3. Соціально-педагогічна допомога, спрямована на гармонізацію сімейних стосунків

Основні проблеми сучасної сім’ї, що породжують дисгармонію та конфлікти. Одним з важливих напрямків соціально-педагогічної допомоги психотерапевтичного спрямування є консультування подружніх пар, батьків та дітей, а також інших членів сім’ї з приводу погіршення стосунків та наростання конфліктів, яке часто у світовій практиці називається сімейною терапією. Звернення з приводу сімейних проблем є одним з найбільш поширених у соціально-педагогічному консультуванні, що свідчить про значну напруженість та конфліктонебезпечність сімейних стосунків. Якщо подивитися на це «наївними очима», то може здаватися що люди розучилися дружно жити у сім’ї. Яке ж справжнє становище у цій сфері?

Сучасна моногамна сім’я є наслідком тривалої еволюції статевих стосунків. Попереднім етапом її розвитку була патріархальна, тобто з владою батька і чоловіка, родина, яка в досить «чистій», типовій формі функціонувала ще у XIX столітті. Вкажемо на деякі, найбільш істотні закономірності патріархальної сім’ї, розуміння яких допомагає з’ясуванню причин сучасних сімейних негараздів.

Господарчо-економічна функція сім’ї. Вона створювалася, в першу чергу, не для любові і поваги (хоча до цього, звичайно, прагнули), а для економічного виживання, досягнення найбільшого добробуту завдяки спільній праці подружжя та дітей, для підтримки батьків з боку дітей у старості. Виходячи з цього, стосунки між чоловіком і жінкою визначалися здебільшого якостями їх господарів, сімейних працівників, а не психологічними нюансами, як це стає все більш характерним для сучасної сім’ї.

Головування чоловіка (а у об’єднаній, багатопоколінній родині  батька). Це означало не абсолютну покірність жінки у кожній подружній парі, а право чоловіка приймати принципові рішення, карати жінку, представляти сім’ю у різних органах влади, наприклад, у сільській громаді. Головування чоловіка підтримувалося законом, церквою і громадською думкою.

Існування фактичних чоловічих привілеїв, зокрема у розподілі домашньої праці і ставленні до подружньої невірності. Зайнятість жінок домашньою працею була значно більшою за часом, і чоловіки майже ніколи не допомагали в ній, вважаючи це нечоловічою справою. Подружня невірність нормативно засуджувалася церквою і мораллю з боку обох сторін, але фактично на чоловічу невірність у всіх суспільних верствах дивилися “крізь пальці”, в той час як жінку не тільки суворо засуджували морально, а могли в селянському і міщанському середовищі покарати навіть фізично, вчинити жорстокий самосуд.

У XX столітті сім’я європейського типу стала біархальною, тобто з рівною владою обох партнерів. Спочатку ця рівність була досягнута законодавче, а потім, поступово вона ставала і фактичною. Відомо, що найбільш традиційною була сільська родина, тому процес урбанізації 1960  1980 років став основним прискорюючим фактором сімейної трансформації.

Сучасна сім’я характеризується значним зменшенням ролі господарчо-економічної функції. Зараз в шлюб вступають не тому, що без сім’ї важко прожити економічно, а тому, щоб бути поруч з обраним партнером, ростити дітей. Міцність сім’ї залежить переважно від почуттів та характеру спілкування подружжя, а не від їх господарських якостей (хоча останні, безумовно, мають певне значення, особливо у сільській місцевості). Зараз діяльнісною основою стали почуття, а вони, як показує життя, не можуть бути міцною зв’язуючою силою. Народження і виховання дітей, яке в принципі є дуже відповідальним завданням сім’ї, також не стають серйозною перешкодою на шляху чисельних розлучень. Так, якщо У 1913 році на тисячу чоловік населення припадало по 0,1 розлучень, то зараз вона складає 3,8 розлучення.

Отже, сім’я у XX столітті стала менш міцною. До загальної тенденції, пов’язаної з послабленням діяльнісної основи, додаються деякі істотні проблеми, які є наслідком вищезазначених особливостей патріархальної сім’ї.

Проблема сімейного лідерства. На перший погляд в сім’ї, заснованій на коханні або близьких почуттях, не повинно бути ніякої боротьби самолюбства та характерів. Але насправді вона майже завжди є  така вже природа людини  і може, незважаючи на подружні почуття, досягати значної гостроти. У патріархальній сім’ї вона також існувала, але офіційний статус чоловіка дозволяв йому у критичні моменти так чи інакше проявити владу і задовольнити власні амбіції, наполягаючи на своєму рішенні.

Зараз у чоловіків ще значною мірою залишилось уявлення про їх ведучу роль, статус лідера у сім’ї, хоча ні в яких законодавчих документах цього не зафіксовано. Це уявлення підтримується громадською думкою, в тому числі і жіночою. Так, досить типовими є жіночі розмови про «справжнього чоловіка», за яким жінка повинна бути, як «за кам’яним муром». Чоловіки засвоюють такі думки «з молоком матері» і виробляють відповідні установки. Мабуть, жоден чоловік, якщо б йому сказали, що він буде «підкаблучником», не погодився б вступати у шлюб. Але сучасна емансипована жінка, що дуже часто не поступається чоловікові в освіті та внеску у сімейний бюджет, не схильна визнавати його головою, тільки виходячи з традиційних уявлень. Якщо ще він своїм розумом, сімейною відповідальністю і достатнім заробітком підкріплює власні лідерські претензії, вона може визнавати його в цій ролі, але, коли його подружня поведінка явно небездоганна, дружина найчастіше не визнає його права на статус лідера. Навіть романтичне кохання на старті сімейного життя часто не врятовує сім’ю від загострення стосунків. Дослідники проблем сім’ї вважають, що за будь-якими проявами подружніх конфліктів певною мірою стоїть боротьба за лідерство.

Проблеми розподілу домашньої праці Вона також походить з традиційних, застарілих чоловічих уявлень про сім’ю та господарчі ролі партнерів, про «чоловічу» «та жіночу» працю в сім’ї. Але в сучасній міській квартирі (а в Україні біля 70 % громадян мешкають у містах) з газом, паровим опаленням і гарячою водою «чоловіча» робота з сокирою, молотком, пилкою тощо зустрічається вже тільки епізодично, в той час як «жіноча» значно більше. Її, власне, теж небагато, і міська жінка з однією чи навіть двома дітьми не так вже перевантажена, але почуття справедливості підбурює її на вислови протесту. Ухилення від допомоги жінці у домашній праці є досить типовою рисою чоловічої поведінки, і, хоча це явище не фігурує серед приводів для розлучення, воно часто постає вагомим фактором погіршення стосунків.

Проблема подружнього спілкування менш усвідомлюється як причина подружніх конфліктів, але, на наш погляд, її негативна роль не поступається ролі двох попередніх суперечностей сімейного життя.

Поширена думка, що причиною погіршення подружніх стосунків є пияцтво чоловіків, подружня невірність, психологічна несумісність, фінансові труднощі тощо. Спілкування вважається лише формою, від якої стосунки істотно не залежать. Насправді спілкування часто буває самостійним деструктивним чинником подружніх стосунків. Воно, як і попередні сімейні проблеми, є наслідком минулого.

Ці проблеми найбільш пов’язані з залишками традицій та стереотипів патріархальної сім’ї. Крім них, у подружньому житті, звичайно, з’являється чимало інших, наприклад, вищезгадувані пияцтво, невірність, житлові та фінансові труднощі, а також стосунки з родичами, розходження у поглядах на виховання дітей, сексуальна дисгармонія тощо.

Одним з напрямів консультативної соціально-педагогічної роботи, спрямованої на допомогу сім’ї, є просвітництво, ознайомлення молоді з природою подружніх стосунків та шляхами їх гармонізації. У процесі цієї роботи соціальний педагог і повинен ознайомити слухачів з низкою можливих проблем сімейного життя. Він може скористатися такою орієнтовною тематикою для лекцій та бесід:

Історичні передумови розвитку сучасної сім’ї.

Становище сучасної сім’ї та тенденції її розвитку.

Найгостріші проблеми сучасної сім’ї.

Динаміка подружніх стосунків у сім’ї.

Характер та проблеми подружнього спілкування.

Проблеми відносин трьох поколінь сім’ї.

Щодо проблеми сімейного лідерства доцільно висловити такі основні міркування. Виходячи з закономірної для сучасної сім’ї біархатності, найбільш конструктивним варіантом є надання обом партнерам можливості лідирувати в певних сферах сімейного життя. Таких сфер декілька: ділова (вирішення принципових питань сім’ї), господарська, фінансова, культурна, педагогічна, сексуальна, родинна, комунікативна. Достатньо жінці чи чоловікові почувати себе безсумнівним лідером хоча б у одній-двох сферах, і в неї (нього) вже не буде відчуття явної подружньої неповноцінності. Але в тому то й справа, що існує чимало людей, які з певних причин, про які вони не хочуть і замислюватися, «заганяють партнера у глухий кут», тобто намагаються мати вирішальний голос у всіх справах і вважати себе кращим за партнера у всіх відношеннях. У таких людей існує непереборна потреба бути у сім’ї повними лідерами (при цьому вони люблять поскаржитися на безініціативність іншого члена подружжя). Так, припустимо, якщо чоловік поступається у хазяйновитості та вмілості, але має широкі культурні інтереси і знання, то розумна жінка не буде вважати його «гнилим інтелігентом», «марнословом» чи чимось на зразок цього, а буде підтримувати його авторитет культурного лідера. Від цього їх стосунки тільки виграють.

Вирішення проблеми розподілу домашньої праці потребує в основному роботи з чоловіками. Саме їх треба переконати взяти на себе частину «жіночої» праці, аби зайнятість чоловіка жінки хоча б за часом були рівні. Що повинен робити кожен з них — справа внутрісімейна. Щоправда дослідники відзначають і появу принципово нового явища  жіночого побутового паразитизму, коли молода, добре освічена жінка намагається перекласти домашні

справи на чоловіка або когось з батьків.

Навчання молоді мистецтву конструктивного, культурного подружнього спілкування, схоже, є на сьогоднішній день ще «незрушним вантажем», але працювати над цим треба. Проблема полягає в існуванні у більшості наших сучасників сильної установки, яку можна назвати «психологією покарань» (вже говорилося, як вона виявляється у шкільних педагогів). При будь-яких подружніх непорозуміннях, за виключенням, можливо, першого, «медового» періоду, вона спрацьовує майже автоматично. Висловлювання партнерів спрямовуються не на з’ясування істини та вирішення проблеми, а на те, аби уразити, нанести удар по самолюбству, тобто «Я-концепції» партнера. Застосовуються негативні узагальнення, перебільшення, глузування, «профілактичне звинувачення». Особливо характерним є стиль сварки замість простого діалогу.

- Ти вже приготувала поїсти?

- А як ти гадав? (замість того, щоб просто відповісти «так»).

- Купи, будь ласка, коли будеш повертатися з роботи, хліба.

- А то в мене буде для цього час! (замість: «в мене не буде для цього часу»).

Такий стиль спілкування сам по собі, незалежно від інших обставин сімейного життя, надає йому кожного разу помітного конфліктного характеру, перетворюючи невеличкі непорозуміння у Досить серйозні та болісні сутички. В масовій культурі спілкування чомусь вважається «прісним» якщо обходиться без елементів покарання, для багатьох вони є головним засобом гумору, але такий гумор досить дорого коштує для подружніх стосунків. Розкриття хибності “психології покарань» постає головним завданням соціального педагога у вирішенні проблеми подружнього спілкування.

У XX столітті помітно зріс інтерес до умов психологічної сумісності подружжя або подружньої сумісності. Було проведено чимало досліджень і отримано певні переконливі висновки, з якими, безумовно, треба знайомити молодь у процесі просвітницької та консультативної роботи (А.М.Волкова, С.І.Голод, В.О.Сисенко).

Значний і, можливо, вирішальний вплив на подружню сумісність має однакове розуміння основних умов сімейного щастя. Існує чотири типових варіанти такого розуміння.

1. Головним для сім’ї є матеріальний добробут: гарна квартира,. достатнє матеріальне забезпечення членів сім’ї, затишок, смачне; харчування тощо. Найціннішими вважаються господарські якості подружжя, а всі інші — комунікативні, етичні, педагогічні, сексуальні — хоч і цінуються, а все ж таки є другорядними. Скажімо, жінка вибачає чоловікові грубуватість, ухилення від виховання дітей або посередні якості сексуального партнера, але господарська невмілість, невеликій заробіток чоловіка є, в її очах, його нестерпним недоліком.

2. Найбільшою цінністю подружнього життя є ніжні, лагідні стосунки, уважність партнерів один до одного, відсутність конфліктів, все інше — відносно другорядне. Жінка з такою орієнтацією здатна пробачити чоловікові посередній заробіток і руки, які не все вміють робти, але буде постійно незадоволена відсутністю лагідних слів, маленьких ознак уваги, вживання грубих слів (хоча це не обов’зково призведе до розлучення). Чоловік даного типу ніколи не змириться з «психологією покарань» своєї жінки, хоча стерпить не дуже смачні борщі.

3. Життя сім’ї обертається навколо дітей, вони є головною цінністю і радістю батьків. Якщо вони здорові, гарно доглянуті і виховані, можна бути задоволеним сімейним життям. Якщо чоловік є добрим батьком, матеріально забезпечує дітей і займається їх вихованням — кращого не можна і бажати. Характер його спілкування з жінкою і сексуальні якості в цій ситуації менш важливі.

4. Головною радістю сімейного життя є інтимна близкість, і задоволеність нею постає критерієм її оцінки. Така орієнтація є більш сучасною і характерною для молодих сімей. Хоча через 10-15 років сімейного життя вона змінюється іншою ознакою.

Іншим важливим фактором подружньої сумісності є вдале поєднання рис домінантності партнерів, тобто їх прагнення до влади, нав’язування власної волі, лідерства. У світлі актуальності для сучасної сім’ї проблеми лідерства стає зрозуміло, наскільки значущим є даний фактор подружньої сумісності. Естонські психологи Д. Кужар і Е. Тійт провели ґрунтовне дослідження цього явища і дійшли таких висновків:

• дві домінуючі або дві людини домінантного типу не утворюють доброї подружньої пари.

• занадто високий ступінь домінування зменшує вірогдність щасливого шлюбу.

• Для стабільності шлюбу було б краще, щоб у чоловіка міра домінування була вищою, ніж у жінки.

Американський психолог Г.Салівен називає тип подружжя з явним домінуванням чоловіка «батько  дочка». Чоловік отримує визнання свого лідирування, а жінка  захист, турботу, поблажливе ставлення до її недоліків. Тип пари з протилежним розподілом ролей вчений називає як «мати  син». Таких пар існує чимало, і вони також здатні жити у подружній гармонії, але за умови Достатньо дипломатичної поведінки жінки. Якщо ж вона підкреслює власне лідерство і робить це досить грубо, то найтолерантніший чоловік рано чи пізно почне проявляти незадоволення, формою якого може стати пияцтво, конфліктність, ізоляція від сім’ї.

Поєднання рис темпераменту має чимале значення тому, що деякі типи темпераменту більше, а деякі менше сприяють утворенню домінантних якостей. Так, скажімо, холерики і сангвініки більш схильні до домінування, ніж представники І меланхолічного типу.

Позитивною для подружньої сумісності є також близькість основних світоглядних позицій (релігійних, політичних, естетичних), зокрема поглядів на те, як можна і як не можна досягати мети (чесним чи нечесним шляхом).

Враховуючи наявну в нашому суспільстві певну ідеалізацію кохання (що історично зіграло досить прогресивну роль) та переконання молоді, що кохання допомагає здолати всі перешкоди, треба довести можливість такої ситуації лише на першому, короткочасному відрізку сімейного життя. Далі наявні істотні прояви подружньої несумісності стають значним руйнівним фактором.

Важливо також познайомити молодь з тими небезпечними ситуаціями для сімейного життя, які з’являються на певних його етапах, у певні періоди.

Перша з них пов’язана з необхідністю адаптації партнерів як один до одного, так і до сімейного життя. Цей процес здійснюється з перших днів шлюбу. Навіть при достатній психологічній сумісності з’являється потреба пристосуватися до манер, звичок і смаків один одного, до нових обов’язків, стосунків з родичами партнера тощо. Все це створює побутову, психологічну, сексуальну, культурну, родинну сфери адаптації, у кожній з яких є свої проблеми. Недарма значна частина шлюбів розпадається у перший рік існування. Ознакою вдалої адаптації є задоволення партнерів шлюбом і відсутність постійних конфліктів з приводу зазначених вище проблем.

Проте з часом з’являються нові перешкоди. Так, приблизно через 8-10 років з’являється певний комплекс відчуттів, який можна назвати «подружньою втомою». Вона характеризується такими ознаками:

• зменшується коло цікавих тем для розмов, вони зосереджуються навколо актуальних побутових потреб;

• перестають помічатися і високо цінуватися ті якості партнера, які спочатку викликали у кожного з них захоплення;

• менш гострим стає задоволення від інтимної близькості;

• докладається менш зусиль до того, щоб подобатися партнеру зовнішньо і у поведінці;

• збільшується потреба у подружній автономії.

Залежно від поведінки партнерів «подружня втома» може проявлятися менше чи більше гостро. Типовою чоловічою помилкою є зменшення уваги та галантності у поводженні з жінкою, втрата фізичної форми, звуження кола духовних інтересів, які прикрашають чоловіка. Жінки часом також менш стежать за собою вдома, а головне  втрачають жіночість у поведінці, починаючи сваритися, забувають чарівну посмішку, яка так прикрашала їх колись. «Подружня втома» значно посилюється внаслідок буденності, одноманітності щоденного сімейного життя. Звичайно, в цій ситуації було б ідеально мати спільні захоплення, наприклад, музикою, літературою, спортом, туризмом, живописом тощо.

Як показав чималий досвід просвітницької діяльності в нашій та зарубіжних країнах, знайомство тих, хто вступає у шлюб або навіть вже сімейних людей з психологією сімейних стосунків, безсумнівно, сприяє зміцненню сім’ї. Важливо довести при цьому слухачам, що, незважаючи на всі проблеми і труднощі шлюбних стосунків, розумна, цивілізована позиція подружжя здатна забезпечити міцне і щасливе сімейне життя.

В першій половині XX століття досить модними були пророцтва зникнення моногамної сім’ї під впливом покращання умов життя, вдосконалення побутової техніки, урбанізації, зменшення дітності і дітоцентризму, лібералізації статевої моралі, так званої «сексуальної революції». Всі ці зміни дійсно відбулися, але моногамна сім’я не «відмерла» і, судячи з усього, ще буде існувати досить тривалий час. Більше того, існують підстави думати, що можна вдосконалювати сімейні стосунки і тим зробити сім’ю більш привабливою для молоді. Принаймні всі спроби позасімейного виховання дітей показали, що для дітей немає нічого кращого батьківської родини, а це і є могутнім життєвим аргументом на користь сім’ї.