13.Простір і час

Простір поділявся на сакральний, святий, - і ворожий, нечистий, нове усвідомлення часу спирається на три визначальні моменти – початок, кульмінацію та завершення життя роду людського.Простір – закритий,ієрархічний.Центр світу – Бог(Ісус).Все в світі визначається близкістю або віддаленістю від Бога.Світ – структура тричленна(небо,земля,підземелля).На небі – тріада(бог-отець,син,дух),на землі теж(ті що моляться – дух,воюють-лиц,працюють-сел) Час стає лінійним і незворотнім. Проте, за всієї «векторності» час у християнстві не позбавлений циклізму, докорінно змінилося лише його розуміння. Залежність людини від зміни щорічних періодів диктувала й специфічну структур її свідомості. Немає чіткої відмінності між минулим і сучасним, бо минуле знов відроджується й повертається, перетворюючись на реальний зміст сучасного. Сучасне водночас набуває глибшого змісту, бо співвідноситься з міфічним минулим, яке триває вічно. Життя втрачає випадковість і швидкоплинність. Простір поділявся на свій й «чужий», такий, що належить іншим людям чи силам. Характерною рисою доби була локальність, замкнутість - через недосконалість шляхів сполучення навіть повідомлення про якусь подію могло йти роками. Для середньовічної людини найвищою реальністю володів світ божественних сутностей , тому індивідуальні риси видимого світу були недостойними, щоб їх точно відтворювати. Світ дуалістичний, він поділяється на світ небесний і світ земний. Небо – вічне, на ньому – ідеальне життя. Земля – місце грішного і тимчасового перебування людини. Світ також поділявся на світ християн і світ невірних (варварів). Частини простору розрізнялися за своєю сакральністю. Було,є і буде – уявлення про час античної людини,поганське.Середньовіччя – замкнуте,завершене буття(космос),органічна частина космосу – людина.Все керується Богом.Космосу протиставляється хаос.Мин(створ світу) – суч. – майб(апокаліпсис).Час - це канат,він колись перерветься. Кінець життя – страх середньовічної людини.Присутній циклічний час(пости,свята,час селянських робіт).

14 Уявлення людини про потойбіччя і як вони відобразилися в літературі Православні стверджують, що для того, щоб після смерті душа потрапила не в пекло, а в рай, потрібно бути хрещеним, дотримуватися віровчення, причащатися Тіла і Крові Христових, дотримуватися духовну чистоту і здійснювати богоугодні справи, живучи на землі. Право визначати, чи потрапить душа людини в пекло чи рай в Християнстві належить Богові.

Пекло (італ. inferno, англ. Hell) - пекло, "нижнє місце", "місце приховування", в християнських уявленнях область вічного покарання знедолених ангелів і душ померлих грішників, позбавлений світла. З «видіння Карла III» ми бачимо. Що стихія пекла - вогонь. Люди в середньовіччі були досить практичними, тому відносили до пекла, все що могло поранити, від чого людина могла постраждати, що погано пахло, тому там кипіли смола, сіра, олово, жир, віск і повсюду був вогонь , все було похмурим, літали дракони. Рай абсолютна протилежність. Давнє слово "Парадіс" (рай), запозичене євреями у персів і позначало спочатку сади царів Ахеменідів, виражало загальну мрію: чарівний сад, де блаженна життя тривало б вічно. "Рай" у розумінні фарисеїв (і Ісуса) повинен представляти із себе блаженне життя воскреслих "святих" в Єрусалимі (Мф. 5: 35) в часи вічного царювання Месії.тому Рай осмислювався в 2 образах: 1) Едимічного саду(Бог-садівник. Тому сад і був раєм, там щебетали птахи, росла зелена трава, росли квіти, жили тварини)2) Небесний Єрусалим(центр 3 релігій: християнської іудейської і мусульманської). За Данте Ад має вигляд воронки, що складається з концентричних кіл, вузький кінець якої упирається в центр землі. Пройшовши переддень пекла, населеного душами нікчемних, нерішучих людей, вони вступають в перше коло пекла, так званий лімб, де перебувають душі доброчесних язичників, які не пізнали Бога, однак наблизилися до цього пізнання і за то позбавлених пекельних мук, далі поступово по колах розміщені всі, кого Данте вважав грішниками(люди, що піддалися пристрасті, єретики, тирани, вбивці. Самогубці і т. д. Честилище – гора, яка також складається з декількох кіл, які звужуються з підняттям . Далі йде земний рай, складається з семи сфер, оперізуючих землю за ними слідують сфери нерухомих зірок і кришталева сфера, - за кришталевою сферою розташований Емпірей, - нескінченна область, населена блаженними, споглядаючими Бога, - остання сфера, що дає життя всьому сущому

14, Если человек раннего Средневековья представлял загробную жизнь как всецело определявшуюся божьей волей, в чьей власти было наказать грешников муками ада, а праведных осчастливить райским блаженством, то теперь потусторонний мир воспринимался как состоящий из трех отсеков. Дополнивший картину загробного мира образ чистилища предполагал возможность вмешательства в процесс посмертного воздаяния с помощью пожертвований, заупокойных месс, заступничества близких и т. д. Сходную по смыслу эволюцию претерпел и образ Бога. Бог раннего Средневековья — Пантократор, Вседержитель, во всей своей силе сражающийся с дьяволом и грешниками, Грозный Судья, сурово раздающий всем по заслугам. Высокое Средневековье все чаще обращается к другому лику — лику милостивого и прощающего отца, Христа, сострадающего человеку и прощающего его грехи.