13Економічна система: сутність, структура ітипи

Система – сукупність взаємоповязаних і розміщених у певному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожна система має такі риси: цілісність, загальна мета, саморух, упорядкованість, стійкість, самоорганізація. Економіка – багатовимірна система що має багато елементів, що взаємодіють і взаємоповязані. Кожна система має закони розвитку. Різні вчені по різному визначають ек системи:

1)Марксиський підхід( формаційний) складається з базису і надбудови, що утворюють соц ек формацію. Соц ек формація – ек система на певному етапі розвитку. Базис – спосіб в-ва ( діалектичний взаємозвязок продуктивних сил і взаємовідносин). Надбудова- підпорядкована базису, включає політику, ідеологію мораль, традиції. Визначають первісно общиний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний та комуністичний способи в-ва. Головним ядром кожного способу в-ва є панівна форма власності, саме тому розвиток є послідовною зміною одного способу в-ва іншим

2)Цивілізаційни підхід – базується на таких методологічних принципах: а) пізнання системи в єдності ек та соц культур елементів. Б) посилення ролі людського фактору у суспільному розвитку. В) природно еволюційна поступальність істор процесу.

В центрі цивілізації стоїть людина( її потреби- повна ціність цього підходу), потім сусп ціності людства ( право на життя. Свобода творчості, право на само вираження), і національні елементи цивілізації ( економічні, соц, куль, політ, релігійні) . Представники цього підходу виділяють такі етапи : аграрне суспільство( ек розвиток відбувається завдяки зовнішнім силам), індустріальне (внутрішній мотор розвитку у формі підприємницької діяльності), постіндустріальне (основні моменти розвитку : наука, інформація).

14. Фіскальна політика та її види

Фіскальна (бюджетно-податкова) по­літика — це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та вироб­ництво неінфляційного ВВП шляхом змі­ни державних видатків, системи оподаткування та підходів до фор­мування державного бюджету в цілому.

Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня за­йнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних еко­номічних явищ.Економісти виділяють два види фіскальної політики: стимулювальну та стримувальну. Перша передбачає збільшення урядових видатків, зниження податків або певне поєднання двох попередніх засобів. Стримувальна фіскальна політика передбачає зниження урядових видатків, збільшення податків або певне поєднання двох попередніх інструментів Економісти виділяють також такі види фіскальної політики, як дискреційну і недискреційну.Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків, для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню

15.Взаємозвязок попиту і пропозиції. Закон попиту. Вплив нецінових чинників на попит

 Ціна – це грошовий вираз вартості товару. Попит – суспільна або особова потреба в матеріальних благах і цілях, у засобах вир-ва і предметах споживання, забезпе-чена купівельною здатністю, тобто гро-шовими засобами покупців; це плато-спроможна потреба. Поняття ці дуже тісно взаємопов’язані. Існує закон попиту, існує і цінова елас-тичність попиту. Закон попиту відбиває тенденцію обернено пропорційної залеж-ності попиту і ціни: чим вища ціна, тим нижчий попит. Цінова еластичність по-питу дає можливість відчути, якою мі-рою покупці виявляють своє ставлення до змін у цінах з огляду на к-сть прид-баних товарів.Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення величини попиту. Нецінові фактори, які впливають на попит:рівень доходів у суспільстві;розміри ринку;мода, сезонність;наявність товарів-субститутів (замінників);інфляційні очікування.

16. Інструменти грошово-кред.ної пол.Грошово-кред.на пол (г.к.п.) - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кред.у спрямований на регулювання екон. зростання, стимулювання інфл. та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Інструменти г-к п — такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах. Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи: - інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;- інструменти прямого впливу.До 1 групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.До 2 групи відносять: встановлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високо розвинутими ринковими економіками.В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів.Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.Процентна політика - один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк встановлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування.Рефінансування комерційних банків - інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок - зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок.Регулювання курсу національної валюти - інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку.