18. Перфомансна та міфологічна комунікація.

МОДЕЛЬ РОЛАНА ВАРТА (міфологічна)

Ролан Варт запропонував свою модель міфологічної комунікації як вторинну семіологічну систему.

Варто нагадати ще раз, що матеріальні носії міфічного повідомлення (власне мова, фотографія, малярство, реклама, ритуали, певні предмети), хоч якими різними були б самі по собі, щойно вони стають складовою частиною міфа, зводяться до функції позначування; всі вони являють собою тільки вихідний матеріал для побудови міфа; їхня єдність полягає в тому, що всім їм надається статусу мовних засобів». Тобто система «форма — зміст» на наступному етапі починає функціонувати як форма для нового міфологічного змісту. Р. Варт передав цей перехід.

Р. Варт бачить у міфові дві семіотичні системи: одна — це мова, яка названа ним мовою-об'єктом, друга — це сам міф як метамова. «Ось чому семіолог із повним правом має однаковий підхід до письмового тексту і малюнка: для нього важлива в них та властивість, що обидва є знаками, які готові для побудови міфа; і той, й інший володіють функцією позначування, і той, й інший являють собою мову-об'єкт»1.

В іншій своїй праці він дає схоже визначення метамови: «Метамова є система, план змісту якої сам є знаковою системою; це семіотика, предметом якої є семіотика»2.

Р. Варт окремо аналізує міф у лівих та міф у буржуазії. У першому випадку він бачить убогість міфа, оскільки це мова людини-виробника: «Всюди, де людина говорить з метою перетворити реальність, а не зафіксувати її у вигляді образу, скрізь, де вона пов'язує мову з виготовленням речей, — там метамова знову стає мовою-об'єктом, і міф вивляється неможливим. Ось чому справжня революційна мова не може бути міфічною»1. Ще однією особливістю міфа в лівих стає обмеженість його застосування. «Лівий міф ніколи не охоплює безберегу сферу міжособистісних ^стосунків, величезного простору «незначної» ідеології. Йому неприступний щоденний побут: у буржуазному суспільстві не буває «лівого» міфа, який би стосувався весілля, кухні, домашнього господарства, театру, юстиції, моралі тощо»2. Звернімо увагу на слова «в буржуазному суспільстві», оскільки в рамках колишнього СРСР були міфи саме в цій сфері, починаючи з аксіоми про кухарку, яка спроможна керувати державою.

Засновник теорії перформансу (спеціально організова-

них подій) Р. Шехнер пропонує таке визначення: “Перфо-

рманс – це дія, яку демонструє одна група людей перед

іншою” [5, 336]. Досить поширеними перформанси є у

політиці. Найвідоміші із них – інаугурація президента,

коронація монарха, військові паради, авіашоу, присвоєння

військових звань, урочисті засідання парламентів, святкові

мітинги, демонстрації тощо. Політичний перформанс – це

спеціальна, як правило, символічна та зазвичай ритуальна

діяльність, що здійснюється індивідом або групою осіб із

метою справити враження на іншого індивіда, групу або

масу людей та привернути увагу до своєї діяльності й функ-

ціонування [6, 348]. Важливим аспектом політичних пер-

формансів є видовищність, певна театралізація дійсності.

19. Сутність та основні характеристики інформаційного суспільства.

Інформаці́йне суспі́льство (англ. Information society) — теоретична концепція постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного розвитку цивілізації, в якій інформація і знання продукуються в єдиному інформаційному просторі. Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання. Характерними рисами теоретичного інформаційного суспільства, є:

збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства;

зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг, зростання їх частки у валовому внутрішньому продукті;

зростання інформатизації та ролі інформаційних технології в суспільних та господарських відносинах;

створення глобального інформаційного простору, який забезпечує (а) ефективну інформаційну взаємодію людей, (б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і (в) задоволення їхніх потреб щодо інформаційних продуктів і послуг.

Станом на кінець 2005 року європейські дослідники статистики «інформаційного суспільства» зробили висновок, що «концептуальне визначення інформаційного суспільства лишається неясним. Це видно за практичними роботами: не гармонізовані формати даних, різна кількість і діапазони показників, різні методологічні підходи у збиранні даних»[1]. Те саме було підтверджено і в 2010 році угорським дослідником Ласло Карваліксом [2]. Тому поняття «інформаційне суспільство» і концепція вимагають уточнення і наразі придатні для опису лише теоретично можливих майбутніх змін в суспільстві.