1.5. Типологія етичних учень
Розмаїття методологічних настанов і принципів, які використовуються в розробці етичних проблем, породжує необхідність типології етичних учень залежно від того, які підходи чи принципи є основою в процесі етичного аналізу. Така різниця етичних учень є одним зі способів їх теоретичної самоідентифікації та водночас значною мірою визначає сутність природи моралі та її завдань. Охарактеризуємо основні види етичних учень.
Залежно від змісту й обгрунтування етика може бути гетерономною чи автономною. Гетерономія етики (від грецьк. кеіегох - інший) - формує моральність із якого-небудь зовнішнього Джерела, що перебуває власне за межами моралі. Прикладами гетерономності етики можуть бути натуралістичні й соціально-історичні теорії моралі, в яких моральність виводиться з природи людини та соціальних умов її існування, з понять корисності, Щастя, насолоди. Це характерно і для християнської етики, гідно з якою, етичний закон дає людям Бог. Автономність етики означає, що мораль має власний внутрішній закон, людина чи Бог самі створюють етичні закони.
Така настанова властива й багатьом раціоналістичним етичним теоріям. Щодо цього характерна позиція Канта, котрий стверджував, що вчинок лише тоді може вважатися моральним, коли він вільний від "побічних" спонукань, наприклад, особистої зацікавленості, честолюбства, зичення добра довколишнім, і здійснюється виключно з переконання в само-очевидності закону.
На думку багатьох учених-етиків, слід розмежовувати формальну та матеріалістичну етику.
Формальна етика зосереджує свою увагу на логічних моментах дослідження моралі, котрі переважають над безпосередньо використовуваними моральними нормами та принципа-ми. Прикладом може слугувати вчення І. Канта, що намагався за допомогою логіки відшукати й обгрунтувати універсальний етичний принцип, здатний стати основою для системи моральних норм. Ця ж тенденція характерна і для сучасної неопозитивістської етики, що цікавиться тільки проблемами моральної мови, можливостями визначення сутності та походження моральних термінів, семантикою моральних умовиводів.
Різні напрями матеріалістичної етики на передній план висувають дослідження сутності та природи моралі, суспільне підґрунтя формування системи моральних цінностей і норм, опис реальних моральних норм, тобто вона прагне більш широко охопити явища моральної сфери, не обмежуючись лише її логічним аспектом.
У межах матеріалістичної етики розрізняються декілька її форм. Перша з них - етика цінностей, котра має на меті дослідити цінність в житті та в навколишньому щодо людини світі. Як відомо, моральна поведінка визначається реалізацією етичних цінностей. Тож це етичне вчення створює своєрідну "піраміду" цінностей, котрих особистість повинна дотримуватись у своїх поведінці та діяльності.
Окрім цього, виділяють консеквенціальну етику (від лат. сопзедиепііа -наслідок). Вона об'єднує теорії, в яких моральне значення діяльності розглядається залежно від наслідків,
які вони зумовлюють. Для них характерне переконання в тому, що мораль виконує певні функції в суспільстві, а її вимоги мають доцільний характер.
Для контекстуальної етики (від лат. сопіехіш - зв'язок) характерне визнання основною проблемою вибору людиною шляхів вирішення моральних проблем залежно від конкретної ситуації, а не від загальних моральних принципів і норм, таким чином применшується їхнє значення та роль у суспільному житті.
Соціальна етика охоплює вчення, що розглядають моральні норми суспільства як основу моральних вчинків людей. До них належать суспільні настанови - від блага суспільства, служіння колективним інтересам до прагнення досягнути особистої користі, практичного успіху.
Отже, предмет етики - це багатогранна сукупність змінних проблем і завдань, які відображають діалектику історичного розвитку етичної думки від стародавніх часів до сучасної епохи. Безсумнівно, подальший розвиток історичної практики та філософського пізнання буде вносити зміни і корективи й у розвиток етичної думки.