15.Раннє Середньовіччя

За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчний епос, що представлені поетичними пам'ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда», саги, поезія скальдів), а також англосаксів («Беовульф»). Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком. Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).

Зріле Середньовіччя

Релігійна література,народна література (класичний епос) та феодально-лицарська література (куртуазна поезія і епос). Ці напрями не були ізольовані, між ними завжди зберігався зв'язок і виникали складні проміжні утворення. Хоч вони й мали протилежний характер, їхні закони, форми і шляхи розвитку своєрідні. З 13 століття в Європі швидко починає розвиватися ще один напрям: міська література.

Релігійна література

Література релігійного спрямування через писання Отців Церкви прокладає місток від античності до середніх віків. До жанрів християнської літератури цього часу відносять екзегетику (тлумачення і коментарі до Святого Письма), богослужбову літературу, літературу для мирян (псалтир, перекази біблійних сюжетів, часовники тощо), літописи (які створювалися в монастирях як хроніка, насамперед, церковної історії),схоластичні трактати, дидактичні твори, видіння. Найпопулярнішим жанром Середньовіччя були житія святих (агіографія) та розповіді про їхні чудеса.

Класичний епос

Класичний героїчний епос («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», відбиває народну точку зору на важливі для національної історії події, що відбуваються в «епічну» добу. У порівнянні з архаїчним епосом вони більш наближені до історичної достовірності, на перший план виходить розробка суспільно-значущих тем (патріотизм, вірність королю, засудження феодального розбрату), а героями стають ідеальні воїни.

Лицарська література

Формування лицарської літератури («Трістан та Ізольда»)  Суворий воїн більш ранніх епох перетворюється на вишуканого лицаря, література про якого переключає увагу з його злитності з народом до кохання (куртуазна поезія) та особистих подвигів (лицарський роман). Паралельно з'являється й поняття індивідуального авторства

Міська література

Міська література  («Роман про Лиса»).Міська література відзначається дидактизмом, повчальністю. Широко використовуючи засоби гумору та сатири, вона вчить, висміює, викриває. Стиль цієї літератури відповідає потягу до реалістичного зображення дійсності. Представлена міська література жанрами епосу, лірики, драми.

16. Клерикальна література створювалася для потреб церкви. Писалася на латині.

Богослужебна література – Біблія. Псалтир (150 псалмів зі Старого Завіту). Часослов – містить молитви, які використовуються протягом доби. Збірники молитов.

Твори, адресовані Богу		Твори, адресовані християнам
Літургійна поезія	Літургійна драма (основа для появи середньовічного театру, сформувала містерію та міракль)	Прозові твори	Віршовані твори
Гімн – похвальна пісня, створює урочистий настрій. Форма: - вступ; - панегірик (урочиста промова); - похвала (опис діянь святого); - молитва; - проголошення Символу віри.	Пасхальна драма (сценки з Біблії).	Агіографія (житіє). Герой-язичник, що став християнином; шлях людини до святості.	Алегорична поезія – дидактична.
		Видіння (visio) – розповідь про чудо. Поєднує біблійну традицію та античну. Людина рухається або в пекло, або в рай.
	Різдвяна драма (сценки з Біблії).
		Зерцало – літературний твір повчального характеру, збірник-антологія, який складається з історії будь-якої науки.
		Проповідь – інтерв’ю, бесіда, диспут (монахи використовували і добре знали засоби комунікації). У проповідь вставляли сентенцію, притчу, видіння, приклад.
Вірш (близький до гімну): - віршована молитва; - повчання; - плач; - сатира (вірш недостойним священикам); - секвенція (перероблена частина із Святого Письма); - троп (форма запитань і відповідей).
		Приклад (exemplum) – коротка історія в минулому, що використовується як аргумент, подається, як правдива історія; згадуються географічні координати; повинна схвилювати і змусити людину замислитися.
		Автобіографія
		Сентенція – вислів морального, повчального характеру.

Основні жанри:

1. Богослужбовий жанр - пісні, молитви, гімни й літургійна поезія. Тут уперше з'являється рима. Бурхлива творчість пов'язане з тим, що не існує церковних канонів (до 16 століття). Кожна церква могла прикрашати свою службу власними вставками. На зразок цих віршів виникає безліч повчальних творів. "Плач Богоматері біля хреста", "Плач Рахілі про чад".

2. Агіографія - житія святих. Зразок повчального читання для віруючих. До нас дійшло багато, два різновиди: а) житіє грішника-язичника, що пізнав істину й перетворився – "Житіє Марії Єгипетської". До нього сходять коріння авантюрного роману. б) житіє християнина із самого народження. Чітка схема: описувалася недитяча серйозність, перші подвиги, дарунок передбачення, зречення від світу, мученицька смерть, чудеса після смерті. З 12 століття широке поширення здобуває розважальна тенденція - оповідання про чудеса. Утворилися цілі збірники начебто "Чудеса діви Марії". Жанру чудес близький жанр бачень - провидіння. Алегорична поезія.

3. Проповідь. Збірник "Римські діяння".

4. Літургійна драма. Пов'язана з літургією, на зміну античній драмі. Сценки з Біблії, поступовий розвиток із читання по ролях. 

Особливості клерикальної літератури: 1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер); 2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви; 3) звеличення церкви над мирянами.

Жанрова типологія – дидактична функція; розповідь про Бога, Церкву, християнство.

Зародилася клерикальна література в ранньому середньовіччі (5 століття) у зв’язку із зростанням авторитету Церкви.

Клерикальна література завершила своє активне життя у період зрілого середньовіччя (десь 12 століття.

СЛІД ЗАЗНАЧИТИ: У питанні сказано: «періодизацію та жанрову типологію релігійної літератури». На лекції Бакіна зазначала, що клерикальний – церковний; релігійний – пов’язаний з Богом. Можливо, варто писати лише про твори, призначені Богу.

17.Сповідь передбачає самоаналіз щоб покаїтися. Після Августина сповідь – модель,зразок, бо сповідь – зображення шляху конкретної людини в процесі осмислення життя. У «Сповіді» Августина ми можемо побачити самих себе. Це публічна сповідь. Сповідь – поліжанровий текст.Перш за все, «Сповідь» св. Августина вписується в структуру чарівної казки, що була вперше описана В. Проппом . Вона також нагадує сюжет випробувань героя за Д. Кемпблеллом. Св. Августин вклав у стару сюжетну схему абсолютно новий зміст, замість динаміки авантюр він показав динаміку розвитку особистості, її душевний , інтелектуальний та духовний поступ.Це перший релігійний та інтелектуально-філософський роман в історії європейського письменства.Водночас це автобіографічний роман. Автобіографізм Августинової оповіді насичений психологічною подієвістю, самозаглибленням і самоспогляданням, суперечкою душі з тілом. Катарсис відбувається у формі видіння, прозріння.

18 Теоцентризм в добу Середньовіччя. Найхарактерніших рис середньовічна культура набула з X ст. У цей період у суспільстві створюється розвинута соціальна структура: розвиваються міста, а разом з ними - ремесла, торгівля, школи і університети, мистецтво в усіх основних його видах. У культурі Середньовіччя можна виділити релігійно-церковну, світську і народну субкультури. У період раннього західноєвропейського Середньовіччя культура перебувала під впливом католицької церкви, що відігравала, крім релігійної, ще й політичну, соціальну, військову, господарську і, зрозуміло, культурологічну роль, претендуючи на зверхність над світською владою. До рук церкви потрапила й система освіти. Основою західноєвропейського середньовічного світогляду було християнство, що визначило основну рису його світогляду та філософії -теоцентризм. Тобто будь-яка проблема Середньовіччя, в тому числі й проблема людини, розглядалася в контексті ідеї Бога та виводилася з неї. Звідси випливає істотна складова тодішнього світогляду - теодіцея. Теодіцея (від франц. theodicee - виправдання Бога; від грец. Theos - Бог та dike -справедливість) - загальний напрям релігійно-філософських доктрин, які намагалися узгодити ідею всемогутнього, благого Бога з наявністю світового зла, виправдати Бога як творця усього сущого всупереч існуванню темних сил. Згідно з середньовічною християнською доктриною людська особистість формується за образом і подобою Абсолютної Особистості - Бога. Тому пізнання людиною Бога як шлях до спасіння відбувається через їхнє спілкування - молитву, сповідь та покаяння. Ранньохристиянський світогляд заклав основу, згідно з якою праця стала розглядатися як обов´язкова риса "нової людини".

Середньовічна філософія - це філософія феодального суспільства з пануванням релігії і церкви у всіх сферах соціального буття. Звідси і основна особливість філософії цього періоду - теоцентризм (від грецького υέός, - бог); головними об'єктами філософського пізнання стають не космос і природа (як в античній філософії), а бог і людська душа. Девіз релігійної філософії викладений у трьох коротких лапідарних (стислих) судженнях Августина:Хочу зрозуміти Бога і душу.І нічого більше?Зовсім нічого.Філософія цього періоду або підпорядкована теології, або ототожнюється з нею. Теологія (богослов'я, вчення про бога) визначається як сукупність релігійних доктрин про сутність і дію бога, побудованих у формі ідеалістичного умогляду на основі текстів, прийнятих як божественне одкровення.У середні віки на зміну язичеським, політеїстичним (політеїзм - багатобожжя) релігіям приходять монотеїстичні (монотеїзм - єдинобожжя) релігії (буддизм, християнство, іслам). Європейська, візантійська і слов'янська філософії розвивалися в християнській традиції. Християнство (від грецької υέός - помазаник, месія) монотеїстична релігія, яка виникла в першому столітті нашої ери в Палестині в рамках іудаїзму і поширилася по всьому світу завдяки космополітизму (проголошується рівність всіх перед Богом, незалежно від соціальної і національної приналежності) і універсалізму християнського світогляду - ідея всемогутності єдиного Бога - творця і два основних догмати: догмат триєдності: Трійця - Бог - Батько - ( безпочаткова першооснова), Бог - Син або Логос (смисловий або принцип, що оформляє), Бог - Святий Дух (животворящий принцип), догмат Боговтілення - Ісус Христос - боголюдина, який прийняв страждання і смерть заради спокути людських гріхів і воскрес після смерті. Ці і інші особливості християнської доктрини вплинули на філософські ідеї середньовіччя, а філософія того часу багато зробила для обґрунтування і систематизації релігійних догматів.

Жанри клерикальної літератури. Середньовічна література.Клерикальна літературастворювалася для потреб церкви. Писалася на латині. Основні жанри: Богослужбовий жанр - пісні, молитви, гімни й літургійна поезія. Тут уперше з'являється рима. Бурхлива творчість пов'язане з тим, що не існує церковних канонів (до 16 століття). Кожна церква могла прикрашати свою службу власними вставками. На зразок цих віршів виникає безліч повчальних творів. "Плач Богоматері біля хреста", "Плач Рахілі про чад". Агіографія - житія святих. Зразок повчального читання для віруючих. До нас дійшло багато, два різновиди: а) житіє грішника-язичника, що пізнав істину й перетворився – "Житіє Марії Єгипетської". До нього сходять коріння авантюрного роману. б) житіє християнина із самого народження. Чітка схема: описувалася недитяча серйозність, перші подвиги, дарунок передбачення, зречення від світу, мученицька смерть, чудеса після смерті. З 12 століття широке поширення здобуває розважальна тенденція - оповідання про чудеса. Утворилися цілі збірники начебто "Чудеса діви Марії". Жанру чудес близький жанр бачень - провидіння. Алегорична поезія. Проповідь. Збірник "Римські діяння". Літописний жанр, жанр хроніки. "Хроніка Саксона Граматика". Паралельно із цим існувала сміхова, несерйозна література (пародіа сакра) - її створювали школярі й нижчі клірики. Незвичайна вченість авторів. "Вечеря Кіпряни" ("Каэна Купріана"). Пародійна форма: на вечір збираються всі герої Біблії, в усіх є пародійна риса. Дуже часто таку літературу санкціонувала сама церква. Створювалися особливі "свята дурнів", де знімалися окови церкви. Літургійна драма. Пов'язана з літургією, на зміну античній драмі. Сценки з Біблії, поступовий розвиток із читання по ролях.

19. Видіння — літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах «благодійного» персонажа, котрий переживає уві сні насправді «чудесну» подію.Елементи видіння спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі,

ВИДІННЯ — жанр середньовічної  літератури, який являє собою розповідь відомого християнина про бачене ним у “потойбічному світі”. Це могла бути як благочестива, так і грішна людина, що після повернення” спокутує свій гріх. Видіння задовольняло інтерес віруючих до життя після смерті, до долі грішників у пеклі та праведників у раю тощо. Звичайно видіння мало певний настановчий характер, оскільки скеровувало людину на праведне життя.

Розповіді “очевидців” про пекло, чистилище та рай були поширені як у візантійсо, так і у західно-європейському середньовічній літератуpi. Видінню притаманний багатий фантастичний первень, який поєднаний з побутовими, реалістичними образами та деталями. Іноді видіння були частиною житій святих та літописних оповідей. Ще за античних часів з’явились вигадані оповідання у формі видіння. (Платон, Плутарх, Ціцерон). Апогею цей жанр досяг у “Божественній комедії” Ланте. До 411 ст. видіння (крім сканд.) створювались латинською мовою. Так, першу частину ісландської “Елли молодшої” складає “Видіння Гульві” — своєрідний унікальний огляд давньогерманських міфів. На інші мови переклади з латини з’являються з XII ст., аз ХІІІ ст. — оригінальні видіння народними мовами. За своїми джерелами цей жанр пов’язаний з канонічною та апокрифічною релігійною літературою.Жанр видіння споріднений жанру чудес, бо видіння є також чудо. Як жанр він склався вже у ранньосередньовічній літературі: тут присутній стандартний план та набір образів і мотивів. “Зустрічі” з історичними особами, що мучаться на тому світі за негідне життя, давали можливість авторові висловити свої політичні пристрасті.

20. Житія — життєписи людей, прилічених церквою до лику святих. Такі люди удостоювалися церковного шанування і поминання, складання Ж. було неодмінною умовою канонізації, тобто визнання святості.

Герої житія – мученик, місіонер, діва, праведник.

Усі герої ідеалізовані.

Головні риси – твердість духу, нескореність, сила волі.

Оповідна структура має сталу структуру: грішник раптом кається і жити починає жити праведним життям; не має поступовості переходу, не пояснюється чому грішник кається.

Житіє розповідає про діяння святого.

21. Опишіть специфіку жанру сповіді, його функції та визначені цим особливості форми.Жанр сповіді належить до галузі патристики, що займається дослідженням творчості та життя Отців Церкви. Отцями Церкви називають тих християнських письменників, котрі інтерпретують в історичному контексті існування християнства, цитують інших Отців Церкви як авторитетне джерело своїх висновків, а також вони є прикладом святості життя. Прикладом такого жанру є «Сповідь» Августина Блаженного, який являється представником золотої доби патристики. Щодо специфіки жанру «Сповіді», то слід зазначити, що, перш за все вона нагадує і структуру чарівної казки, оскільки головний герой намагається заповнити «духовну нестачу», ця нестача сподвигає його на пошуки, а також сюжет випробування героя, оскільки він долає різні перешкоди, потрапляє у складні ситуації, проте в кінці знаходить бажане. По-друге, у своєму творі Августин показує динаміку розвитку особистості, її духовний та інтелектуальний поступ. Слід зазначити, що сповідь – це покаяння перед Богом. Як правило, сповідь є інтимною, але у випадку Августина вона публічна – кожен знаходить у ній такі філософські ідеї, що відповідають його свідомості. Цим пояснюється поліфонія так філософічність даного твору. Назва „Сповідь” (Confessiones можна буквально перекласти як признання”) об’єднало три значення поняття сonfessio: розкаяння в гріхах, вдячність Творцю і сповідування віри. Саме тут захований принцип композиційної єдності, яка пов’язує перші дев’ять, перехідну десяту і заключні три книги „Сповіді”. „Сповідь” розповідає про той кінцевий підсумок, до якого, на думку Августина, повинен прийти кожен християнин. При цьому вона змальовує нам шлях конкретної людини Благодать Божа в таїнстві Покаяння прощає гріховну вину, виліковує і оживотворяє душу, подає сили не грішити більше, але збирати чесноти.. «Сповідь» - це катарсис конкретної людини, її шлях до Бога з усіма протиріччями та ваганнями. Це не ідеальна історія святої людини : Августин прийшов до цього сам, в силу набутого досвіду він вийшов на Божий шлях, як може це зробити кожен із нас. У своєму творі Августин розглядає такі питання, як хто є людина? Чи потрібен їй Бог?, і адресує свій твір до Бога, читача та самому собі. Сповідь є вербалізованою, що являється найвищим виявом сили душі – адже щоб зрозуміти свої помилки, їх слід виразити словами. Автору це вдалося, він зрозумів життя, що тепер являється прикладом для наслідування. Відповідно до світогляду середньовіччя, слід зазначити, що людина була чутливою та слабкою, тому аргументована сповідь Отця Церкви про те, як потрібно жити, щоб віднайти себе, і те, що він довів , що лише з Богом людина може бути щасливою, захищеною, зробили цей твір популярним, а також підтвердили основні заповіді життя християнської релігії.

22. Опишіть специфіку жанру прикладу, його функції та визначені цим особливості форми.Одним з найпоширенішим жанром проповіді був приклад. Проповідь це зразок ораторської прози з метою переконати людину, використовуючи аргументи. Слід зазначити, що монахи усіх рівнів використовували засоби комунікації зі слухачами (оскільки писемність була доступною лише для аристократів та кліриків): для духівництва використовували латину, а для мирян – діалекти, життєві приклади. Проповідь могла проводитися будь-де, у її склад включалися інші жанри, сентенції, притчі, видіння тощо, адже це забезпечувало увагу та інтерес до даного жанру, його зрозумілість усіма верствами населення для їх переконання у певних питаннях. Отже, приклад є жанром проповіді. Приклад – це коротка історія недавнього минулого, використана як аргумент ( так само, як це використовували і в античності). Це правдива історія, що має ознаки притчі, легенди, тобто наративу, який доводить міркування проповідника. Ці наративи мали дати слухачам наочні взірці праведної поведінки, адже людина є слабкою, вона не знає як потрібно себе поводити в житті, вона чутлива та всього боїться, а приклади дають настанови та реальні взірці життєвого стилю, що бути праведним, заслужити любов Бога, який усіх врятує. Серед ознак прикладу слід зазначити посилання на авторитет (ім’я людини, розповідь про недавню подію, про яку усі чули), конкретні географічні координати (означене місто, село). Приклад має за основу свідчення очевидців певної події (хоча це інколи було вигаданим фактом). Це все спонукало людину замислитися, зробити висновки та виправити себе відповідно до норм християнської моралі, які були основним мотивом прикладів. Серед прикладів можна назвати такі твори, як «О яде греха…», «О том, что прирожденную злобность следует смирять кротостью» та ін.

23. Опишіть специфіку жанру хронічки, його функції та визначені цим особливості форми.Клерикальна література втратила свою актуальність в період зрілого середньовіччя, по-перше через не розвинену художню форму, оскільки зміни захоплювали люд, а на лише повчання ніхто не реагував, по-друге, через втрату зв’язку з соціальними потребами, адже цивілізація змінювалася, на місце одних принципів приходили інші. Тому ця література бла замінена новими літературними формами. Перехідною формою між клерикальною л-рою та літературою світською стала хроніка – л-ний жанр, що містить виклад подій в часовій послідовності. Мета даного жанру є дидактичною, тобто навчити чомусь, переконати людини чинити так, а не інакше;наукова, оскільки хроніка являється основою для л-ри пізніших часів, з неї запозичувалися сюжети ( джерело історій про Роланда ); та художня. Спочатку хронічки були у вигляді перепису монахів – історія монастиря. Хроніка могла бути у вигляді листа, щоденника тощо, отже була результатом суб’єктивної думки. У даному жанрі головна увага приділяється не події, а людини – приклад елементів художньої літератури. Звідси можна вважати, що достовірність хронік сумнівна. Існували хроніки христових походів, тобто боротьби між християнами та мусульманами. Звідси можна зробити висновок, що хроніки продовжували дидактичну спрямованість клерикальної літератури, проте одночасно вони мають певний науковий та художній зміст.