- •Загальна характеристика поверхні. Фізична і хімічна неоднорідність
- •1.2. Склад і будова поверхні
- •1.5. Поверхнева енергія. Поверхневий натяг
- •1.6. Повна, внутрішня і поверхнева енергія кристалу.
- •3.1 Деякі загальні поняття і терміни
- •3.2 Характеристичні функції і термодинамічні потенціали
- •3.4. Оцінка можливості і спрямованості протікання процесів. Розрахунок стандартної зміни енергії Гіббса
- •Адсорбовані атоми на поверхні
- •4.2. Зв’язок між кількістю адсорбованого газу й тиском. Ізотерма Ленгмюра.
- •4.3. Рівняння Гіббса для адсорбції
- •4.7. Фізична адсорбція
- •4.8. Хімічна адсорбція (хемосорбція)
- •4.10. Перехід від фізичної адсорбції до хімічної
- •5.1 Основні закони капілярності
- •5.2. Змочування і розтікання
- •5.3. Рівняння Юнга. Рівноважний крайовий кут.
- •5.4. Адгезія і когезія. Робота адгезії
- •5.5. Поверхнева енергія на границі зерен металу
- •6.2. Механізм процесу кристалізації
- •6.3. Зародкоутворення
- •7.1. Загальні положення
- •6.2. Закони дифузії Фіка
- •7.3. Коефіцієнт дифузії й енергія активації дифузії
- •7.4. Деякі рішення законів Фіка
- •7.5. Дифузія по поверхні кристалічних тіл. Дифузія адсорбованих атомів
- •7.6. Поверхнева самодифузія
- •7.8. Механізми припікання твердих тіл, що контактують у точці
- •Механізм об'ємної самодифузії при спіканні
- •8.1. Елементи механіки деформованого твердого тіла
- •8.2. Випробування на розтяг. Діаграма розтягу
- •8.3. Теоретична міцність твердих тіл при відриві та зсуві
- •8.4. Дефекти твердих тіл. Технічна міцність металів і сплавів
- •8.5. Загальні відомості про теорії дислокацій
- •8.6. Вплив зовнішньої поверхні на процес пластичної деформації
- •8.7. Аномалії пластично течії поверхневих шарів. Особливості переміщення дефектів поблизу вільної поверхні тіла
- •8.8. Динаміка дислокацій у приповерхневому шарі при наявності плівок і покриттів
- •9.1. Групи середовищ
- •9.2. Деякі загальні подання про взаємодію металів з газами
- •9.3. Окислення
- •9.4. Характеристика середовищ за механізмом їхнього впливу на фізико-механічні властивості металів Концепції фізико-хімічної механіки матеріалу (фхмм).
- •9.5. Зниження поверхневої енергії і зміна механічних властивостей твердих тіл під впливом оточуючого середовища (адсорбційний ефект Ребіндера)
- •10.1. Класифікація методів нанесення плівок і покриттів
- •10.2. Осадження в рідкій фазі
- •10.3. Осадження у твердій фазі
- •10.4. Осадження з парової фази
- •10.5. Вплив плівок і покриттів на властивості твердих тіл
- •10.6. Адгезійна взаємодія плівок Основні визначення та поняття адгезії плівок і покриттів
- •10.7. Адгезія й адгезійна міцність плівок. Особливості кількісної оцінки адгезійної міцності плівок
- •10.8. Теоретичні критерії адгезії покриттів до металів
- •11.1. Стадійність фізико-хімічних процесів при формуванні газотермічних покриттів
- •11.2. Утворення фізичного контакту при плазмовому напиленні (гтн). Перший етап взаємодії при напиленні
- •11.3. Термічний режим у зоні контакту при плазмовому напиленні
- •11.4. Роль поверхневої енергії, вакансій і дислокацій у підвищенні контактної температури в умовах плазмового напилення
- •11.5. Другий етап при плазмовому напиленні (гтн) – хімічна взаємодія
- •1. Механічний канал.
- •2. Термічний канал.
- •11.6. Об'ємна взаємодія і формування міжфазної зони при газотермічному напилюванні. (Третій етап)
10.3. Осадження у твердій фазі
Осадження у твердій фазі - спосіб створення покриття за рахунок осадження атомів із твердої або через тверду фазу. Різновидами цього способу є; контактне (рис.10.2, а), порошкове (б) і поверхнево-дифузійне (в) осадження. Специфічність даної підгрупи способів осадження полягає в тому , що матеріал В виступає не як присаджувальний, а як постачальник атомів для створення на поверхні основи за рахунок взаємної дифузії інтерметалідного шару С. Після створення за рахунок дифузії шару С матеріал В відділяється - осадження ведеться за такими технологічними режимами, щоб між В та С не виникав органічний зв'язок.
Рис. 10.2. Різновиди осадження у твердій фазі: а–контактне; б–порошкове; в–поверхнево-дифузійне. А – матеріал основи; Б – твердий матеріал середовища, сполучений з А; С – матеріал дифузійної зони.
Першим різновидом осадження у твердій фазі є контактне. При цьому способі присаджувальні атоми (молекули) переходять у матеріал основи через твердофазний контакт. Безпосередньо із твердої фази може утворюватися інтерметалідне покриття, якщо, по-перше, забезпечений тісний контакт поверхні речовини, що дифундує, з поверхнею виробу й, по-друге, пружність парів елемента, що дифундує, значно менше пружності парів металу основи. У цьому випадку дифузія відбувається тільки через місця контактування. При дифузійному росту інтерметалідного шару збільшується площа контакту між інтерметалідом (С) і компонентом В. Це може привести до утворення досить високого міцного зв'язку між С та В, що не допускається моделлю способу. Найбільш прийнятними способами попередження утворення міцного зв'язку є переміщення й коливання вихідних матеріалів. У роботі показане утворення інтерметалідов при терті.
Порошковий метод твердофазного осадження полягає в тому, що основа занурюється в порошкову масу компонента В і витримується протягом декількох годин при Тн. Температура нагрівання твердофазного осадження повинна бути достатньої для хімічної взаємодії вихідних компонентів (А і В) і менше температури небажаних перетворень у матеріалі основи. Крім цього, Тн повинна бути менше температури спікання порошку компонента В.
Поверхневе-дифузійне осадження (ПДО) відрізняється від порошкового лише тім, що шихта в цьому випадку складається не тільки з порошків компонента В, але й порошків інертної маси. Призначення інертної маси – попередження спікання та припікання вихідних порошків. Введення інертної порошкової маси в шихту дає можливість підвищити температуру обробки. При цьому розмір частинок інертної маси повинен бути 1…5 мкм, що забезпечує поверхневу дифузію атомів компонента В по поверхні частинок інертної маси, необхідну швидкість доставки атомів компонента В до поверхні, що покривається.
Основним етапом, що визначає швидкість процесу ПДО, виступає в більшості випадків дифузія вихідних матеріалів (А і В) через шар інтерметаліду. Якщо швидкість усього процесу визначається доставкою атомів компонента В до поверхні, її можна збільшити підвищенням тиску або ультразвукових коливань.
