4. Техніки соціальної сімейної терапії

Сімейна терапія  це робота з усією сім’єю або частиною її складу. Якщо, скажімо, до консультанта звертається сама жінка, він робить все можливе, аби поступово залучити до консультацій і її чоловіка або, залежно від проблеми, інших членів сім’ї. Якщо інформація надходить тільки з одного боку, вона, звичайно, є менш об’єктивною і не дає повного уявлення про сімейні стосунки. Крім того, більшість технік побудовано саме на взаємодії членів сім’ї, засвоєнні позитивних засобів спілкування.

Сімейні консультанти знаходяться на різних теоретичних позиціях, і їхні технології без сумніву, відбивають відповідні теоретичні концепції. Так, скажімо, у межах психоаналітичного підходу спеціалісти більш схильні до застосування проективних технік, а терапевти біхевіористського спрямування віддають перевагу опрацюванню необхідних поведінських зразків. Але існує тенденція все більш прагматичного підходу до вибору терапевтичних технік, при якому керуються лише міркуваннями їх ефективності. Так, відомі американські спеціалісти у галузі сімейної терапії Р. Шерман і Н. Фредман пишуть , що «... якась певна техніка, що з’явилася в руслі конкретної теоретичної орієнтації, цілком може бути застосована при використанні зовсім іншого психотерапевтичного підходу». Вони вважають, що психотерапевт повинен покладатися на власний досвід та інтуїцію і добирати техніки, виходячи з власних особистісних якосте!. У більш жорстких і наполегливих спеціалістів «йдуть» одні техніки, у більш м’яких і демократичних  інші. Але чим більш технік знає терапевт, тим звичайно, краще.

Процес сімейної терапії умовно можна поділити на два етапи. На першому з них здійснюється з’ясуванння справжньої проблеми сім’ї, бо вона (проблема) часто не відповідає реальним уявленням членів сім’ї. Так, за пияцтвом чоловіка, яке жінка вважає справжньою сімейною проблемою, може стояти його незадоволення своєю роллю у подружніх стосунках; неслухняність підлітка може сягати коріннями у нестачу батьківської любові. На другому етапі сімейної терапії здійснюється власне корекційна робота. Практично перший, діагностичний етап часто побудований таким чином, що уже на цьому етапі опрацьовуються навички конструктивної взаємодії членів сім’ї.

Процес сімейної терапії може тривати кілька місяців, бути безперервним або з певними «канікулами». Консультативні зустрічі (сесії) найчастіше проводяться один раз, іноді — двічі на тиждень. Протягом цього часу консультант може використовувати декілька різних технік. Наведемо приклади найвідоміших з них.

Соціометричні техніки. Соціометрія  це процедура вивчення стосунків у групі шляхом визначення місця, статусу кожного з її членів. Вона широко застосовується у психологічних дослідженнях і педагогічній практиці. Для цього кожен відповідає на питання, з ким би він хотів щось робити або кого він більше поважає тощо, тобто робить вибір. Потім обробляються результати, складається соціаограма — наочна схема стосунків у групі, визначається соціометричний статус кожного з її членів.

У сімейній терапії вивчення справжніх стосунків (а вони можуть бути дуже прихованими від сторннього спостерігача) є важливою, а іноді найбільш важливою частиною роботи консультанта, бо лише на грунті такої інформації можна робити спробу допомогти сім’ї у вирішенні її проблеми.

Сімейна скульптура. Консультант пропонує кожному члену сім’ї почергово створювати живу скульптуру з усіх реальних членів сім’ї, тобто розставити, розташувати їх так, як він вважає за потрібне. «Скульптор» ставить їх у певній позі і у певних місцях кімнати, використовуючи також меблі. Далі консультант звертається до «скульптора» з питаннями, які допомагають з’ясувати зміст його «скульптури», наприклад: «Куди дивиться батько і куди мати, чи торкаються вони один одного?». Після цього члени сім’ї створюють скульптуру «Ідеальної сім’ї»«, що дає важливу інформацію про ступінь задоволеності кожного сімейними стосунками. Консультант може втручатися у цей процес, коментуючи створені скульптури, пропонуючи власні варіанти. Він може запропонувати вигадати для кожного характерну фразу чи слово.

Далі відбувається обговорення того, що відбувається. Використовуються такі питання:

• Чи здивувала вас ця скульптура? (всій сім’ї).

• Як ви відчуваєте себе на цьому місці? (кожному).

• Чи знали ви раніше, що скульптор сприймав вас саме так? (кожному).

• Чи згодні ви з тим, що ваша сім’я виглядає саме так, як її зобразив скульптор? (всім).

• Які зміни в житті сім’ї ви бажали б бачити? (скульптору або сім’ї).

• Дайте назву вашому твору, (скульптору).