-якої іншої діяльності.

Але організм людини, що приймає опіати, починає опір. По-перше, він перестає або зменшує вироблення власних ендорфінів ‒ адже їх надлишок може призвести до зупинки дихання, а головна мета організму ‒ вижити. По-друге, рецепторів до дофаміну в «шляху винагороди» теж стає менше. Крім того, з часом ці рецептори виснажуються до такої міри, що ефект ейфорії після введення наркотику повністю зникає. Наркоман продовжує приймати його тільки з-за того, що без нього він взагалі не може фізично існувати, тому що наркотик ззовні повністю взяв на себе функції ендорфінів і багато процесів у мозку.

І якщо наркоман не отримав чергової дози, у нього в «шляху винагороди» повністю припиняється потік дофаміну. Мозок не може працювати. Без опіатів одні нейромедіатори припиняють виділятися, інші виділяються в надлишку. З часом повільно і з великою натугою мозок почне виробляти власні ендорфіни, щоб поступово повернутися до звичайної діяльності. Але мозок вже ніколи не буде попереднім. У нього завжди буде дефіцит дофаміну в мезолімбічному шляху, і ендорфіни ніколи не будуть працювати так, як це було до початку вживання опіатів. [Про опиумных наркоманов …]

Всі речовини, що викликають наркотичну залежність, змінюють вміст дофаміну в головному мозку. Спочатку прийняття наркотиків збільшує виділення дофаміну, але з плином часу воно фактично починає викликати зворотний результат, тобто об'єм виділення дофаміну скорочується. Люди, що мають наркотичну залежність, відчувають труднощі з отриманням задоволення, тому що їх дофамінова система порушена. Вони намагаються підняти рівень дофаміну, повторюючи свої спроби знову і знову. Наркотики знищують клітини або функції головного мозку. Хоча здатність виробляти дофамін з плином часу відновлюється, однак невідомо, чи відбувається при цьому повне повернення до нормального стану. [Дофамин ‒ удовольствие от жизни …]

Таким чином, всі залежності (хімічні і нехімічні) мають спільні риси. Причини неконтрольованих пристрастей знаходяться не в навколишньому світі, а всередині людини. Більше, ніж інші, до залежної поведінки схильні люди з пониженою стресостійкістю, не готові чекати і терпіти. Вони бояться труднощів, а неприємні життєві події породжують спрагу миттєвого їх усунення або негайного щастя. Замість того, щоб спрямувати зусилля на вирішення проблеми, така людина заперечує саме її існування. Тому часто за фасадом будь-якої залежності завжди можна виявити ухилення від відповідальності, яка зазвичай властива психологічно зрілій особистості зі сприйняттям навколишнього світу повного можливостей (бажати, ставити цілі і втілювати бажання своїми руками).

Залежність не тільки порушує здоров'я і викликає серйозні психологічні проблеми, але і майже завжди веде до втрати соціального обліку людини. Причиною залежного поводження є спроба людини піти від життєвих реалій в свій окремий світ. Шляхом реалізації цієї задачі є трансформація стану свідомості в результаті появи нових емоційних переживань. Формується так званий емоційний гачок, потрапивши на який, людина втрачає здатність адекватно реагувати на навколишні події. Вона стає маріонеткою в руках тих, хто здатний забезпечити їй цей емоційний сплеск.

Отже, до основних причин поширення шкідливих звичок і залежностей студентської молоді слід віднести недостатні знання про механізми їх формування, генетичну схильність, порушення балансу виробництва організмом власних нейромедіаторів і гормонів.