1.6. Основні принципи дослідження
ІСТОРІЇ ЕТИЧНИХ УЧЕНЬ
Історія етичних учень покликана познайомити студентів з найбільш важливими етапами розвитку світової етичної думки. Аналіз історії етичних учень дає змогу з'ясувати, як формувались етичні проблеми, як змінювалися підходи до їх вирішення, як поступово поглиблювалося значення природи моралі та її функцій, удосконалювався інтелектуальний інструментарій етики. Плідність такого аналізу значною мірою визначається ефективністю методологічних орієнтирів, на яких ґрунтується вивчення історії етичних ідей. Отож видається доцільним подати коротку характеристику основних принципів такого Дослідження.
Найважливішим методологічним принципом вивчення етичної спадщини минулого є ідея історизму. Принцип історизму фіксує зумовленість етичної теорії певними соціальноісторичними чинниками, співвідносними з розвитком певного суспільства чи епохи загалом, вимагає брати до уваги всі об'єктивні та суб'єктивні обставини, що породжують конкретний культурно-етичний феномен. Його основна вимога - усебічність і об'єктивність дослідження, повна відсутність будь-якої модернізації минулого, суб'єктивізму у формі нігілістичного заперечення чи, навпаки, нестримної ідеалізації культурних цінностей минулих епох.
Наступний принцип розвитку - вимагає вивчати етичні ідеї в їхній генезі, тобто через становлення й еволюцію. Він націлює бачити в історії етичної думки не безладну зміну ізольованих однієї від одноїтеорій, цілком залежних від суб'єктивноїгри інтелекту їхнього творця, а розглядати їх як процес із необхідним внутрішнім зв'язком та спадковістю старого й нового. Було б помилкою заперечувати вплив особистісних рис мислителів на ці процеси, але, зрештою, будь-яке етичне вчення - це фрагмент суспільної свідомості. Перехід до нового етапу суспільного розвитку викликає до життя нові етико-духовні явища, але попередні етичні теорії зовсім не забуваються, їхні життєдайні принципи не підвладні історичній обмеженості та проявляються видозмінено в концептуальних теоріях нових епох.
Важливим методологічним принципом є самодостатність і внутрішня самостійність розвитку етичної думки. Соціально-історична детермінація визначає в етиці дуже багато, але не все, та не впливає фатально чи безальтернативно. Значна роль належить суб'єктивним чинникам, або особистісним інтелектуальним рисам творців морально-етичних учень. До цих рис належать: своєрідність життєвого шляху мислителя, особливості його характеру та духовного досвіду, політичної позиції, рівень його професіоналізму, специфіка суспільної атмосфери епохи. Також з-поміж цих чинників варто виділити: інтелектуальний потенціал попередніх етичних учень. Його критична переробка чи творча актуалізація слугують передумовою нового пошуку в етичній сфері. З цих джерел на кожному черговому етапі розвитку етичної думки мислителі черпають теоретико-пізнавальні механізми для обґрунтування власних принципів, ціннісно-орієнтаційний матеріал для роздумів про природу моральності.
Історія етики є складною й багатоаспектною картиною взаємодії та боротьби різних тенденцій, шкіл і течій. Отож важливе значення має питання про характер відображення цієї боротьби в історико-етичному пізнанні. Найбільш традиційним є розгляд історії етичної думки як протистояння емпіричного чи матеріалістичного й ідеалістичного підходів. Можливі й інші методологічні підходи: приміром, виділення боротьби евдемоністичної та ригористичної, натуралістичної і раціоналістичної ліній в етиці.
Дуже суттєвим, але досить суперечливим є питання про застосування в історико-етичному дослідженні критерію прогресивного й реакційного. Нерідко вважається некоректним його використання в етиці, оскільки розмежування етичних учень на прогресивні та реакційні веде до однобічної ідеологізації етико-світоглядного процесу. Проте, на нашу думку, ідеологічний момент неможливо повністю прибрати з аналізу історії етичної думки, позаяк боротьба добра та зла завжди пронизувала й пронизує життя людства. Ця боротьба прямо чи опосередковано завжди віддзеркалювалася в етичних уявленнях.
Водночас не можна абсолютизувати колишні критерії та пріоритети. Якщо раніше в структурі цих пріоритетів переважали соціально-політичні чинники, то сьогодні треба залучити більш широкий набір соціально-культурних цінностей. Потрібно брати до уваги, що часто ідеологічна орієнтація етичної теорії проявляється відкрито та цілеспрямовано, а інколи ця спрямованість імпліцитна (прихована) й вимагає свого спеціального роз-кодування. Також варто розрізняти ідейний задум філософа та визнання його ідей суспільством, характер використання цих ідей різними суспільними силами. Отож, присутність ідеологічного елемента у вивченні історії етичної думки є неминучим, але його належність до теоретико-пізнавальних критеріїв припускає значний діапазон їхньої незалежності одне від одного.
Це найбільш істотні методологічні принципи, що дають можливість забезпечити глибинне проникнення в історію етики та реалістичність оцінки цього знання, витягнутого з надр минулого.