8. Субєкти ринкової економіки та її характеристика

У сучасних умовах ринкова система господарства із саморегулюючої трансформувалася в регульовану, що привело до ускладнення її суб'єктивної структури. Суб'єктами ринкової економіки є: підприємці; працівники, що продають свою працю; кінцеві споживачі продукції; власники позичкового капіталу; власники цінних паперів; торговці і т.д. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято поділяти на чотири групи: домашні господарства, підприємства, банки і держава (уряд).

Домашні господарства - це господарська (економічна) одиниця, що функціонує в споживчій сфері економіки і може складатися з однієї чидекількох осіб. Ця одиниця є власником і постачальником, в основному, людського фактора виробництва і її ціль пов'язана із забезпеченням найбільш повного задоволення особистих потреб.Підприємство (фірма) - ця економічна одиниця виробляє товари чи послуги для продажу, приймає самостійні рішення, прагне до отримання найбільшого доходу (прибутку) шляхом найкращого використання притягнутих і власних факторів виробництва. За свою діяльність цей численний суб'єкт ринкової економіки несе повну відповідальність. Одержуваний прибуток йде в особистий доход і на удосконалення та розширеннявиробництва, на виплату податків.Банки - це фінансово-кредитні установи, що регулюють рух грошової маси, необхідної для нормального функціонування економіки. Вони здійснюють посередницькі функції в сфері руху фінансів, акумулюють на своїх рахунках кошти підприємств і домогосподарств і вигідно розміщають їх, кредитуючи ті ж підприємства і домогосподарства.Держава як суб'єкт ринкових відносин представлено усіма своїми контролюючими, регулюючими й охоронними установами, що здійснюють влада над господарськими суб'єктами для досягнення суспільних цілей, забезпечення економічного і соціального прогресу суспільства.

9. Антиінфляційна економічна політика : сутність види особливості

Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Залежновідрівнязмінрозрізняютьтривидиінфляції: помірну(збільшення цін на 10% і збільшення заощаджень), галопуючу(від 20 -100 і більше %зменшення заощаджень) та гіперінфляцію(більше 1000%),Інфляціяпопиту маємісцетоді, колисукупнийпопитзростаєшвидше, ніжвиробничийпотенціалекономіки. Порушенарівновагаміжпопитоміпропозицієювідновлюєтьсяшляхомпідвищенняцін.

Інфляціявитрат (пропозиції) виникаєвнаслідокзбільшеннявитратпривисокомурівнібезробіттяінеповномувикористаннівиробничихресурсів. Збільшення витрат на виробництво одиниці продукції зменшує прибутки і при стабільних цінах це призводить до скорочення обсягів виробництва. Зменшення пропозиції підвищує рівень цін.

Антиінфляційна політика включає заходи з активізації розвитку національної економіки - обмеження монополізму, розвиток конкуренції, структурна перебудова економіки, інвестиційно-інноваційна діяльність, протекціонізм тощо.Важливе місце в антиінфляційній політиці займає раціоналізація зовнішньоекономічних зв´язків країни. Пасивне сальдо платіжного балансу провокує інфляцію. Слід забезпечувати рівновагу в зовнішній торгівлі, підтримувати експортні галузі, захищати вітчизняного товаровиробника, проводити конструктивну валютну політику.