87. Модель ad-as як базова модель екон рівноваги

Модель AD-AS (модель сукупного попиту та сукупної пропозиції) — макроекономічна модель, що визначає рівноважні обсяги сукупних величин попиту та пропозиції в залежності від рівня цін та послуг на ринку в середині країни.Сукупний попит є сумою видатків на виготовлені товари та послуги в економіці. Він відображує зв'язок між сукупним об'ємом випуску та рівнем цін в економіці. В структурі сукупного попиту виділяють: попит на споживчі товари та послуги, попит на інвестиційні товари, попит на товари та послуги з боку держави, попит на експорт іноземними економічними агентами.На відміну від моделі рівноваги попиту й пропозиції на ринку окремого блага, знайомої з курсу мікроекономіки, модель сукупного попиту і сукуп­ної пропозиції (AD-AS) досліджує поведінку економіки в цілому. Вона пояснює причини коливання рівня цін та реальних обсягів національного виробництва, розкриває взаємозв'язок між ними та економічною політи­кою. Модель застосовується для дослідження й пояснення таких важливих явищ, як інфляція, безробіття, ділові цикли, для прогнозування впливу на економіку різноманітних факторів, для планування й координації заходів економічної політики в короткостроковому і довгостроковому періодах.Модель AD-AS визначає рівноважні значення аґреґованих обсягів по­питу й пропозиції залежно від рівня цін товарів та послуг на внутрішньому ринку країни. Вимірником рівня цін у моделі AD-AS є дефлятор ВВП поточ­ного періоду до певного базового періоду (див. част. II, тема 2Сукупний попит і сукупна пропозиція аґреґуються відповідно з рівно­важних величин попиту і пропозиції на всіх ринках товарів та послуг. Вони характеризують реальным обсяг національного виробництва за певний період, точніше — вартість кінцевої продукції національного виробництва в цінах базового періоду, які вважаються постійними. Отже, сукупний випуск у мо­делі AD-AS - це реальний валовий внутрішній продукт країни. Значення реального ВВП відкладаються на горизонтальній осі (У) і вимірюють реаль­ний доход економічних агентів країни — домогосподарств, фірм та уряду.

88. Грошово-кредитна система:суть,структура,типи.

Грошово-кредитна система - це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні. Основною метою грошово-кредитної системи є досягненнязагального рівня виробництва , що характеризується повноюзайнятістю і відсутністю інфляції.

Історії відомі два основних типи грошових систем.Перший тип - металевий обіг. Він виступає теж у двох формах: біметалізм, коли роль грошей законодавчо закріплюється за двома металами (золотом і сріблом), та монометалізм, коли роль грошей виконує один метал (золото або срібло).

Другий тип - паперово-кредитна система грошового обігу, в основу якої лежать паперові та кредитні гроші.Об’єктами грошово-кредитної системи є гроші, що в процесі історичного розвитку змінюють свої форми, види та функції. Сучасний грошовий обіг здійснюється у двох формах: безготівковій та готівковій.Готівкові гроші (символічні або декретні гроші) - засоби обігу у формі банкнот і розмінних монет, монопольне право на випуск яких законодавчо закріплене за державою. Серед них:Банкнота (банківський білет) - грошові знаки, випущені емісійними банками. В сучасних банкнотах немає власної внутрішньої вартості, тому їх називають борговими зобов’язаннями банків.Чек - наказ власника рахунка (чекодавця) кредитній установі, яка його обслуговує, сплатити певну суму грошей чеко держателеві.Вексель - боргове зобов’язання позичальника кредитору про повернення боргу в призначений строк з виплатою процента.

Безготівкові гроші - засоби обігу, які є борговими зобов’язаннями депозитних інститутів. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Депозитні гроші - система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунка на інший.

Кредитні гроші є приватними грошима, бо їхньою основою є трансакційні депозити комерційних банків.Суб’єктами грошово-кредитної системи можуть бути представлені різними рівнями:

а) загальнодержавний рівень суб’єктів в особі центрального банку, міністерства фінансів, казначейства, органів нагляду за діяльністю банків, інститутів, що здійснюють контроль за грошовим обігом, тощо;б) рівень комерційних банків, які не тільки прискорюють рух грошових засобів, але й беруть участь у продукуванні кредитних грошей завдяки мультиплікації банківських депозитів;в) рівень небанківських фінансових і кредитних установ;г) рівень не фінансового сектору економіки, який включає в себе нефінансовий підприємницький сектор та сектор домогосподарств.

Суб’єктом грошово-кредитної системи може виступати й міжнародні фінансові організації та грошово-кредитні інститути інших країн.