4. Сутність, об’єкт, предмет, функції та завдання соціології освіти

Соціологія освіти — галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності розвитку та функціонування освіти як соціального інституту та його взаємодії з суспільством

Соціологія освіти - галузь соціологічної науки, в межах якої вивчається освітній процес, механізм оволодіння людьми накопиченими наукою і соціальною практикою знаннями і узагальненим досвідом, передача цих знань через інститут освіти, його взаємодію із суспільством.

Об’єктом – освіта, як суспільне явище.

В предмет досліджень соціології освіти входять:

• проблеми соціального пізнання і соціального виховання, функцій і роз­витку системи освіти, освітньої політики;

• стан і динаміка соціально-культурних процесів у сфері освіти;

• закони, принципи, механізми, технології навчання соціокультурній дійсності;

• проблеми життєвого самовизначення, самореалізації і самоутвердження учнівської та студентської молоді;

Функції соціології освіти:

• Теоретико-пізнавальна — виявлення тенденцій, формування закономірностей розвитку освіти як соціального інституту

• Методологічна — розробка засобів дослідження соціальних процесів в освіті

• Прогностична — передбачення наслідків змін в освіті

• Прикладна — визначення соціальних механізмів забезпечення ефективного функціонування освітніх установ

• Гуманістична — дослідження процесів гуманізації освіти

• Інноваційна — стимулювання змін в освіті

• Світоглядна — формування ціннісних установок щодо розвитку освіти

• Соціалізаційна — соціологічне забезпечення процесу соціалізації

Структурні елементи освітньої системи

• Дошкільна освіта і виховання

• Загальна середня освіта

• Позашкільна освіта і виховання

• Професійно-технічна освіта

• Вища освіта

• Післядипломна підготовка

• Аспірантура і докторантура

• Самоосвіта

За своєю структурою соціологія освіти поділяється на:

• теоретичну соціологію освіти, яка займається розробкою теоретично-методологічних проблем реформування освіти, виявом соціально-культурний факторів пізнання і виховання, взаємообумовленістю соціальних і духовній процесів в освіті, ролі в ній традицій і інноваційної діяльності, взаємодії державної соціальної політики і громадянського суспільства у справі виховання підростаючого покоління, співвідношенням філософського, наукового, релігійного та інших видів знання, розробкою моделі освіти на ближчу і подальшу перспективу, визначенням шляхів оптимізації освітньої системи у відповідності із загальною соціальною стратегією та тактикою;

• прикладну (емпіричну) соціологію освіти, завданнями якої головним чином є діагностика соціально-педагогічної ефективності різних типів і стилей життя, традицій культури, форм соціального спілкування і взаємодії соціальних груп (дітей, батьків, вчителів, ровесників, друзів, членів дворових компаній і т. д);

• експериментальну прикладну соціологію освіти, яка виступає зазвичай у нерозривному зв'язку із соціальною педагогікою і спрямована на розробку нових соціально-педагогічних, соціально-культурних центрів, форм і методів виховної роботи: адаптації, реабілітації, педагогічної корекції, соціалізації.

Соціальні принципи:

• Принцип загальності освіти, або демократизації школи визначає доступність освіти для будь-яких соціальних та етнічних верств населення.

• Принцип безперервності освіти демонструє наслідування, вертикальний горизонтальний зв'язки між всіма ступенями у навчанні, стимулює процеси підвищення кваліфікації та відновлення освіти.

• Принцип поєднання навчання з вихованням посилює гуманістичну компоненту освіти, відбиває координацію дій через школу всіх навчальних, виховних, культурних, комунікаційних та інших соціальних інститутів у їх вплив, на особу.

• Принцип випереджуючого розвитку освіти закладається у порівнянні з динамікою соціального руху, він гостро відстоюється сучасною соціологією як провідний фактор соціогенезу освіти.

• Принцип інковаційності в освіті сучасна наука вважає за доцільне сполучати з принципами зваженого консерватизму в освітянській політиці для збе­реження інституційної цілісності та ціннісних надбань в освіті.

• Принцип формування "вільного освітнього середовища" закладає поширення демократичних можливостей вибору форм, засобів, рівнів та напрямів у навчанні.

Освітянська криза у нашій державі була зумовлена не тільки глобальними, а й деякими національними факторами:

• крахом головних принципів та догм радянської освіти, спричинений па­дінням минулої політико-ідеологічної системи;

• одержавленням та бюрократизацією освітянської системи;

• викривленням цілеспрямованості та соціальних функцій школи;

• залишковим принципом фінансування освіти і культури;

• відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи;

• соціальним та етичним розривом між викладацьким корпусом, студента­ми та учнями;

• зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське суспільство.

Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти із кризи, спеціалі­сти називають такі:

1. Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інсти­туційної структури освіти шляхом залучення до загальнолюдських цінностей та дійсна реалізація прав особистості.

2. Структурна реформація: демонополізація та роздержавлення монополь­них систем освіти; формування альтернативного (позабюджетного) сектора та передумов "вільного освітянського середовища"; диверсифікація (вертикальна та горизонтальна) освітніх систем.

3. Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплексної інформації.

4. Використання провідних, найновітніших технологій навчання, що насамперед розвивають методологію пізнання, саморефлексію та мотивують подальше і поглиблене навчання.

5. Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні. Збільшується міжнародна освітня мобільність, йдеться про сумісність різних форм і систем навчання, що гарантує, з одного боку, його спадкоємність, а з другого - найефективніші комплексні рішення інформаційно-методичного забезпечення.

6. Нарешті, провідною ідеєю реформ освіти є її розвиток за принципом безперервності, створення єдиної системи неперервної освіти, що становитиме органічний комплекс державних і громадських (приватних) освітніх установ, який забезпечить організаційну єдність додержання змістових стандартів в освіті, буде здатний відтворювати інтелектуальний потенціал та духовність суспільства у всьому розмаїтті громадських потреб.

Спеціалісти вважають, що в сучасній Україні реалізація наведених провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних і суб'єктивних факторів:

• катастрофічне матеріальне та фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі;

• втрачання інтелектуалів та загальної якості кадрового потенціалу викладацького корпусу української освіти, спричинене дією розбійницьких законів ринку епохи початкового нагромадження капіталу.

• нерозвиненість соціологічних механізмів та правового забезпечення самостійності, ініціативи й експериментування в освіті;

• слабкість альтернативного сектора освіти як в організаційних формах та стабільності, так і (у більшості випадків) в якості набуття державних освітніх стандартів;

• відсутність у навчальних закладів свободи, необхідної для реалізацій власних моделей підготовки фахівців, систем оплати праці тощо.

За подоланням цих проблем - майбутнє освіти в Україні. Необхідно сприйняти реформу освіти як складну соціокультурну дію, що вимагає впровадження особливої політики, державної та громадської підтримки, програмування новацій, соціальних проектів, експериментів у цілому комплексі безпосередніх соціальних дій.

Напрямки для міркування

А. Як Ви уявляєте соціально-просторову межу культури?

Б. Що собою являє соціально-культурне середовище?

В. Чому місто вважають соціально-культурним феноменом і яка ваша думка з цього приводу?

Г. Які, на вашу думку, сьогодні соціально-культурні проблеми села в Україні?

Д. Чи є сьогодні соціально-культурні проблеми української освіти і культури?

Е. Що вам відомо про концепцію М. Хвильового і М. Зерова щодо стану і перспектив української культури.

Є. Чи зустрічається вам коли-небудь книга О. Шпенглера «Занепад Європи»?

Ж. Окресліть важливі риси нової соціокультурної реальності.

З. Яка взаємозалежність національної свідомості і розвитку української культури.

І. Охарактеризуйте свій сьогоднішній і майбутній внесок у розвиток соціокультурного середовища своєї сім’ї, групи, свого факультету, села, міста, держави.