4. Відносини України з країнами Азійсько - Тихоокеанського регіону

Розвиток відносин з країнами Південної, Східної, Південно-Східної Азії та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Близького Сходу та Африки є одним із пріоритетів зовнішньої політики України. В рамках проголошеного Президентом України В.Ф.Януковичем курсу на економізацію зовнішньої політики, у 2010-2011 рр. значно активізувалися контакти України з державами Азії.

Розбудова відносин з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР) є одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики України.

Важливість розвитку політичного і економічного співробітництва з державами регіону визначається його роллю «локомотива» світової економіки, однієї з рушійних сил глобального розвитку. За оцінками експертів, для більшості держав регіону прогнозується стрімкий економічний розвиток та посилення політичного впливу в глобальному вимірі. У регіоні проживає третина населення світу.

Провідні країни регіону: КНР - постійний член РБ ООН, найбільша за населенням держава, друга економіка світу, Японія - третя економіка світу, Індонезія - найбільша мусульманська країна, «азійські тигри» - Сінгапур і Республіка Корея.

Відносини України з державами АТР на сучасному етапі набувають принципово нових рис прагматичної багатовимірної співпраці. Протягом 2010-2011 рр. значно активізувався політичний діалог на усіх рівнях, сформувалися нові принципи торговельно-економічної взаємодії, а також розширилась договірно-правова база відносин. Здійснено обміни візитами найвищого і високого рівнів з Китаєм, Японією, Республікою Корея, В’єтнамом, Сінгапуром, Малайзією, Таїландом, Монголією, Брунеєм Даруссаламом. Відносини з КНР вийшли на рівень стратегічного партнерства.

Економічна співпраця України з AТР характеризується невпинним зростанням обсягів товарообігу. Найбільшими торговельними партнерами у регіоні є Китай, Японія та Республіка Корея. Беручи до уваги перетворення деяких країн АТР на експортерів капіталу, поступово розвивається інвестиційне співробітництво України з державами Східної і Південно-Східної Азії. Найбільшу зацікавленість азійські інвестори виявляють до аграрного сектору, інфраструктурного будівництва, енергетики та енергозбереження тощо.

Зважаючи на світове лідерство регіону з розвитку новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій, перспективним напрямком співпраці України з країнами АТР є сфера науки і техніки.

У 2011 р. було відновлено, після тривалої паузи, українсько-індійський політичний діалог на високому рівні. Відбувся візит до Індії Міністра закордонних справ України К.І.Грищенка, головною метою якого була підготовка візиту Президента України В.Ф.Януковича до цієї держави у 2012 році.

За результатами участі у 2011 р. у Київському саміті з безпечного та інноваційного використання ядерної енергії індійська сторона оголосила про рішення виділити 1 млн. дол. США на реалізацію Чорнобильських проектів.

В контексті розвитку двостороннього співробітництва у 2012 році також заплановано проведення 4-го засідання Міжурядової українсько-індійської комісії та візити на рівні керівників органів законодавчої влади та національної безпеки України і Республіки Індія.

Продовжується конструктивна співпраця між Україною та Республікою Індія в рамках ООН.

Україна продовжує реалізовувати один з важливих напрямків зовнішньополітичної стратегії нашої держави щодо поступального розвитку відносин з країнами Близького Сходу та Африки, які становлять інтерес, насамперед, як перспективні торговельно-економічні партнери.

Останнім часом активізовано політичний діалог з близькосхідними державами з метою формування необхідної бази домовленостей, спрямованих на залучення, зокрема, потужного капіталу монархій Перської затоки до інвестування в Україну. Відбулася низка заходів високого рівня з Катаром, Саудівською Аравією та ОАЕ, багато з яких стали першими в історії двосторонніх відносин. Протягом останнього часу відбувався інтенсивний обмін візитами з країнами близькосхідного регіону: 7 – на рівні глав держав (Йорданія, Ізраїль, Катар, Сирія), 2 – на рівні глав урядів (Ізраїль, Ліван), 15 – на рівні міністрів закордонних справ (Ізраїль, Ліван, Катар, Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Сирія, Йорданія).

Намітилася тенденція до сталого зростання обсягів двосторонньої торгівлі майже з усіма країнами Близького Сходу та розширення її номенклатури.

Продовжується робота з усунення торговельних та візових бар’єрів з країнами Близького Сходу. Наразі тривають переговори щодо укладення угод про вільну торгівлю з Ліваном та Ізраїлем. До того ж у 2011 р. було скасовано візовий режим з Ізраїлем.

Украї́нсько-япо́нські відно́сини (яп. 日宇関係, にちうかんけい) були офіційно започатковані 1992 року. Перші ж контакти міжукраїнцями і японцями мали місце на теренах Сибіру та Примор'я починаючи з 18 століття. Через тривалу залежність України від Росії, до кінця 20 століття, відносини між обома народами визначалися ступенем розвитку японсько-російських міждержавних відносини. З одного боку, українці брали активну участь в російсько-японській (1904—1905) та радянсько-японській (1945) війнах, колонізації японського Сахаліну та Курил. З другого боку, вони співпрацювали з японським урядом з метою унезалежненняЗеленого Клину від Росії. 1991 року Японія визнала незалежність України і встановила міждержавні відносини. Однак відносини між обома країнами перебувають у зародковому стані. Японія не інвестує в українську економіку, а її підприємства практично не представлені на українському ринку. Україна, зі свого боку, не створює умови для належного інвестування, що гальмує розвитком двосторонніх відносин. Станом на 2009 рік розмір фінансової допомоги Україні з боку Японії, включно з позиками, становив 85,11 млн доларів США^[2]. Культурно-наукові зв'язки між обома країнами перебувають на рівні ознайомчих виставок, короткотермінових стажувань, мовних курсів для початківців. Порівняно з іноземцями з країн Америки, Європи чи Азії, японці практично не відвідують Україну. Зростання японського інтересу до України мало місце в період Помаранчевої революції 2004 року. Токіо сподівався на появу демократичної і реформованої України, вбачаючи в ній силу, що могла стримувати Росію на заході. Проте цей інтерес поступово згас через неефективність роботи урядів Віктора Ющенка та приходу до влади Віктора Януковича, що в японських офіційних колах мав репутацію проросійського політика^[3].

23.06.2011

Про стратегічне партнерство з Китаєм

Президент України Віктор Янукович заявляє, що за результатами візиту глави Китайської Народної Республіки в Україну підписано двосторонні контракти на суму близько 3,5 млрд. американських доларів. Як передає кореспондент УНІАН, про це В.Янукович повідомив у заяві для преси за результатами переговорів української та китайської делегацій. За словами В.Янукович, ключовим підсумком візиту лідера Китаю в Україну є встановлення відносин стратегічного партнерства між двома країнами. В.Янукович нагадав, що сторони сьогодні підписали відповідну спільну декларацію. Також, зазначив Президент України, було підписано низку інших двосторонніх угод та комерційних контрактів. Як повідомив Президент України, фінансовий вимір підписаних за результатами візиту керівника КНР в Україну контрактів становить 3,5 млрд. доларів. В.Янукович додав, що започатковано низку проектів в сфері інфраструктурного будівництва, енергетики, високих технологій. Зі свого боку глава Китайської Народної Республіки ХУ Цзіньтао також зазначив, що від сьогодні Україна та Китай вийшли на новий стратегічний рівень взаємовідносин. За його словами, було досягнуто багато важливих домовленостей, результатом яких стане продовження та розширення співробітництва в різних сферах. ХУ Цзіньтао зазначив, що Китай готовий розширити імпорт конкурентноспроможних товарів з України. Разом з тим китайські компанії готові вкладати інвестиції в українську економіку та створювати спільні підприємства. Також глава КНГ зазначив, що Китай ухвалив рішення з 2012/2013 навчального року збільшити квоту надання стипендій українським студентам для навчання в китайських вищих навчальних закладах з 20 до 100 чоловік. Крім того, ХУ Цзіньтао сказав, що на знак підтримки України в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Китай запрошує 200 дітей з постраждалих районів пройти курс лікування та реабілітації в Китаї влітку наступного року.

Острівні країни Південно-Східної Азії (Сінгапур, Індонезія, Бруней)

Ці країни, за деякими оцінками, у найближчій перспективі можуть стати одними з найбільших експортерів нафти та природного газу. У них є сталі зв'язки з Європою та Америкою, проте в деяких аспектах (експорт будівельних металевих конструкцій, транспортних засобів, військово-технічної продукції, участь у великих аерокосмічних проектах) можливе також їх співробітництво з Україною. Для нашої країни таке співробітництво становить інтерес з огляду на диверсифікацію джерел енергопостачання, особливо за умов створення необхідної транспортної інфраструктури.

З огляду на ту структуру зовнішньоекономічних зв'язків, що склалася у цьому регіоні, великого значення набуває пошук тут нових ринків та нових форм співробітництва. Це стосується, зокрема, країн Південно-Східної Азії — В'єтнаму, Лаосу, острівних держав.

В'єтнам та Лаос

Ці країни є типово аграрними державами з перехідною економікою та відносно низьким рівнем життя. Водночас існують певні чинники, які роблять співробітництво з ними перспективним.

1. Сталі зв'язки з колишнім СРСР, внаслідок яких у В'єтнамі та Лаосі нагромадилася значна кількість різноманітної (цивільної та військової) техніки радянського виробництва. Через свою бідність зазначені країни не можуть швидко замінити цю техніку, отже, в них виникає потреба в її технічному обслуговуванні, ремонті, забезпеченні запасними частинами та комплектуючими. Саме на цьому спеціалізувалося чимало машинобудівних підприємств України.

2. Якщо порівняти динаміку економічного розвитку В'єтнаму та України, то в ній можна помітити певні спільні риси.

Зокрема, в першій половині 80-х років у В'єтнамі була поширена система "кхоан", яка регламентувала орендні та підрядні відносини в межах сільгоспкооперативів. У середині 80-х років в Україні, яка входила тоді у склад СРСР, почалося широкомасштабне впровадження бригадного та сімейного підрядів. У 1986 р. у В'єтнамі була проголошена політика економічного відновлення, яка передбачала створення рівних умов для підприємств усіх форм власності. Економічна політика перебудови в СРСР у 1987—1988 рр. охоплювала як одну зі складових необхідність розвитку підприємств недержавних форм власності. Наприкінці 80-х років у В'єтнамі були прийняті 11 цільових програм з розвитку виробництва споживчих товарів. Схожі заходи в той час планувались і в республіках колишнього СРСР. у тому числі і в Україні. Початок 90-х років і у В'єтнамі, і в Україні позначився посиленням інфляційних процесів та зростанням бюджетного дефіциту. Найбільших значень останній досяг у 1993 р. (у В'єтнамі — 6,8 % ВВП. в Україні — близько 9 % ВВП). Схожими були й методи фінансування перевитрат держбюджету. На початку 90-х років у В'єтнамі мали місце значні грошові емісії, які припинилися в 1992 р. Надалі бюджетний дефіцит на 80—82 % фінансувався за рахунок іноземних позик. Схожа бюджетна політика мала місце і в середині 90-х років в Україні, у 1994—1996 рр. у В'єтнамі була лібералізована сфера зовнішньоторговельних (передусім товарних) операцій, спростилися валютні операції, прийнято новий "Закон про іноземні інвестиції". Це сприяло суттєвому зростанню експорту. Подібною (і навіть більш радикальною) була на той час зовнішньоекономічна політика України. На початку 90-х років у В'єтнамі урядовий "Контракт № 10" установив мінімальний 15-річний термін оренди сільгоспугідь та послабив державний контроль за діяльністю сільгоспвиробників. У цей час елементи приватної власності на землю з'явились і в Україні. З другої половини 90-х років в обох країнах стрімко зростала частка підприємств недержавної форми власності. Наприкінці 90-х років у В'єтнамі ці підприємства виробляли до 80 % сукупного продукту країни. Тільки в 1997—1999 рр. тут було приватизовано близько 200 великих підприємств, у більшості з яких значні (іноді контрольні) пакети акцій залишилися у власності трудового колективу. Подібні підходи до приватизації практикувалися в той час і в Україні. Збіг циклічності економічних процесів зумовить збіг потреб та можливостей їхнього задоволення.

3. Фактор великої відстані, безумовно, справляє певний негативний вплив на розвиток економічних відносин. Проте при розгляді структури та географічного розподілу в'єтнамського експорту можна помітити домінування позицій, де вплив цього фактора є досить обмеженим. Це. зокрема, продукція легкої промисловості, морепродукти, кава, горіхи кеш'ю. (табл. 2).