17. Суть та особливості грошової пол.. Пол. «дорогих» та «дешевих» грошей.

Грошова (монетарна) політика включає в себе комплекс заходів, що їх проводить держава в сфері грошового обігу. О6'єктами грошової політикиєпропозиція, попит і рівновага на грошовому ринку. Суб’єктом ГП, який здійснює конкретну роботу її реалізації є Центральний банк країни.

Механізми регулювання грошового обігу передбачають використання двох основних інструментів: 1) зміна кількості грошей, що знаходяться в обігу; 2) зміна ставки відсотка.Політика "дешевих грошей" ґрунтується на використанні низьких відсоткових ставок. Як наслідок такої політики збільшуються інвестиції і споживчі витрати. Тим самим така політика стимулює розвиток національного виробництва.

Політика "дорогих грошей" ґрунтується на використанні високих відсоткових ставок. Як наслідок, це призводить до зменшення інвестицій і споживчих витрат. Така політика має чітко виражений дефляційний характер.

Грошова політика здійснює безпосередній вплив на рівень життя населення і матеріальний стан суспільства. Політика низької національної грошової одиниці щодо валют інших країн призводить до подорожчання життя і створення безлічі матеріальних проблем для населення, особливо в умовах загального низького рівня реальних доходів людей.

cтворення і запровадження повноцінних грошей - необхідна передумова пожвавлення виробництва і піднесення рівня життя населення. Обмін старих банкнот на нові у ході грошової реформи означає зміну встановленого раніше масштабу цін.

18. Моделі екон. Зростання

Економічне зростання – основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни – є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.Вирішення проблем економічного зростання передбачає застосування різних моделй економічного зростання.1). Модель зростання Харода – Домара.

Це найпростіша макроекономічна модеdль зростання і була вона розроблена наприкінці 40-х років.У ній автори враховують як єдиний фактор ек.зростання лише капітал, тобто це однофакторна модель. Ця модель базується на ряді припущень. Так, передбачається, що задіяні всі фактори вир, зберігається рівновага попиту і пропонув та рівні їхніх приростів, залишаються постійними співвідношення між заощадженнями S та інвестиціями І. На практиці це далеко не так.Формула Харрода—Домара має такий вигляд: G = S / C,де G — темп ек. зрост; C — віднош капіталу до випуску продукції, тобто коефіцієнт капіталомісткості;S — частка заощаджень у нац доході.

2). Неокласична модель ек зростання Солоу.Модель була розроблена в 50-60-х рр. Ця модель дає змогу дослідити як основні фактори вир – праця, капітал,технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу в-тва, коли ек с-ма перебуває у рівноважному сталому факторі. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострок зростання нац доходу.Під нагромадженням капіталу розуміють збільш обсягу капіталу в нац економіці. Для визначення його впливу на обсяг вир, припустимо, що чисельність робочої сили є незмінною, а НТП відсутній. Пропозиція товару у нац економіці показує, який обсяг продукції вироблено в кожний момент часу, а попит визначає розподіл продукції між різними напрямами її викор. В моделі Солоу пропозиція товарів описується за допом виробничої ф-ції: Y = F(KL).Обсяг нац. продукту залежить від обсягу капіталу та чисельності робочої сили. Виробнича функція з постійною віддачею від масштабу зручна для аналізу тому, що обсяг продукції на одного працівника залежить тільки від к-сті капіталу, що припадає на нього. Y / L = F(K / L * I).3). Модель виробничої ф-ції.Ек зростання може бути забезпечено за рахунок правильних вкладень у різні фактори що робить їх більш високопродуктивними. Так раціональне співвіднош між працею і капіталом у разі їх зміни розрахов за допомогою виробничої ф-ції, в основі якої - найкращий варіант граничної продукції кожного із залучених факторів.Q = F(I, K, N), де

Q – обсяг виготовленої продукції; I - сукупні витрати праці;K - вкладений, капітал; N - земельні ресурси.Ця формула характеризує екстенсивний тип економічного зростання.4) На основі виробничої функції америк економіст Дуглас і математик Х. Кобб побудували двохфакторну модель зростання ек, продемонстрували пряму залежність між обсягом вир і величиною виробничих витрат.Модель Коба-Дугласа: Q = F(I, K)/

Згідно з даною формулою при збільш затрат праці і капіталу на Х % обсяг прод зросте також на Х %.5). Модель В. Леонт’єва.

Ця універсальна модель дістала назву витрати - випуск. Її автор проаналізував систему взаємозалежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між витратами (по стовпцях) і випуском або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати яку кількість однієї продукції необхідно використати для виробництва іншої.6). Сучасна теорія економічного зростання.

Вивченню та виправленню недоліків і обмежень. моделі Солоу присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися в 70-ті роки і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.Одним із її напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов’язує процес зростання з усіма можливими якісними і кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо.